Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Повернення до влади в Росії чекістів у феесбешній формі з двоголовим орлом ознаменувалося багатьма знаменнями і перевтіленнями”. Суспільство · с. 4сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Українська Помісна Церква як ціннісна делегітимація Російської імперії», с. 1

Закінчення. Початок на стор. 1 Українська Помісна Церква як ціннісна делегітимація Російської імперії

Слово Просвіти, №28 за 2018 рік

Погроза була зловісною і дохідливою: або терор і служіння Богові в катакомбах, або прислуговування російській імперській державі в позолочених ризах у розкішних соборах. Російське духовенство вибрало друге, з усім наступним бекграундом деградації церковної структури. Сьогодні складно достеменно стверджувати про релігійність Петра І, але в своїх антицерковних діях він швидше уподібнювався не так на “помазаника божого”, як на його радикальних опонентів — Леніна, Троцького, Сталіна. Недаремно старовіри однозначно сприймали сходження на трон російського імператора як пришестя антихриста, і завжди позначали його трьома цифрами “666”. До речі, і хоч які “побожні” були б усі наступні російські царі, ні один із них, навіть суто теоретично, не поставив питання про можливість повернення церкві патріаршого статусу. Імперія “Червоного дракона” і його “церква” Жовтневий переворот 1917 року з узурпацією влади в Росії радикальною богоборчою комуністичною організацією дозволило, з одного боку, Російській православній церкві самостійно відновити патріарше управління, а з іншого, поставило її перед необхідністю адекватної відповіді на розгортання в країні масового терору. І необхідно віддати належне, Церква в тих умовах знайшла в собі сили дати гідну відповідь: спочатку новообраний патріарх Тихон анафематствував комуністичну владу і всіх її співробітників (19 січня 1918 р.), а згодом Помісний Собор (22 січня) узаконив анафему: “Схаменіться, безумці, припиніть ваші криваві розправи, — йдеться в посланні патріарха. — Адже те, що ви творите, не тільки жорстока справа: це — воістину справа сатанинська, за яку ви підпадете під вогонь пекельний в житті прийдешньому — потойбічному і страшному прокляттю нащадків у житті теперішньому — земному. Владою, даною нам від Бога, забороняємо вам приступати до таїнств Христових, анафематствуєм вас, якщо тільки ви носите ще імена християнські і хоча бза народженням своїм належите до Церкви Православної. Заклинаємо і всіх вас, вірних чад Православної Церкви Христової, не вступати з такими виродками роду людського в будь-яке спілкування: “Ізиміть злого від вас самих” (1 Кор. 5, 13)” (Православная энциклопедия “Азбука веры”: https://azbyka.ru/ otechnik/Tihon_Belavin/poslanie- patriarha-tihona-s-anafemoj- bezbozhnikam/) Упродовж двох десятиліть богоборча комуністична влада послідовно винищувала будь-яку релігійність у суспільстві. За цей час було вбито сотні православних єпископів, десятки тисяч священиків і сотні тисяч православних мирян, зруйновано тисячі храмів, зокрема сотні, що належали до культурно-історичної спадщини східнослов’янських народів. Війна проти Церкви була тотальною. Окрім фізичного знищення священнослужителів, спецслужби запроваджували заходи, що сприяли внутрішньому розкладанню священнослужителів і дробленню церковних організацій. Ними був інспірований так званий “обновленський рух”. Його творці заманіфестували боротьбу за відновлення віри, але реформи, пропоновані ними, були направлені не на очищення, ана руйнування Церкви, на докорінну зміну природи Церкви. Пропонувалося трансформувати основні євангельські ідеї в дусі їхньої відповідності революційній ідеології. За їхнім задумом, Христос і апостоли мали перетворюватися на таких собі первісних революціонерів, що засуджували існуючий тоді соціальний лад і боролися за трудящий люд. Деякі радикальні активісти обновленства навіть пропонували замість хрестів на храмах вивішувати п’ятикутні зірки і т. ін. Для маскування антихристиянської сутності ідей обновленського руху до нього тимчасово відряджено кращу чекістську агентуру, зокрема, відомого богослова і митрополита Сергія Страгородського. Правда, швидко збагнувши, що православні радше підуть у катакомбну церкву, ніж в обновленську єресь, чекісти перекинули Сергія Страгородського на інший, більш перспективний таємний фронт поборювання християнства: встановлення тотального контролю над залишками традиційних православних громад. Після смерті патріарха Тихона радянським спецслужбам вдалося незаконно призначити митрополита Сергія Страгородського місцеблюстителем патріаршого престолу. На цього “перевертня” чекісти поклали виконання найодіозніших завдань, зокрема 1927 року він підписав Послання про визнання Московською патріархією безбожної радянської влади і засудження будь-якої опозиції проти неї. З того часу і донині усіх православних послідовників конкордаду з богоборцями називають “сергіянцями”, за іменем їхнього очільника і слуги антихриста Сергія Страгородського (Олександер Ткачук. Сергіянство — неканонічне осердя Російської Православної Церкви. — “Наша Віра”, № 6, 2003 рік: http://nashavira.ukrlife. org/06_2003.html) Після цієї ганебної угоди терор проти усіх вірян у СССР лише посилився. Так тривало аж до ІІ Світової війни, коли німці почали активно підтримувати відродження традиційних православних громад на окупованих територіях. Щоб ідеологічно протидіяти цьому процесу, комуністи задумали створити повністю контрольовану ними Православну Церкву, яка б водночас виконувала два завдання: блокувала опозиційний православний рух і стала надійним інструментом боротьби проти християнства. 8 вересня 1943 року Йосип Сталін особисто санкціонував створення нової церкви “Московськой Патріархії Русской православной цєркві”. Щоб вона відрізнялася від попередньої не лише за змістом, а й навіть за назвою — слово “російська” замінили на “русская”. Усе відбулося майже за апокаліптичним пророцтвом про Червоного Дракона — диявола, його звіра — тоталітарну імперію, лжепророка — генералісімуса і велику вавилонську блудницю — псевдоцеркву. Авторитетний першоієрарх зарубіжної РПЦ митрополит Філарет (Вознесенський) писав свого часу про Московську Патріархію, що “ця лжецерква двічі підпадала під анафему. Святіший патріарх Тихон і Всеросійський церковний Собор анафематствували комуністів і всіх їхніх співробітників. Ця грізна анафема, — наголошує митрополит, — досі не знята і зберігає свою силу, тому що зняти її може тільки такий самий всеросійський церковний Собор як канонічна вища церковна влада. І сталася страхітлива подія 1927 року, коли митр. Сергій, що очолював церкву, своєю ганебною відступницькою декларацією підпорядкував російську церкву більшовикам і оголосив про співпрацю з ними. І збулося в найточнішому сенсі висловлювання передсповідної молитви: “Під власну анафему падоша!”. І далі владика риторично запитує: “Чи наважиться хтось стверджувати, що Господь і Його благодать перебуває в церкві лукавствуючих, яка вихваляє Його посатанілих ворогів і співпрацює з ними, яка за це перебуває під подвійною анафемою, як зазначено вище? Чи може бути благодатною церква, яка об’єдналася з богоборцями?! (Митрополит Филарет (Вознесенский). Письмо к иерею Виктору Потапову: http://www. eshatologia.org/704-pismo-k-iereu- viktoru-potapovu.html) Отже, відштовхуючись від сказаного, можна переконливо стверджувати, що “Русская православная цєрква” є релігійною православною спільнотою, що впала у гріх сергіянської єресі і досі перебуває під анафемою. Спасіння для неї загалом можливе лише через соборне покаяння, коли всі — від патріарха до останнього парафіянина — визнають і покаються в гріху співпраці з безбожниками. Індивідуальне звільнення від анафеми — чи то єпископа, чи священика, чи православного вірянина — можливе лише через публічне розривання з цією “лжецерквою” і повернення до традиційної православної громади. Тому отримання Томосу про автокефалію від Вселенського Патріарха і, відповідно, постання Української Помісної Церкви з релігійного погляду є виходом значної частини православного люду з облуди сергіянської єресі і повернення їх у лоно Вселенської Православної Церкви. ФСБешні технології проти відродження християнської віри Крах комуністичної ідеї і розвал СССР, здавалося, назавжди полишив у минулому антигуманні експерименти над людиною і суспільством. Наївні зраділи, гадаючи, що попереду їх чекає лише світ, повний добра. Але темні сили не зникають зовсім, вони, як за своєрідним законом збереження енергії (негативної), лише змінюють форму. Бо “коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить./ Тоді розмірковує: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним./ Тоді він йде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше” (Євангеліє від Матея 12:43-45) Повернення до влади в Росії чекістів у феесбешній формі з двоголовим орлом ознаменувалося багатьма дивними, як на необізнаний погляд, знаменнями і перевтіленнями. Наприклад, лідер ліберальної фракції в РПЦ митрополит Кіріл (Гундяєв) раптом “ні сіло ні впало” перетворився із переконаного прихильника гомосексуальних стосунків у запеклого традиціоналіста-патріота і почав натхненно популяризувати “русскій мір”. Очевидно, що пропозиції давніх поплічників із КГБ були значно конкретнішими і звабливішими, ніж ліберальні блискітки. Тим більше, що ніхто не заважав, а навіть поблажливо спонукав за стінами монастирів жити за нетрадиційними стандартами, — для безжального вурдалаки “жертва на гачку” завжди ліпша, ніж гола домовленість. А тих, хто говорив правду про Кіріла, — навіть попри їхній щирий шовінізм, — засудили до тривалих тюремних строків. Виявилося, що контроль над лжецерквою як інструментом масової маніпуляції населенням був набагато важливіший за якусь показну шовіністичну солідарність. Довго не гаючись, сергіянці, долаючи незначний церковний опір, домоглися обрання Кіріла патріархом РПЦ (Олександр Ткачук. Московська патріархія як один із інструментів утримання влади чекістами-клептократами. — Главком: https://glavcom. ua/columns/otkachuk/upc-mp-na- dolenosnomu-rozdorizhzhi-364640. html) Здатність до перевтілень і створення ілюзійної реальності є однією з фундаментальних якостей інфернальних сил. Наприклад, на зорі української незалежності, коли почалося масове відродження українського православ’я, щоб зупинити цей небезпечний для них процес, феесбешні спеціалісти, аби затуманити голови неофітам, вдалися до однієї простої, але, як виявилося, ефективної підміни понять. Через ЗМІ та підконтрольних “священнослужителів” почали поширювати чутки, що відхід від Московської патріархії

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин