Про#читання · “Обличчя людини, про яку йдеться, постає без кривизни і деформації, тому дає їй право писати спогади”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Крізь призму особистих відчуттів
Слово Просвіти, №28 за 2013 рік
Коли настав “золотий” вере# сень 1939 року, автор спогадів, хоч і був ще малий, “відчував, що спо# чатку до радянської влади люди ставилися нейтрально, можливо навіть стримано позитивно”. Але представники нової влади швидко почали наводити “нові порядки”, особливо, коли відступали перед приходом німців. Одним із наслід# ків такого порядкування були “ти# сячі замордованих, понівечених до невпізнання політичних в’язнів у Самбірській тюрмі”. Після вигнання німців до села знову прийшли радянські солдати, а з ними й радянська влада. З’яви# лося розпорядження спалити всі книжки, видрукувані не в радян# ських видавництвах. За непослух — кара в’язницею або виселенням до Сибіру. “На подвір’ях палали вогнища, в яких горіли “Кобзар” Тараса Шевченка, що був у кожній хаті, твори Івана Франка, Лесі Ук# раїнки, Пантелеймона Куліша, Во# лодимира Винниченка, номери журналу “Дзвіночок”… Одним із великих лих було за# ганяння людей до колгоспів. “Це ж треба було організовувати колгос# пи в Західній Україні 1947 року, в час, коли вихідці зі східних облас# тей України, де були колгоспи і лю# тував голод, блукали нашими села# ми в пошуках шматка хліба. Ніхто собі такого життя не бажав, тому опиралися, як могли. Найбільше противилися ті, хто втрачав кров’ю й потом зароблене господарство.
Їх влада постаралася ізолювати: водну ніч вони були вивезені до Си# біру”. Михайлова мати, попри всі# лякі погрози, відмовлялася вступа# ти до колгоспу і підписала заяву про вступ тільки після того, як її два дні протримали в підвалі (а вдома ж були голодні діти й худоба!). “Вступаючи до колгоспу, ми мали більше десяти гектарів землі. Те# пер нам відміряли двадцять п’ять сотих, куди ввійшла хата з под# вір’ям і фруктовий сад… Позбавив# ши селян землі, влада за ці куці присадибні ділянки обкладала лю# дей непосильними податками”. Можна довго цитувати автора спогадів, але ліпше прочитати їх. Проте наведу ще один уривок із книжки. Досі в Україні є люди, які поширюють брехливі відомості про те, начебто вояки УПА тероризува# ли вчителів, яких привозили в за# хідні області навчати дітей. “У Коб# лянській школі українську й росій# ську мови викладали випускниці Старобільського учительського інституту, що на Луганщині. Вони в силу своїх можливостей виконува# ли покладені на них обов’язки. Учні й батьки ставилися до них із пова# гою. Ніхто їх не переслідував, не тероризував, і їхньому життю ніщо не загрожувало. Інша справа, що були молоді вчительки, які ретель# но виконували спеціяльні завдання енкаведистів, вистежували, де пе# реховуються повстанці, з ким кон# тактують, і відповідну інформацію надавали репресивним органам.
Таких стукачів чекала розплата”. Долаючи всі негаразди нелег# кої долі, талановитий Михайло Ко# черган наполегливо працював. Під час навчання в Самбірському педу# чилищі, поринаючи в глибини пе# дагогічної науки, він почав відвіду# вати хореографічну студію при міському будинку культури, де опа# новував ази хореографії під керів# ництвом досвідченої колишньої ба# лерини загадкової долі Лариси Добржанської, певний час був ар# тистом Дрогобицької філармонії. Це знадобилося йому, коли він став викладачем Дрогобицького педін# ституту і створив у ньому вокально# хореографічний ансамбль “Пролі# сок”, у якому був художнім керівни# ком і хореографом. Доклавши чимало зусиль до вироблення й підготовки програ# ми, керівник ансамблю домігся то# го, що “Пролісок” став широко ві# домим в Україні та за її межами. Про виступи “Проліска” писали в газетах, розповідали в радіо# й те# лепередачах Львова, Києва, Мос# кви, столиць прибалтійських та ин# ших республік колишнього Радян# ського Союзу. Художньому керів# никові ансамблю обіцяли звання Заслуженого артиста УРСР. Та не вийшло. “Після якогось урядового концерту в Жовтневому палаці в Києві підійшов до мене один із ке# рівників від культури, показав пальцем на двох дівчат з ансам# блю і велів мені відправити їх цьо# го вечора розважати високе на#
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
