Незабутні · “Намагання одними поняттями — масова політика, масова економіка, маскультура — урівняти життя нових багатих і нових злидарів — то марна справа”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Монолог Майстра: «Я — актор» 22 липня 2012 року відійшов у засвіти Богдан Сильвестрович Ступка
Слово Просвіти, №28 за 2013 рік
— Над колискою — ку;ку! Над чолом крутим — ку;ку! Над хрестом німим — ку;ку!
Ось як можна вмістити люд; ське життя у три рядки. Кожен із них окремо — нічого, а разом — усе. Лишається тільки позаздрити по; етам і поезії, коли їхнє слово справжнє. Я — актор. Часто говорю чу; жими словами, очі мої зі сцени чи з екрана випромінюють світло чу; жої любові, метають блискавиці зненависті, в’януть від байдужос; ті… Є в цьому щось моторошне. Здавна у професії актора вбачали щось принизливе, блюзнірське. На; віть поширена теорія, буцімто гарний актор — це бездоганний ка; мертон, інструмент, майже поз; бавлений власної особистості, який зате вміє сильно і точно відлунюва; ти почуття й думки інших — ре; жисера, драматурга, сценариста. Я — актор. І щасливий цим. У мене тисячі життів від першого до останнього “ку;ку”. Нині за; хоплюються віртуальною реальніс; тю, фантазують щодо можливос; ті засобами технічного прогресу через гру торкнутися інших світів, відчути себе героєм, генієм, чудо; виськом, пережити неймовірні пригоди й авантюри. Я вмію це ро; бити без жодних приладів. Бо я — актор. Я навчався цього спершу в студії при Театрі ім. М. Занько; вецької в Бориса Хомовича Тягна, а потім (через два десятки років!) у Київському театральному інсти;
туті. І коли мене запитують, чо; му ось стільки років лягло між студією та інститутом, анітрохи не лукавлячи, відповідаю: “Я читав підручник життя”. І користував; ся знаннями спершу на сцені, а зго; дом і перед кінокамерою. Згадуючи ті часи, один із моїх, лагідно кажучи, “доброзичливців”, похвалився, що переграв усі головні ролі в репертуарі театру, а Ступ; ка тоді був усього;на;всього задні; ми ногами коня. Що ж, можна по; бути й ногами, аби добре навчи; тись ходити. А пізніше, навіть па; даючи, прохрипіти річардівським голосом: “Півцарства за коня!” Вчора на подіум я виходив Ми; колою Задорожним в “Украденому щасті”, Дон Жуаном у “Камінному господарі”, булгаковським Майс; тром, Тев’є;молочарем, Котлярев; ським, Гоголем… У театрі я щовечора помирав, зваблював жінок, когось убивав, із когось сміявся. Якщо дотримува; тись “вічних” постулатів Станіс; лавського, можна було б збожево; літи або легко шаблонізуватись. На сцені в театрі кожна мить неповторна. І ту ж саму роль вже не зіграєш як учора. Оце і є закон змінності акторського творення. Ні, не відступати від загального плану вистави, але в деякі момен; ти мати право імпровізації, допов; нювати персонажа власним спосо; бом мислення і своїм характером. Саме це підтримували мої вчителі; режисери, вихідці зі школи Курбаса — Борис Тягно та Доміан Козач;
ковський, а пізніше і Сергій Дан; ченко, Володимир Опанасенко, Во; лодимир Оглоблін. З їхньої мудрос; ті й діянь ми, актори, приходили до розуміння, що мистецтво — форма, а зміст цієї форми — в то; бі, що в один потік двічі не увійдеш. Доторк до вічного, до класики. Це щось таке хвилююче, таке зах; мільне, що стаєш, наче переліпле; ний наново з глини Адам, і почина; єш творити в собі й собою того ві; домого всім персонажа, але не та; кого, яким він був до тебе. Подібне я відчував, коли приступав до ро; лей Річарда III та Ліра. Першого колись могутньо зіграв Лоуренс Олів’є, другого — Соломон Міхоелс. У “Річарді ІІІ” я шукав засоби, як би проявити і підтвердити, що Господь сотворив і ката, і жертви для нього. У “Королі Лірі” вже на самому початку я з’являюсь зі свіч; кою серед білого дня. Критики по; рівняли це з діянням історичного Діогена, що з ліхтарем удень шукав Людину. А режисерові, і мені та; кож, хотілось підкреслити, що не; має в короля друзів, окрім власної тіні. Якщо театр — це рух до героя від вистави до вистави, то кіно — вихоплений і закарбований спалах; мить. Можна зробити кілька дуб; лів однієї й тієї ж миті, а панува; тиме обрана режисером. Інколи, на мою думку, і не найкраща. Але кіно — то відразу мільйони гляда; чів, мільйони поціновувачів і кри; тиків. Відчув це, коли зіграв Бог; дана Хмельницького у фільмі “Вог;
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
