Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні “А життя без смерті не буває”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

«Незглибиме світло любові»

Слово Просвіти, №28 за 2018 рік

Світлої пам’яті Петра Сороки (Сорока П. Апокрифи лісу /П. Соро; ка. — Тернопіль: Підручники і посібники. 2018. 208 с.). Ніхто не знає, що його чекає, Ніхто не знає й знати не бажа... Безсмертну мить усміхненого раю Вбирає кожна лісова душа(с. 112). Уміння звучати злагоджено, симфонічно заворожує читачів від першої книги трилогії — “Симфонія Петриківського лісу” (2015). Не полишає це враження і тих, хто читав другу частину трилогії — “Де свище Овлур” (2017). Не полишає попри те, що у звучанні лісу, як і в звучанні душі, трапляються ноти болю і туги, а не лише радості та надії. Але цей біль і туга зіткані з сяйва, хоч і кривавлять у чутливій душі. Ось у “Апокрифах лісу” зринає “болюча пам’ять”, що “сяйво точить” іти майже фізично відчуваєш трагічну основу (кровоточить) і сяйво радості, яке виростає з болю, і зцілює рани інших, як цілюще миро, бо “творчість — синонім радості, навіть якщо вона трагічна в своїй основі” (с. 23). Радієш красі, дивлячись на “яблуньку-бабусю” (с. 9), кульбабки — ці “осади світла”, що “нагадують зоряне небо” (с. 58). Відчуваєш втіху від сяйва лісу, такого відчутного, як любов: “Душа хоче любити Бога. Душа прагне захлинутися від любові до Бога. Це має впасти з неба, маю цю любов отримати як дар” (с. 54), — пише автор. У Петра Сороки любов до Бога — це любов до Його творіння і до слова, даного письменнику, аби виповісти не так себе, як інших. Не дарма автор зізнається: “Без письма нема мені втіхи на цій землі і нема краси” (с. 48). Не лукавить він і годі, коли пише, що письмо — “це для душі вторинне. Все написане мною помре колись, як моє тіло” (с. 22). Не лукавить, адже вважає людське слово тлінним і минущим, а не вічним. Бо вічне лише Слово Боже: Великих літер не люблю. Важкі У них постава, дихання і кроки. Малі ціную над усе, такі Непоказні у сутності глибокій. Вони не вибасовують вперед, За ними не стоять славетні предки. Таким повинен бути і поет Маленький знак великої абетки (с. 105) Не лукавить, але помиляється, бо “легко сховати безсмертя у трави” (с. 126), у минущу, як тра-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин