“Ми з Павлом Мовчаном у своїй · поетичній творчості не керувалися намірами · сподобатися усім майбутнім читачам”. З роси й води! · с. 4сторінка оригіналу ↗
Вітальна подяка
Слово Просвіти, №28 за 2019 рік
Валерій ФРАНЧУК, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний художник України
Отже, ще живий подосі, Отже, випростай крило – глянь, кружляє безголосо янгол дня понад селом... “Ти” (стор. 4) Це з подарованої книжки нових поезій шановного ювіляра. На моєму письмовому столі, так я називаю невеличку дошку на підвіконні в майстерні, що на Троєщині, лежать поряд Біблія, “Кобзар”, мистецький альбом Василя Забашти, митця, який у тяжкий період моїх блукань своїм теплим словом скріпив мої молоді, але вже пошарпані крила мрій. Тут же повноправно господарюють філософські притчі поетичної збірки Павла Михайловича Мовчана “Ти”. Розгортаю я її, коли душа просить розради, в часи серйозного осмислення подій сьогодення моєї України. Коли серце виривається з грудей криком відчаю чи б’є у голову набатом про українські граблі, котрі з доброго інструмента перетворилися в довбешку, на яку ми, земляки, перманентно натикаємося, і вже здається, що від повторення тих ударів на головах у деяких людей не ґулі, а козлячі роги виросли.
Лампаси, канти, ями п’ятикутні, Трибуни... сурми... піраміди... гіпс... Немає часу... є якесь майбутнє... Єства нема — суцільний є заміс... “Ти” (стор. 34) Наше знайомство з Павлом Михайловичем припадає на початок 90-х років ХХ ст. Доки житиму, буду вдячний, що очолюване ним Всеукраїнське товариство “Просвіта” так сердечно, по-братерськи, прийняло мене, простого хлопця з подільської глибинки, з його, на той час, не такими широковідомими творчими добутками, у свої славні лави. Спочатку вільним слухачем, далі — рядовим товариства, а тепер членом його Головної Ради.
Я митець, тому завше запрошую побратимів на свої виставки, бо шаную їх, а присутність пана Павла — це завжди свято. Його слово окрилює мене, запалює, надихає. І у часи, коли мої творчі здобутки люди оцінювали, і коли мене як митця ігнорували, а то й відверто замовчували. Особливо в той час, як мою творчість товариство подавало на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Це була не коротка дистанція, а семирічний марафон на справжність, на виживання. “Просвіта” всі ці роки йшла поряд впевнено і з вірою, що моя творчість заслуговує на визнання. Тим більше, щороку я представляв на розгляд комітету новий цикл творів та проводив до десяти персональних виставок.
Та хіба тільки я один мав таку підтримку? Скільки славних синів і дочок України зневірювалися у справедливості влади до їхніх творчих досягнень, але Павло Михайлович Мовчан своїм щирим теплим словом і ділом завжди надихав на нові творчі звершення. Люди вірили і вірять йому, тому йдуть уперед. Не можу не зауважити, що всі двадцять вісім років нашого Українського часу, і сьогодні, державне керівництво проблемами “Просвіти” себе не обтяжує, а от перешкод на шляху това
На виставці Валерія Франчука “Дзвони пам’яті”. 2005 р. Український дім
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
