Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рідний край · “Ця пам’ятка нашої писемності містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Пересопниця — столиця першокниги Культурно-археологічний центр на Волині

Слово Просвіти, №28 за 2013 рік

Людмила ТАРАН Одна дорога сюди чого варта! Краєвиди насичують зір і лікують душу. Соковиті пагорби, куди оком не кинь — щедра зелень. Обабіч доріг — дикі айстри, квітучий звіро# бій, дивина скіпетровидна, петрів батіг, сивий полин. А ще — лелечі гнізда, що є показником екологіч# ного благополуччя. Коли ішла до княжого дитинця вже в Пересопни# ці, один бузьок стояв просто на до# розі й дивився на мене: мовляв, чо# го порушуєш мій спокій? Його видно здалеку — висока вежа із золотою банею ніби вирос# тає із розкрилля сторінок величез# ної Книги, горує понад смарагдо# вим довкіллям. Це — Культурно# археологічний центр, присвячений Пересопницькому Євангелію. Бу# дувався він до ювілею — 450#річчя Першокниги у 2011#му. Не секрет: як завжди, прискореним методом, за три місяці. Саме тут, у Пересоп# ниці, на місці, де 1561 р. заверши# лася п’ятирічна праця над Книгою, звели музейний комплекс. Це — два поверхи вежі: археологічний музей і музей Пересопницького Євангелія. Поряд, на мальовничій території, — відтворена садиба княжого дружинника, сцена, май# данчик для ярмарків, монастирище (княжий некрополь), а через доро# гу, коло Святомиколаївської цер# кви та дзвіниці ХVIII ст., на дитинці, оточеному оборонними валами, — музей давньоруської зброї та обла# дунків “Фортеця”. Звідти відкрива# ються такі краєвиди, що душа роз# ширюється, а серце співає… Без пафосу мовлю: промовляє сама іс# торія. Тим більше, коли поряд, в експозиції, тутешні автентичні ра# ритети. Пересопниця не в ХVІ столітті заснована: в ХІІ—ХІІІ ст. — це сто# лиця удільного князівства, літопис# не місто, де правили відомі пред# ставники династії Мономаховичів. Утім, археологічна частина експо# зиції розпочинається з палеолітич# них артефактів — і всі вони віднай# дені тут#таки, як і чимало інших уні# кальних речей. На початку ХІІІ ст. удільним кня# зем у Пересопниці був Мстислав Ярославович Німий, який княжив тут понад тридцять років. Саме він, вважається, побудував відомий монастир Різдва Пресвятої Бого# родиці. Тут і було пізніше заверше# но переклад Євангелія україн# ською мовою. Нині на місці, де зна# ходився монастир, стоїть хрест. Пересопницьке Євангеліє — реліквія загальнослов’янського значення. На ньому президенти Ук# раїни присягають на вірність наро# дові. Культурно#археологічний центр зводився з розрахунку, щоб було приміщення не тільки для експози# ції та фондів, а й для бібліотеки, конференц#залу, а також невелич# кий блок, де могли б ночувати ар# хеологи. На такому плануванні Центру, до речі, наполіг його ди# ректор Микола Федоришин, кот# рий, як мовиться, бував по світах і бачив, як це прийнято у відповідних закладах: місця і для зустрічей нау# ковців, і для побуту археологів, і, власне, музейний простір. Покликання, доля, місія Директор культурно#археоло# гічного центру Микола Федоришин — людина на своєму місці. І це не тільки тому, що виріс він фактично у самій Пересопниці. Мова про “сродну працю” за Сковородою. Культуролог, організатор міжна# родних фольклорних фестивалів, він, за його словами, все життя йшов до того, щоб бути поруч Ук# раїнської Першокниги. Далеко до того часу, як постав музейний ком# плекс у Пересопниці, його цікавила історія рідного краю. Та й невипад# ково з дитинства траплялися йому старовинні залізні наконечники, ножі, черепки глиняного посуду чи давні свистульки. Як#не#як, землі тут споконвіку були заселені. Всі артефакти згодом передав до ар# хеологічної експозиції. Починав Микола Федоришин як завідувач клубу в с. Іскра Рівнен# ського району. Згодом — директор Рівненського районного краєзнав# чого музею (автор експозиції), по# тім — праця на відповідальних по# садах Рівненщини, пов’язаних із культурою, освітою, охороною культурної спадщини тощо. Доля повернула його на круги своя, до Пересопниці, де з 17 серпня 2011 року М. Федоришин — директор Культурно#археологічного центру “Пересопниця”. Натура Миколи Васильовича — активна, діяльна. Було б таких ук# раїнців критична маса — і вийшли б ми на рівень Польщі чи країн Балтії. Ентузіастичний, ініціативний, він, що в наших широтах досі рідкість, має і менеджерський талант. А ще — наполегливий і послідовний. У Пересопниці він з однодумцями домігся встановлення пам’ятного Знака українській Першокнизі. Легко сказати. Ішов 1989 рік. М. Федоришин: “Тоді ми заручилися підтримкою Спілки письменників України. Час був непевний: кому# ністи не здавали своїх позицій, але демократи намагалися йти в нас# туп. І тут, у Пересопниці, сталося майже диво: представники обох політичних таборів були на урочис# тостях з нагоди відкриття пам’ят# ного знака. У мене зберігаються світлини цієї події. Сама ідея свят# кування ювілею створення Пере# сопницького Євангелія вже тоді на# була значення символу української державності”. Звісно, Микола Васильович ак# тивний просвітянин із 1989#го. У 2005—2009 рр. — голова Рівнен# ського обласного об’єднання Все# українського товариства “Просві# та” ім. Т. Шевченка, з 2009#го — член правління ВУТ “Просвіта”. Щойно Україна стала незалеж# ною, Микола Федоришин зініцію# вав встановлення пам’ятника на місці загибелі повстанського ху# дожника Ніла Хасевича (с. Сухівці, 1992 р.). Далі настав час організа# ції міжнародних фольклорних фес# тивалів у Рівному, Луцьку, Львові, Житомирі, Дубні, за кордоном — у Польщі. Його дітище — багаторіч# ний фольклорний фестиваль “Ко# ляда”. Слов’янський фольклорний фестиваль, єдиний у Європі, на якому представлені звичаї зимових свят і обрядів слов’янських країн, що відбувається у м. Рівному в рамках календаря C.I.O.F.F. (ЮНЕСКО). Головним організатором фес# тивалю є Рівненська міська гро# мадська організація “Творче об’єд# нання “Коляда”. Географія фести# валю охоплює 19 областей Украї# ни, а також країни слов’янського світу — Болгарію, Македонію, Сло# ваччину, Польщу, Молдову, Росію, Білорусь тощо. За роки проведення фестивалю “Коляда” учасниками#виконавцями були близько 4,5 тисяч людей. Відразу, як тільки М. Федори# шин став директором Культурно# археологічного центру “Пересоп# ниця”, заснував фестивалі: духов# ної музики “Блага вість”, “Козацькі зустрічі у Пересопниці”, археоло# гічний “Русь Пересопницька”. Він — автор книг, брошур, низ# ки публікацій у наукових виданнях, які стосуються історії Волині, Пе# ресопницького Євангелія, фоль# клорної спадщини українців. Саме М. Федоришин дослідив докладно про шляхи й конкретні місця, де пе# ребувала Першокнига: Пересопни# ця—Клевань (1630—1648) — Звя# гель (суч. Новоград#Волинський) (1648—1649) — Чигирин, Біла Цер# ква, Київ (1649—1701) — Переяс# лав (1701—1862) — Полтава (1862—1873 — 1881) — Санкт#Пе# тербург (1873—1881) — Полтава (1881—1941) — Уфа (1941—1947) — Київ (1947 — донині). Так зникла ще одна “біла пляма” в історії на# шої культури. Ініціативи й енергії Миколі Ва# сильовичу не бракує. І ще важли# вий момент: коли часто#густо нарі# каємо на брак коштів (а коли їх дос# татньо, тим паче — на полі культу# ри?), цей чоловік уміє віднайти їх. Чи з повітря бере, чи з# під землі? Але на проек# ти, фестивалі, конфе# ренції, розбудову му# зею таки “дістає”. І не сам#один має перейма# тися, щоб екскурсійні групи до Пересопниці текли широкою рікою, як це було відразу, щой# но постав Культурно# археологічний центр. За півроку з часу відкриття його відвідало 30 тисяч туристів. Тоді заклад за# робив 100 тисяч гри# вень. А далі? “Пересоп# ниця” включена до мар# шруту “Історична Во# линь”, який охоплює п’ять західних регіонів: Житомирщину, Хмельниччину, Тер# нопільщину, Волинську область та Рівненщину. Але ж окреме завдан# ня — залучення туристів. У нас і до# сі немає культурної індустрії. А, мо# же, немає культури відвідування знакових місць? Моя чеська прия# телька, яка об’їхала Україну, завва# жила: українці мало цікавляться своїми скарбами… Чи неправда? Нетлінний скарб У Пересопницькому центрі — факсимільне відтворення найвиз# начнішої нашої пам’ятки. До речі, саме тут, в одному залі з україн# ською Першокнигою — унікальна колекція євангелія, перекладеного мовами народів світу. Не знаю, чи єще десь подібна експозиція? Як же з’явилося на світ Пере# сопницьке євангеліє? Воно поста# ло завдяки княгині Анастасії Голь# шанській, коріння роду якої переп# летене з литовським княжим ро# дом Гедимінів. Народилася вона у Дубровиці на Волині орієнтовно між 1508 і 1510 роками. Як зазна# чають історики, представники роду Гольшанських зіграли помітну роль і в литовській, і в українській історії. Свого часу вони обіймали провідні посади в урядах Великого князівс# тва Литовського, мали володіння на території України, Литви та Біло# русі, сповідували православну віру і вважались опікунами та щедрими меценатами Києво#Печерського монастиря. У батьківському домі була чудо# ва бібліотека. Анастасія, як інші жінки її стану, була освіченою, на# читаною. У п’ятнадцять літ вийшла заміж за Кузьму Засласького (Жес# лавського). Народила двох дітей. Та 1556 року втратила чоловіка. Княгиня вирішила в пам’ять про нього створити Євангеліє, якому б не було рівних в усій окрузі. Того# таки року в Заславі, на Волині ж, розпочалася боговгодна натхнен# на праця. Головною фігурою був

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин