Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Кобзар поклав душу й серце, щоб українці не проспали Україну”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Шевченковому Щоденнику — 160 років

Слово Просвіти, №28 за 2018 рік

Завершуємо масштабний проект, присвячений 160<річчю ве< дення Шевченкового Щоденника, який разом із редакцією здій< снював доктор історичних наук, лауреат Національної премії Ук< раїни імені Тараса Шевченка Володимир Мельниченко. Тарас Гри< горович розпочав Щоденник на засланні 12 червня 1858 р. і закін< чив у Петербурзі 20 травня 1858 р. Після цього, впродовж більш як півсотні днів, Шевченко не робив у ньому нотаток, а 12 липня 1858 р., у день народження М. М. Лазаревського, поет подарував йому свого Щоденника. Це — саморобний зошит<альбом, виго< товлений з дев’яти пронумерованих зшитків, оправлений у корич< невий сап’ян. На лицевому боці оправи витиснено золотом: “Дневник Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года”. Внизу — “12 июля 1858 года”. На звороті останнього, 104<го аркуша на< писано рукою М. М. Лазаревського: “Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком М. М. Лазаревському 12 июля 1858 года, в день именин Лазаревского”. Наступного дня, 13 липня, у вже подарований Щоденник Тарас Григорович вписав свій новий вірш “Сон” (“На панщині пшеницю жала…”). Володимир Мельниченко коментує цей завершальний запис і, водночас, узагальнює деякі свої висновки щодо винятко< вого значення Щоденника у житті та творчості Шевченка. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 13 июля Сон На панщині пшеницю жала, Втомилася. Не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом; Розповила, нагодувала, Попестила і, ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться: бо й сам Уже не панський, а на волі Та на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть... Та й усміхнулася небога. Прокинулась — нема нічого. На Йвася глянула, взяла, Його гарненько сповила; Та щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла... Остатню, може; Бог поможе, То й сон твій справдиться. 13 июля Шевченко вписував у Щоденник назву місяця лише кілька разів — 12, 13, і 14 чер[ вня, а також у перший день кожного міся[ ця та в день запису вірша “Сон”, а в інші дні ставив перед нотатками лише дату цифрою. На панщині пшеницю жала… Уже першим рядком зумовлюється драматизм поезії, бо панщина — то приму[ сова, безоплатна праця селян на свого по[ міщика, тобто, те саме, що кріпацтво. На вольній, бачиться… Тобто, відпущений на волю, розкріпачений. Та щоб дожать до ланового… Тобто, до наглядача, який слід[ кував за польовими роботами крі[ паків у пана. До речі, в невідомому автографі, надісланому Шевчен[ ком М. С. Щепкіну в липні 1858 р. (лист не зберігся) В. С. Аксакова зробила список твору з таким варі[ антом: “Та копу дожинать пішла, / Поки не чути ланового”. Це сталося 14 липня 1858 р. і свідчить про те, як активно й швидко поширював[ ся Шевченків твір у рукописних списках. Ще копу дожинать пішла... Копа — стіжок із 60 снопів хлі[ ба, сплетених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху. Остатню, може; Бог поможе, То й сон твій справдиться. Ці два рядки вірша, написаного в липні 1858 р., читач не знайде в офіційній публікації, зокрема су[ часній, адже поет пізніше зняв їх. Як вважають шевченкознавці, це свідчить про Шевченкове негатив[ не ставлення до поширених тоді суспільних надій на справедливе розв’язання “селянського питання” з ім[ перського олімпу. Цьому не суперечить й уточнення автора статті про вірш “Сон” у “Шевченківській енциклопедії” В. Л. Смі[ лянської: “Те, що поет їх не переніс із Що[ денника в наступний автограф у “Більшій книжці”, може означати як невпевненість у близькому здійсненні селянської рефор[ ми, так і суто художницьке відчуття фаль[ шу щасливого завершення, яке затерло б реальний трагізм твору”. Хоч як би там було, лише тут, у найра[ нішому варіанті вірша, Шевченкові на[ снилася надія… не на царя, звичайно, а на Бога, про можливе майбутнє розкріпачен[ ня молодої матері з дитиною, з сім’єю: “Бог поможе, / То й сон твій справдиться”. Власне, це був вірш про його матір і про нього самого… Про матір і сина, які не до[ жили до того справдження… Тарас Григо[ рович неймовірно страждав і від того, що рідні йому люди були кріпаками. В “Пись[ ме Т. Гр. Шевченка к редактору “Народно[ го чтения”, опублікованому в лютому 1860 р., тобто за рік до смерті поета, зали[ шилося гірке й болюче зізнання: “…Мои родные братья и сестра… до сих пор крепос[ тные. Да, милостивый государь, они крепос[ тные до сих пор!” І хоча вірш “Сон” трактується як твір розповідної лірики, в його трагічній глиби[ ні нуртує запалена Шевченкова душа й роз[ ривається з жалю його співчутливе серце… Серцем продиктований Щоденник Ключ до розуміння й осмислення пое[ тового Щоденника дають досі вповні не розкодовані Шевченкові слова, зафіксовані ним на самому його початку — 13 червня Т. Шевченко. Автопортрет. 1843 1857 р.: “…Запишем всё виденное и слышанное и всё, что сердце продик[ тует”. Це суголосно з максимою, сформульованою ще двадцятисе[ мирічним Кобзарем у Передмові до видання поеми “Гайдамаки” (1841): “Серце болить, а розказувать треба…” У са[ мій поемі Шевченко вихлюпнув із глибини свого серця: “Болить серце, як згадаєш”. Читаючи Щоденник, ми чуємо стукіт Шев[ ченкового серця, цей твір є вербальним зображенням його кардіограми. С. О. Єфремов влучно назвав Щоден[ ник “літературним автопортретом Шев[ ченка”. Цей автопортрет написано його серцем. Дослідження та коментування Щоденника переконливо свідчить, що твір є блискучим виявом українського кордоцентризму, який, як відомо, прони[ зує всю творчість Шевченка. В цьому — сила і велич генія, котрий поклав душу й серце, щоб українці не проспали Україну. Пам’ятаєте в “Чигрині, Чигрині…”? Помолившись, і я б заснув… Так думи прокляті Рвуться душу запалити, Серце розірвати. Тепер особливо важливо, щоб наші серця билися в одному ритмі з Шевченко[ вим, і ми щиро й чистосердечно сприйма[ ли не лише його “Кобзар”, а й Щоденник. Як справедливо зазначив Богдан Рубчак, “цей текст — високовартісний літератур[ ний твір, який складає своєрідну пару з максимально розкутою структурою “Коб[ заря”. Від себе додам, що вони поєднані, як серце й душа в Шевченковому єстві. Ми доторкуємося душею до поетових слів, “а серце б’ється — ожива, як їх почує!..” Знать од милосердого Бога і національного Пророка і голос той, і ті слова… Отже, концептуально важливим є підхід до Щоденника Тараса Шевченка як “серцем продиктованого” правдивого документа, втечища його душі, дорого[ цінного свідчення та підтвердження ви[ сокої, справді європейської освіченості поета, безпрецедентного вмістилища його світоглядних одкровень про життя, мистецтво та Бога, а також побутових уявлень і суперечливих людських оці[ нок, що вкупі розкривають єство націо[ нального Генія, незводиме ні до яких кон’юнктурно[політичних схем і при[ мітивно[пересічних тлумачень. Чому Тарас Григорович подарував Щоденник — особливо дорогоцінний твір індивідуального характеру — саме Михайлу Лазаревському? Той був од[ ним із найближчих друзів поета, під час заслання листувався з Шевченком, під[ тримував його матеріально, разом із Федором і Анастасією Толстими піклу[ вався про визволення із заслання. “Мій добрий друг Лазаревський” — так нази[ вав його Шевченко. Поет глибоко дові[ ряв йому і ще 22 липня 1857 р., отри[ мавши радісну звістку про своє звіль[ нення, записав, що вишле М. М. Лаза[ ревському перші два зошити Щоденни[ ка: “…Нехай читає з Семеном (С. С. Гу[ лак[Артемовський. — В. М.), чекаючи Т. Шевченко. Щоденник. Обкладинка мене, його щирого, щасливого друга”. Тоді Шевченко не відіслав М. М. Лазаревсько[ му щоденникові записи за перші півтора місяця, проте рівно через рік він подарував йому весь Щоденник. “Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини” Огром і таїна Шевченкового Щоден[ ника значною мірою зумовлені тим, що він є водночас автобіографічним і мемуар[ ним твором. Ідеться не лише про те, що поет описував, іноді доволі докладно, своє життя протягом одинадцяти місяців, са[ мостійно створивши серйозну біографічну канву цього періоду. Насправді, Щоден[ ник, започаткований незадовго до звіль[ нення з заслання, відображає поетові по[ невіряння в умовах усього каторжного де[ сятиліття, і саме в ньому зафіксовано пе[ ремогу Шевченкового духу в єдиноборстві з Миколою І і Московщиною: “Всё это не[ исповедимое горе, все годы унижения и пору[ гания прошли, как будто не касаясь меня… Мне кажется, что я точно тот же, что был и десять лет тому назад. Ни одна черта в моём внутреннем образе не изменилась”. Як ніякий інший твір, Щоденник особливо переконливо показує, що Шев[ ченкові “довелось запить з московської чаші московську отруту” за весь український народ. Досі недостатньо було розкрито те, що Щоденник є важливим історичним до[ кументом про стосунки Шевченка з імпер[ ською Москвою. Лише один штрих. 17 ве[ ресня 1857 р., пропливаючи мимо Чебок[ сар, Шевченко звернув увагу на велику кількість храмів “старовинномосковської архітектури”: “Для кого и для чего они пос[ троены? Для чувашей? Нет, для правосла[ вия. Главный узел московской старой внут[ ренней политики — православие”. Йшлося про те, що офіційне православ’я фактично було казенною, насильницькою релігією, знаряддям духовного пригнічення не лише російського народу, а й “іновірців”. Але наголосити хочу інше — поет чітко писав саме про “московську внутрішню політи[ ку”. Хоча столиця вже давно була в Петер[ бурзі, Шевченко добре знав історичне міс[ це та реальну силу Москви, яка уособлю[ вала у нього антиукраїнське зло. Фактично Шевченко звинуватив Мос[ кву в ураженні, говорячи нинішньою мо[ вою, національного цивілізаційного коду. Водночас він приятелював із “освіченими москвичами”, мав серед них і друзів — най[ перше М. С. Щепкіна і О. М. Бодянського. Окремої уваги заслуговують мемуарні сюжети Шевченкових записів, які суттєво доповнюють автобіографічну домінанту Щоденника. Досить звернутися до його спогадів про навчання в майстерні велико[ го К. П. Брюллова, записаних 1 липня 1857 р.: “И что же я делал? Чем занимался яв этом святилище? Странно подумать, я

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин