Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Павло Мовчан своїм щирим теплим словом і ділом завжди надихав на нові творчі звершення. Люди вірили і вірять йому, тому йдуть уперед”. З роси й води! · с. 5сторінка оригіналу ↗

Великий Книжник

Слово Просвіти, №28 за 2019 рік

Василь КЛІЧАК, директор видавничого центру “Просвіта” окремій книжковій шафі я складаю книжки, видрукувані у видавничому центрі “Просвіта”, починаючи з 1995 року, часу заснування видавництва. Їх назбирується близько п’яти сотень. Загальний наклад видань налічує близько двох мільйонів примірників. А як усе починалося? На запрошення Павла Мовчана я прийшов у “Просвіту” у липні 1992 року. 27 років тому. Він запропонував мені очолити видавничий відділ Товариства. Випустили ми тоді кілька брошур, навіть замахнулися на серію “Народна бібліотека” (у стилі матірної “Просвіти”). Видали посібник Івана Ющука “Украинский язык для начинающих” (накладом 65 тисяч прим.), “Кобзар” Тараса Шевченка, ілюстрований Василем Лопатою (накладом 25 тисяч прим.). 25 квітня 1995 року було зареєстровано ТзОВ “Видавничий центр “Просвіта”, до створення якого Мовчан активно долучився. Питання створення видавництва визріло у зв’язку з вимогами законодавства. Відповідно до нього, товариство “Просвіта” могло здійснювати видавничу та іншу господарську діяльність через створені комерційні структури. Отже, ми почали діяти. Відтоді випустили чимало книг, якими я особисто пишаюся. Чи варто перелічувати всі? Варто, але неможливо, бо забракне газетної площі. Хочу наголосити на одному: всі наші найвизначніші, найвдаліші проекти не могли обійтися без участі Павла Мовчана. Участі суттєвої і вагомої. Згадую 2004 рік. Вересень. Форум видавців у Львові. Оперний театр. Нагороджують кращі книжки у різних номінаціях. І доходить черга до найголовнішої нагороди — Гран-прі. Зал затамував ... і Євгеном Пашковським подих. І тут ведучий оголошує — Гран-прі Форуму відзначено книжку поезій “Слуга півонії” Миколи Воробйова, видавничий центр “Просвіта”. Піднімаюсь на сцену, отримую Диплом і равлика. І кажу слова вдячності журі Форуму, а потім роблю такий наголос: — А ще я хочу сказати, що цей наш видавничий проект відбувся завдяки ініціативі та підтримці голови “Просвіти”, народного депутата Павла Мовчана, який присутній у цій залі. Ведучий підхоплює мою хвилю і говорить у залу, сповнену бурхливих оплесків: — Пане Павле, вітаємо Вас щиро! Львів Вас любить! А ще я додав, що сподіваюся, цю високу оцінку журі Форуму візьмуть до уваги високодостойні члени Шевченківського комітету наступного року. Так і вийшло. Наш автор Микола Воробйов став Шевченківським лауреатом 2005 року. Також сім’ю лауреатів поповнив 2006 року наш автор, полум’яний публіцист, славний і незабутній Анатолій Погрібний за книжки “По зачарованому колу століть”, “Поклик дужого чину”, випущені у нас. Варто згадати книжку Р. Радишевського та В. Свербигуза “Іван Мазепа у сарматськороксоланському вимірі високого бароко”, також відзначену Форумом видавців у номінації “Минувшина” 2006 року. Я б назвав це видання шедевральним. А ще — наша Шевченкіана. Як же без неї? Випускали ми “Кобзар” Шевченка, крім згадуваного лопатівського, ще в оформленні Володимира Гарбуза. У теперішньому виданні “Кобзаря” дизайнер Костянтин Сулима використав орнаменти незабутнього Володимира Юрчишина. Мовчан запропонував ідею, щоб кожне видання “Кобзаря” було в новому художньому оформленні. Він подав гасло: “Кобзар” — у кожну українську сім’ю!” Хочеться вірити, що так воно й буде. Це одне з багатьох завдань, які ставить перед собою й перед усіма просвітянами наш очільник. Окремої уваги заслуговує “Декамерон” Боккаччо у перекладі Миколи Лукаша. У вихідних даних книжки я зазначив: “Автор ідеї Павло Мовчан”. Працював я над цим виданням із незабутніми Леонідом Череватенком і Анатолем Перепадею. Унікальність видання полягає в тому, що ми опублікували нередагований текст перекладу Миколи Лукаша, тобто не такий, який на початку 60-х випустило видавництво “Дніпро”. Тоді той текст добряче поредагували редактори. У Лукаша було багато діалектизмів, він намагався передати мову твору Боккаччо мовою тієї епохи, якою користувалися в Україні. Мовчан — великий книжник, інтелектуал. Добре знається в літературі, мистецтві, політиці. Особливо відчуває, яку саме духовну поживу треба давати читачеві. Якось сказав мені: “Потрібні словники. Добрі словники. Те, що зараз випускають, не те. Подумай, порадься з фахівцями”. Я пішов в Інститут української мови НАН України до його директора, на жаль, уже незабутнього Василя Васильовича Німчука. — Є в нас такий словник, Василику (так звертався до мене цей славний чоловік). П’ятнадцять років лежить у папках машинопис. Склали ми видавничу угоду. Забрав я той словник. Один набір. Другий. Третій. Перша верстка. Друга. Третя. Активна співпраця з науковим редактором, професором В. В. Жайворонком. Чимало стріл було зламано навколо роботи над цим грандіозним проектом. Доходило до емоційних спалахів, суперечок, напруження. Слава Богу, все вже в минулому. “Словник української мови” вийшов двома виданнями. Словник академічний. Як сказав один професор-мовознавець, “це чесний Словник”. Мовчан має словники, які виходили у двадцятих роках минулого століття. Так, це букіністичні видання. Зокрема, “Російсько-український словник” Бузинного і Щепотьєва, який ми випустили позаторік із передмовою мовознавця Ірини Гнатюк. А торік вийшов у нас “Українсько-російський фразеологічний словник” невідомого автора. Павло Михайлович пам’ятає, яку шістдесятих роках цей текст поширювали нелегально у машинописі. Копію нам запропонував академік Петро Вольвач. Я пишаюся цими виданнями. Так само, як і багатьма іншими. Як, наприклад, серією “Бібліотека українського воїна”, вихід якої став можливим завдяки наполяганню Павла Мовчана. Павло Мовчан з Василем Клічаком... Цей чоловік заслуговує на багато добрих слів за безпосередню причетність до виходу в світ багатьох просвітянських видань, без яких годі уявити нинішнє літературне, наукове і просто просвітницьке життя. Господь щедро обдарував Павла Мовчана багатьма талантами. З-поміж них яскраво проявив себе і талант книжника. Дай Боже здоров’я і наснаги Великому Книжнику! Зело Павлові Мовчану Був день голубий березневих канікул. Тривав у столиці шкільний семінар. Його пам’ятатиму, певно, довіку. А пам’ять про нього роздмухує жар. Уперше побачив відомих поетів. Із трепетом юним дивився на них. Було. Відгуло у стрімкім часолеті. І враження чисті розтали, як сніг. Відвідав тоді поетичну крамницю. І вийшов із неї із клунком книжок. Вже вдома узявсь по одній роздивиться в надії відчути легесенький шок. Не знаю, чому я придбав ту брошурку. Точніш, не брошурку, а книжку тонку, що мала, звичайно, тонку палітурку і мову у віршах зовсім не таку, як в інших поетів. Читав її щиро і так прислухався до дивних словес. І в день, який бачив поет, я повірив — виткий, холодкавий, похітливий весь. Та мова його мене заворожила у книжечці, названій просто — “Зело”. І трави за вікнами мовби ожили, напнулося в кожній травинці стебло. Інакшими стали рослини й дерева. Розширився простір у межах вікна. В ту пору весняну мені, школяреві, відкрилася творчість Павла Мовчана. Не зналось тоді, як опереній пташці, які у прийдешньому ждуть відкриття. І станеться так, що з поетом в упряжці ми йтимемо довгу дорогу життя. Невже таки довгу, що аж на чверть віку? Зусібіч оточену щедрим зелом. І що на ній треба іще чоловіку? — хоч крихту, наповнену свіжим теплом. І щоби росли оксамитові трави. І їх не топтали в донецьких степах ворожі колеса, мармизи леправі, що палять зело, відчуваючи страх, бо всього не спалять. Його — ціле море, в якому ніяк не дістатися дна. Буяє зело, як музичні акорди в симфонії звуків Павла Мовчана…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин