Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Єдино правильним державним ладом для українців вважаю єдину соборну і незалежну Україну”. 5 Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗

повстанець у рясі

Слово Просвіти, №28 за 2021 рік

­побачити сина і поговорити з ним. На трибуналі батько побачив, що син не розкаюється, а перетворює суд в трибуну націоналістичних ідей і оскарження деспотичної польської влади. За це присуджено йому сім довічних ув’язнень! (с. 223). Про цю трагічну зустріч написав у своїх спогадах стрийко Степана Бандери Осип, що разом із отцем Андрієм був на судовому процесі: “Горді за його (Степанову – І. Ф.) мужню поставу під час процесу, розпрощалися ми з ним: я на довгу розлуку, а для батька було це останнє прощання з сином” (с. 225). Згодом коли заходило про долю його синів, то змучений о. Бандера повторював як заклинання: “Про Бандерів буде світ знати” (с. 226). Він пильно дбав про освіту для кожної своєї дитини. Продавши шість голів худоби, із тисячею злотих у кишені відправив сина Олександра вчитися до Італії (с. 148), де той згодом захистив докторат з політекономії. Богдана відправив на навчання до духовної семінарії в Рогатині, Василько студіював філософію у Львівському університеті. Степан навчався у Львівській політехніці на рільничому відділі. Усім донькам дав педагогічну освіту, проте в умовах польської окупації вони не змогли зреалізувати свого фаху. Натомість вони провадили активну просвітницьку роботу на парохії, зокрема Марта очолювала підпільну Долинську жіночу націоналістичну мережу. Московсько-німецька окупація Московська окупація Галичини розпочалася 1939 року. Отець розумів, що його діти і Він приречений за цієї влади, як і за польської. Степан, який утік із польської тюрми, намагався вивезти батька за кордон, гостро реагуючи на безглузді сподівання деяких земляків щодо совєтів, влучно називаючи принизливі привітання “визволителів” “непотрібною хруніядою” (с. 251). Натомість отець на запитання одного з сусідів, “чи буде Україна?” відповів: “Ми не будемо бачити”. “Чи побачать діти?”. Відказав: “Може, і побачать, а може, ні” (с. 255). Син Богдан намагався перевезти батька за Сян, на Холмщину, чи заховати, але почув відповідь: “Ні, синочку, я є пастир, а то моє стадо. Де будуть гинути мої вівці, там і я буду гинути” (с. 274). На проповідях отець Андрій застерігав паству: “Велика буря збирається. Вона наробить багато лиха. Моліться” (с. 303). Знаючи, що за ним уже пильно стежать агенти НКВС, у день своєї останньої прощі до Гошева на Ясній Горі, в день св. великомученика Юрія, 1941 року він знову повторив: “Моїх парафіян я добровільно не залишу! Розлучити мене зними може тільки наказ моєї церковної влади, або насильство ворога, остаточно – смерть!” (с. 305). Саме напередодні храмового свята в селі Тростянець о третій годині ночі, 22 травня 1941 року, до його хати загримали: “Собірайтєсь! Пєрєсєляєм вас в другую область!”. Нічого не дозволили з собою взяти. У чому були – в тому й вивели: “Осібно повезли мене й сестру в Долину, осібно машиною доставили туди Тунька нашого з Стефанишиним. Їх залишили в НКВД, а нас з Мартою – в товарні вагони”, – згадувала донька Оксана, не знаючи тоді, що каратиметься в Сибіру 48 років, а сестра упокоїться там… Останні слова, які чули від отця: “Бачу… бачу! Везуть мене на північ! Побачимося вже там… Згадайте про нас!” (с. 307). Зранку люди в опустілому храмі на саме свято під спів церковного хору гірко ридали за своїм отцем. Допитували отця Бандеру в київській тюрмі НКВД на вул. Володимирській, 33. Справа № 61112. Змусили написати зізнання в біографічному стилі. З протоколу першого допиту 9 червня 1941 року читаємо: “За своїми переконаннями я є українським націоналістом, але не шовіністом. Єдино правильним державним ладом для українців вважаю єдину соборну і незалежну Україну” (с. 332). 7 липня розпочався суд у справі отця Андрія. Відповідаючи на запитання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: “Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові”. Обвинувальний вирок склав молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. О 17 годині 45 хвилин 8 липня 1941 року трибунал відправився в нарадчу кімнату. Менше як за годину винесено смертний ви­

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин