Про-читання · “Я з того покоління що скуштувало плід із забороненого дерева чесності”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Афоризм як творча знахідка
Слово Просвіти, №28 за 2017 рік
Смоляк Б. Ф. Альпінарій: афоризми, поради, розважання, напучення. — Х: Майдан, 2016. — 134 с. Нині справжні шанувальники красного письменства опинились у непростій ситуації. Кортить бодай погортати книжкову новинку. Та… полиці книгарень аж вгинаються від чтива “розкручених” авторів, у якому нерідко переважає вторинність, а свіжість думки і не ночувала. Ще й нарікають книгорозповсюджувачі, що література не “йде”. І вперто не помічають твори малознаних письменників, хоча часто-густо справжності та цікавинок там набагато більше.
І почнемо з того, що книжка є якоюсь іншою, якщо мати на увазі жанровість. Ті, хто стежить за літературним процесом, мабуть, уже звикли до того, що автор виступає у ролі поета і прозаїка. А цього разу маємо афоризми, поради, розважання, напучення. Незвичність? Так! Попри те, що майже 10 років тому видав книгу афоризмів із такою ж назвою. Повторне коло? Є щось від нього. Та не поспішаймо з виявом негативних емоцій. Переконані, що письменник має право на вдосконалення вже оприлюднених текстів і їх благословення на нову дорогу до читачів. Зрештою, немає нічого поганого у перевиданні. Вже хоча б тому, що нинішні наклади є мізерними і неспроможними задовольнити читацьку жагу. Правда, черв’ячок сумніву все ж не дає спокою. Хоча, як нам здається, це — суто теоретичні розмірковування. З певною осторогою ставимося до самого жанру. Ні, він має право на існування. Справа — в іншому. Чомусь гадаємо, що афористичні висловлювання ліпше сприймаються не самі собою, а в контексті того чи того твору. Самостійність крилатих висловлювань часто-густо може натякати на силувані мудрощі. Але “Альпінарій” Богдана Смоляка, потрапивши під критичний обстріл з такої точки зору, підштовхує до неоднозначних тверджень. З одного боку, усе вище сказане можна спроектувати і на книгу, і тоді знайдемо прояви негативізму. Але вони йдуть поряд із позитивними моментами. Таким привабленням є авторове прагнення поділити афоризми на певні тематичні цикли. І кожне таке згрупування має оригінальні назви. Про щось таке думається, коли читаєш “Сонячний примус”, “Розсипане серед ріллі”, “Крихти живої тиші”. Думаємо, тут вдатності ніхто не заперечить. Та ґандж все ж є. На наш погляд, банальними є назви “Формула вічності”, “Велич сучасника”. Напевно, є необхідність заглибитися у ще один момент. Деякі періодичні видання іноді вміщують твори цього жанру на своїх шпальтах. Здебільшого тоді, коли вони мають гумористичні або сатиричні присмаки. Такі твори є і у Богдана Смоляка — “Діти-квіти, якщо не зростають чор-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
