Мова єдина · “Українці боролися за незалежність, а в назві міста простежується залежність від Совєтської імперії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Виклик українським законам
Слово Просвіти, №28 за 2013 рік
Григорій ШВЕД, український заслужений учитель
Про старе й нове До давніх українських топонімів навколо міста Комсомольська в Полтавській області належать такі, що пов’язані з людськими іменами чи місцевістю. Це Базавлуки, Бурдеї, Васики, Гарагулі, Гора, Горішні Плавні, Дзюби, Дмитрівка, Дробецьківка, Дуканичі, Єрастово, Жилівка, Зірка, Іскра, Карпенки, Келеберда, Киценки, Кобеляцькі, Колісники, Коноплянка, Компанійці, Крисани, Кушки, Лавриківка, Махнівка, Михайлики, Мотрино, Небоги, Низи, Овчаренки, Павлівка, Паньки, Пашки, Піддубне, Пришиб, Салівка, Свято-духи, Солониця, Соснівка, Стогніївка, Сторожи, Тищенки, Ша-мури, Шведівка тощо. Переважну більшість із них утворено від імен-прізвищ: Базавлук, Бурдей, Васик, Гарагуля, Дзюба, Дмитро, Дробець, Дуканич, Жила, Зірка, Іскра, Киценко, Орест (Єраст), Карп, Кобеляцький, Колісник, Компанієць, Крисан, Кушка, Лаврін, Махно, Михайлик, Мотря, Небога, Вівчар (Овчар), Павло, Пан, Салій, Святодух, Стогній, Сторож, Тихін, Шамура, Швед. На місцевість указують назви: Гора, Горішні Плавні, Низи, Піддубне, Пришиб, Солониця. Переконалися, всі наймення природні й зрозумілі. Назву майбутньому місту над Дніпром зініціювала за принципом копіювання московська газета “Комсомольська правда”, яка розмістила заклик “Есть город Комсомольск-на-Амуре, будет город Комсомольск-на- Днепре!” (По-вкраїнському повинно бути: Маємо місто Комсомольськ над Амуром, матимемо місто Комсомольськ над Дніпром!) На заклик пристали виховані на засадах комуністичної ідеології молоді люди, багато з яких не мали навіть середньої освіти. У січні 1961-го в центрі майбутнього селища встановили щит із написом: “Здесь будет построен город Комсомольск-на-Днепре. 1961” (чужинською мовою в краї, де лунало єдино тільки українське слово; чи не новітня мовна колонізація). Отак з’явилася російська з походження штучна назва українському місту з політичним підтекстом. (У топонімах й антропонімах має бути моральна основа). Нинішня міська влада особами колишнього міського голови Олександра Попова й нинішнього міського голови Сергія Супруна, цих реєстрованих демократів і політичних кон’юнктурників, діє в інтересах комуно-соціалістичних сил, саме вони чинять адміністративні бар’єри для законного розв’язання проблеми щодо міських географічних назв. Живемо ж не в Україні підрадянській, а в Україні незалежній. Назви міст, вулиць, провулків, майданів — знаряддя осмислення, документальне свідчення людського світогляду. Це прапор громадянської гідності. Хоч як мудруй над мовними тонкощами,
це може здатися дивним, але називають міста й вулиці передусім ті, хто не причетний до науки про мову. Жодній розсудливій людині не спаде на думку, скажімо, перейменувати міста Київ, Полтава чи Кременчук. Ці вподобані людям назви природні, не несуть ідеологічних навантажень, не викликають негативних емоцій, історично зумовлені.
Про назву Комсомольськ Комсомольськ — так-сяк скомпанована з трьох складників невкраїнська ідеологічна назва, важка на вимову. Назвисько Комсомольськ гірке багатьом свідомим українцям. Сьогодні немає жодного сенсу пристосовувати цей ідеологічний штамп до української історії, називати місто не по-вкраїнському. (Нерозумному не важко аналогічно вигадати назви, скажімо, “Компартійськ”, “Членопартійськ” або “Партійськ”, “Щербицькоград”). Бездумне найменування Комсомольськ дане не місцевим людом, а заїжджими, воно не пов’язане з жодною конкретною історичною подією. Згадаймо роль малоосвічених комсомольців у розкуркуленні, створенні штучного Голодомору 1932—1933 років, коли рейди ударників-комсомольців забирали останню картоплину-зернину в бідаків-селян. Це правда. Ще живі люди, свідки діянь таких ударників-комсомольців. І такий комсомол увічнювати в назві міста?.. Лише в республіках колишнього СРСР спостерігається унікальне географічно-топонімічне явище, которого нема ніде в світі. Де зустрінете, щоби країна разом мала десятки міст, сіл і селищ із назвами Комсомольськ, Комсомольське, Комсомольський, Комунарівка, Комуна, Комуніст! (Ніде у Франції не зустрінете населеного пункту з назвами Паризька Комуна, Французьке, Французськ, у Німеччині — Нациськ, Нациське, Соціалістичне,
Німецьк, Німецьке, Німецьк, в Італії — Фашистське, Фашистськ, Італійськ, Італійське — годі фантазувати). Без будь-якого мовного відчуття назвали українське місто Комсомольськом, чим показали безпорадне самозречення, неповагу до свого, рідного.
Українські закони про географічні назви Звернімося до Української Конституції. У її преамбулі йдеться про “багатовікову історію українського державотворення”. То хіба найменування Комсомольськ відповідає багатовіковій українській історії?.. Не відповідає. Віками українці боролися за незалежність, а в назві міста простежується залежність від Совєтської імперії. В Українській Конституції ідеться “про зміцнення громадянської злагоди на землі України” — про яке зміцнення громадянської злагоди на вкраїнських теренах можна говорити, коли патріотична міська громадськість близько двадцяти років виражає свою волю перенайменувати місто, та місцева верхівка вдає, що тут усі за те, щоби місто називалося не по-українському. Також у конституційній преамбулі говориться про усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешнім поколіннями — з мого погляду міське керівництво геть не усвідомлює своєї відповідальності ні перед Богом як Творцем цієї землі, ні перед громадою та прийдешнім поколінням: коли б усвідомлювало, то чинило би за Вкраїнською Конституцією, зважало би на справедливі вимоги від громадськості. “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” (ст. 11 Української Конституції). Чи сприяє назва Комсомольськ консолідації та розвиткові української нації? Ні, навпаки, гальмує цей розвиток, не об’єднує націю, навпаки, роз’єднує. У назвах місто Комсомольськ, вулиця Леніна, вулиця Котовського тощо й натяку немає на вкраїнську традицію чи культуру, вкраїнську самобутність. Навпаки, такі назви морально пригнічують українців. Ст. 19 Української Конституції передбачає, що самоврядні органи, його посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та вкраїнськими законами. Чи виконують цей конституційний припис наші місцеві владці? Ні, грубо порушують і складену кожним із них присягу перед тим, як приступити до виконання владних повноважень. За конституційною 143-ю статтею самоврядні органи забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їхніх результатів. А оту Комсомольську місцеві владці не дотримуються цієї конституційної вимоги, всіляко відхрещуються від проведення міського волевиявлення з підтвердження чи непідтвердження сучасної назви міста. Повинні би місцеві владці понести юридичну відповідальність за те, що надають привілей за політичною ознакою комуно-соціалістичним силам у Комсомольську і дискредитують корінних українців за етнічним походженням... (Ст. 24 Української Конституції). Та таке стається за реальної, а не паперової демократії. Необов’язковий міський голова Сергій Супрун: “Лише за умови глибокої поваги до Основного Закону та неухильного його виконання ми зможемо побудувати сильну, заможну та успішну державу (не про місто пише, а мовби Вкраїнський Президент, — Г. Ш.). Вірю в те, що українцям достане мудрості втілити принципи конституційності в суспільне життя, а прийдешні покоління завжди виховуватимуться в повазі до Основного Закону” (стиль зберіг, — Г. Ш.) (міська газета “Громадська думка”, 24 червня 2009 р.). Це на словах, а нижче ще більше побачимо, як ці чиновники лише говорять про неухильне виконання конституційних засад, захист суспільних інтересів, а бездіють. Колишній міський голова, а нині київський адміністративний начальник, “громадянин Всесвіту і Європи” Олександр Попов писав: “Наше місто, збудоване руками посланців з різних куточків СРСР, насправді є поліетнічним (про українців ні слова; жодного слова й про те, що в місті 77, 7 % етнічних українців, — Г. Ш.). У цьому я вбачаю передвістя формування менталітету громадянина Європи (й не пахне від пана Попова європейськістю, — Г. Ш.). Поєднуючи національні традиції прадавньої історії та враховуючи нові історичні умови (стиль зберіг, — Г. Ш.), комсомольчани прагнуть бути в авангарді на шляху до світової інтеграції” (отак за всіх мешканців, таж не існує й поняття про інтеграцію культур, це абсурд, — Г. Ш.). Про ці власні принципи, а не про суспільні чи моральні засади, я прочитав у третій книзі краєзнавчого альманаху “Свічадо Придніпров’я”, Комсомольськ, 2007. (Свічадом можна назвати щось крихітне, а не цілий край). А як із українським мисленням й історичною справедливістю, пане Попов?.. Прикро, що Комсомольська міська рада зусиллями колишнього міського голови Олександра Попова й нинішнього Сергія Супруна перетворена в заручники персональних політичних амбіцій, а громадянам, що дбають про законність і справедливість, оголошено невидиму війну. 2008-го року Комсомольська міська рада ухвалила постанову “Про затвердження переліку назв вулиць та провулків м. Комсомольська” (правильно й повніше: Про вуличні, провулкові й майданні назви в місті Комсомольську). Не пояснено, в чому полягає ситуація, що склалася з вуличними й провулковими назвами. Рада затвердила не вуличні та провулкові назви, а лише їхній перелік. Найнезрозуміліше, на якій законній підставі рада визнала “великим українцем” Леніна-Бланка, а такі вкраїнці, як, приміром, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Василь Стус,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
