Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Це справжній, не надуманий і навмисне не вигаданий, не підкрашений і не підроблений великої душі документ”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Щоденник Тараса Шевченка у призабутих оцінках із минулих століть

Слово Просвіти, №28 за 2021 рік

Проєкт “Подробиці Шевченкового життя” вмотивовано глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Г. Шев" ченка до редактора “Народного чтения”” (лютий 1860 р.): “…Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мо" го існування… тим більше, що історія мого життя становить частину іс" торії моєї батьківщини. Але я не маю духу входити у всі її подробиці”. Автор проєкту Володимир Мельниченко знайомить читачів із яск" равими характеристиками й оцінками Шевченкового Щоденника, ви" словленими в позаминулому й минулому століттях, наголошує на їхній важливості для сьогодення. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Шевченко: “Запишемо все, що серце продиктує” Довгий час працюючи над темою “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка”, переконався в тому, що необхідно всебічно врахувати та звести воєдино дорогоцінні характеристики Шевченкового твору першими та подальшими його дослідниками. Вони, трапляється, призабуті навіть шевченкознавцями, тим більше, невідомі широкому читацькому загалу. Тарас Шевченко почав свій Щоденник 12 червня 1857 р. у Новопетровському укріплення на засланні, а закінчив 20 травня 1858 р. у Петербурзі. Дванадцятого липня 1858 р., у день сорокаріччя близького друга М. М. Лазаревського, поет подарував йому свого Щоденника. Період його ведення становить 343 дні, з яких 34 дні поет пропустив, а ще 10 днів записи було зроблено його приятелями та знайомими. Таким чином, Шевченко залишив у Щоденнику 299 днів безцінних власноручних нотаток, які складають “вірну хроніку” трудів і днів Кобзаря, створену ним самим. Без Шевченкового Щоденника неможливо пізнати його біографію й осмислити творчість. Вперше цей унікальний твір було надруковано в українському щомісячному літературно-науковому журналі “Основа” у 1861–1862 рр. за автографом, але з багатьма вимушеними скороченнями тексту, з огляду на жорстку цензуру. У шевченкознавстві визнано, що саме редакція “Основи” привернула увагу до видатного значення Щоденника Тараса Шевченка й здійснила його публікацію “настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо”1. Ще до цієї публікації російський і український художник і гравер, Шевченків знайомий з жовтня 1860 р. Л. М. Жемчужников умістив в “Основі” (1861, №3) “Спогад про Тараса Григоровича, його смерть і похорон”, в якому залишив історично найпершу оцінку Шевченкового Щоденника, що набула видатного значення. Лев Жемчужников: “Не вистачає мужності читати його щоденник… Болить у грудях, щемить серце, коли читаєш слова, закипілі кров’ю…” За свідченням Л. М. Жемчужникова, “після смерті Шевченка щоденник передав мені М. М. Лазаревський, щоб я прочитав його першим: до мене його не читав ніхто, але цікавилися всі, і тому мені хотілося дати читачам “Основи” деяке уявлення про нього”. Здається, на той час у цілому світі не було нікого, хто здатен був зробити це щиріше, емоційніше, краще, ніж Лев Михайлович: “Не вистачає мужності читати його щоденник. Нічого страхітливішого, глухішого, безвідраднішого уявити собі не можна. Яке треба мати добре, чисте серце, щоб не занепасти й витримати до кінця! Як не помер він у тих страшних тортурах, тривалих, байдужих?! Муки його, своєю тривалістю, були жахливіші й обурливіші за всі муки, яких зазнавали герої України. Протягом десяти років його вбивали, душили; він захлинався в багні… Болить у грудях, щемить серце, коли читаєш слова, закипілі кров’ю…”. З історичної дистанції у 160 років комусь може здатися, що Л. М. Жемчужников надмірно драматизував роки Шевченкового заслання, упускав світліші моменти його тодішнього буття… Проте насправді він зафіксував навічно найголовніше, найболючіше, найстрашніше, що зруйнувало Шевченкове життя, вкоротило віку геніальному поетові, національному Кобзареві-Пророкові… Попереду простягалася Безкінечність, в якій осмислення поетового Щоденника буде поглиблюватися й наповнюватися, а талановитий сучасник і шанувальник поета насамперед поклав на плечі відповідальну й важку місію відкриття світові, говорячи його словами, “щоденника страждальця”. Доземний йому поклон за це… Тарас Григорович своїм чистим серцем відчував єство Лева Михайловича, коли, прочитавши про нього у П. О. Куліша, задовго до особистого знайомства, записав у Щоденнику 10 листопада 1857 р.: “Какой милый оригинал должен быть этот г. Жемчужников. Как бы я счастлив был увидеть человека, который так искренно, нелицемерно полюбил мой милый родной язык и мою прекрасную бедную родину”. Повертаючись до першої публікації Шевченкового Щоденника в “Основі”, зазначу, що протягом більш як трьох десятиліть вона була єдиною, поки у 1893 р. з’явився український переклад твору, здійснений О. Я. Кониським2. Російський оригінал уперше введено до збірника творів Шевченка у 1911 р. (видання В. Яковенка)3. Тоді Щоденник було надруковано повніше за першодрук в “Основі”, але багатьох скорочень тексту не вдалося уникнути4. Корній Чуковський: “Це не просто книга, це видання класика” Мало відомо серед читацького загалу, що на це видання Щоденника відгукнувся в газеті “Речь” 12 (25) червня 1911 р. молодий К. І. Чуковський (Микола Корнійчуков; 1882–1969) – син селянки з Полтавської губернії, який народився у Петербурзі, був відрахований з одеської гімназії, за його свідченням, через низьке походження, а перша публікація з’явилася в 1901 р. в “Одесских новостях”. К. І. Чуковський захоплювався творами Шевченка, називаючи його “найніжнішим і найтрепетнішим поетом із усіх у всьому світі поетів”, досконало знав і проаналізував його Щоденник. Свою рецензію Корній Іванович починав так: “Нарешті… з’являється в Росії чудовий щоденник Т. Г. Шевченка, – не в клаптиках, не в обривочках, а майже цілком. Я читаю його з захопленням і жахом. Такі страждання – і стільки гумору! Така душевна ясність! Щоденник – буденний, житейський, повсякденний. У ньому і прочитані книги, і випиті чарки, і сни, що приснилися, і кимось подарований лимон, і нічні поїздки до дівиць, – все, що підвернеться під перо”. Рецензент високо оцінив нову книгу з текстом Щоденника: “… Вона подія для всіх, хто любить літературу. Вона наблизить до нас образ поета краще усяких біографій, і критик В. І. Яковенко, котрий видав її так любовно… гідний найглибшої вдячності”. К. І. Чуковський позитивно відгукнувся про “перевірку” тексту Щоденника М. М. Коцюбинським, утім жорстко зауважив: “Але книга ця – без керма і без вітрил, і чекає свого Венгерова. Адже це не просто книга, це видання класика. Не можна через півстоліття після його смерті друкувати його абияк, наспіх, без вивчення тексту, без усякої редакції”. Пряма вказівка К. І. Чуковського на С. О. Венгерова (1855–1920) – історика літератури, бібліографа, автора критикобіографічного словника письменників і вчених – фактично була для фахівців першою вимогою створення справді наукових коментарів до Шевченкового Щоденника. Говорячи не лише про Щоденник, але й про поетичні твори, опубліковані В. І. Яковенком, К. І. Чуковський гостро поставив питання гідного художнього перекладу, адже йшлося про “поезію великого художника слова”. Зокрема, в’їдливо зазначив, що російський перекладач іноді навіть не розуміє, чому поет заповідав поховати його “на могилі”, а не “в могилі”, спотворюючи Шевченків текст: “Посреди степи широкой / Выройте могилу”: “Не підозрюючи про те, що українською мовою могила – курган, він примушує поета писати спеціальний заповіт про те, щоб його поховали… в могилі! Для таких похоронів заповіти не потрібні. В могилі кожного з нас поховають і так”. Наведу також абсолютно блискучий приклад аналізу К. І. Чуковським болючої, особливо на засланні, теми Шевченкового Щоденника, а саме: “...Я в глибині душі прощаю моїх гонителів і тільки молю всемогутнього Бога звільнити швидше від цих напівлюдей”: “Як сміє людина так низько падати! – ось про що його постійна туга. Навіщо картярство від заходу до сходу, і кляузи, і бійки, і безбережне пияцтво? Як сміють люди бути такими мерзенними! – ось у чому відчай Шевченка. – Як сміє людина бути напівлюдиною?.. І Шевченко вже не обурюється: “Я тільки молю всемогутнього Бога звільнити (мене) швидше від цих напівлюдей”, – з презирством говорить він про них, як про мокриць, як про щось гидке, нудотне, слизьке. Намагається їм простити і не може. Твердить багато разів: – Прощаю моїх гонителів… Але, простивши їх, зараз же проклинає: – Мерзотники, кровопивці, огидні паразити!” Нарешті, саме К. І. Чуковський у повний голос уперше прокоментував найінтимніші зізнання Шевченка в Щоденнику і сказав високу правду про них: “Ні пози, ні манірності, ні найменшого п’єдесталу. Поет-вигнанець, страдник, боєць — такою була б зрозумілою й простимою претензія на п’єдестал і на позу! Шевченко ж щиросердно пише: – Ніч і наступну добу провів у чарівному сімействі madam Гільде... І знову: – Заїхали вечеряти до Бореля і погасили свої захоплення у Адольфіни… Ніби навіть навмисно турбується, щоб з’явитися без ореолу! Й тим яскравіший його ореол. Про власну велич і помислу немає…” Як ясно, просто, правдиво й зрозуміло! Чи може на таке сприйняття здатен лише поет і письменник? Та ні! Через півтора десятиліття після К. І. Чуковського видатний шевченкознавець, академік С. О. Єфремов особливо наголошував щодо Шевченкового Щоденника: “Це справжній, не надуманий і навмисне не вигаданий, не підкрашений і не підроблений великої душі документ, одверта сповідь людини, що ні з чим не криється, нічого не таїть про себе й ні з чим не ховається — навіть з власними своїми вадами та негарними вчинками, аж до “глумления пьянственного”, або навіть з Т. Шевченко. Щоденник. Обкладинка мало принадними походеньками в “очаровательном семействе” якої-небудь m-mе Гильде… Видко, що людина ані трохи не позувала, не рисувалася, не спиналась на котурни, не драпувалася в якусь пишну тогу, не кокетувала й перед собою…”5. Богдан Лепкий: “Шевченків Щоденник — неабиякий історичний документ” Вперше “Пояснення до Дневника (Журнала) Тараса Шевченка” написав письменник і літературознавець Б. С. Лепкий (1872–1941), який переклав його українською мовою і видав сто літ тому, в 1919–1920 рр. Але нині його коротенькі примітки викликають переважно бібліографічний інтерес. Зате є два важливих моменти, які ніколи не забудуться. Саме Б. С. Лепкий серцем відчув і впевнено зафіксував, що Шевченків Щоденник захоплює читача буквально з перших його сторінок: “Читач “Дневника” починає його питанням, чому поет скорше не забрався до отсього діла, а кінчить, жалуючи, чому не провадив його дальше, доки передчасна смерть не витрутила пера з рук. Куди краще розуміли-би ми тоді нашого поета, й не тільки його, але й час і окруження, серед якого він жив і творив, бо “Дневник”… єсть не-аби-яким історичним документом. З його сторінок промовляє до нас історичний момент тими дрібними, буденними словами, яки не записують літописі й монографії, а з яких перш усього складається людське життя”6. Очевидно, що далеко не кожний читач мислив й емоційно відчував як Б. С. Лепкий. Але шевченкознавець абсолютно точно розпізнав і досі вповні не усвідомлене неминуще, живодайне значення Кобзаревого Щоденника для найглибшого розуміння не лише людської суті національного Пророка, а й духовної перспективи, ним заповіданої. По-друге, відомий літературознавець назавжди визначив напрям роботи з коментуванням Шевченкового твору, націлений не лише на дослідження Щоденника заради наукового видання, але й оприлюднення для широкого читацького загалу: “Я думаю, що й для загалу він має може ще більший інтерес. Бо скільки там питань порушених, скільки споминів розсипаних, скільки людей змальованих, скільки дрібних, побутових картинок у форму дневника, мов у просту, невибагливу рамку оправлених”7. Сергій Єфремов: “Журнал Шевченків не тільки одно з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчости…” Перше радянське видання Шевченкового Щоденника було здійснено в Харкові 1925 р. (редакція, вступна стаття й примітки І. Я. Айзенштока). У вступній статті зазначалося: “…”Щоденник” Шевченка,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин