Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “Має бути світовій печалі рівня, тобто радість світова”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ У шуканнях гармонії

Слово Просвіти, №28 за 2022 рік

З’ясування світогляду – Ви песиміст, – сказав читач так, мовби песимізм, то звих. І засудив, що я на плач зривавсь на гульбищах земних. Був за злочинця песимізм, коли тіпав країну жах. І з`ясувалось: комунізм – то оптимізм на черепах. Як розум зазирнув за грань наявного, то підказав, що сіль життя – то сіль страждань, і гріх не вірити сльозам. І я повірив, бо прозрів чому шумлять людські моря, що збурює їх ремства й гнів: страждання за поводиря! Хто зна: можливо, що й дощі не лиш дощі – живущим знак. Царя небесного плачі: щось на Землі пішло не так. Від сльозотеч до кровотеч нотую драми, як хроніст. В краю безладдя й колотнеч – хто я? Печальник-оптиміст. 28-29.09.2021 Де й коли Знає тільки дозорець дороги, а можливо, не знає і він, скільки здатні подужати ноги кроків-днів до рокованих змін. Де й коли, на якому відрізку перерветься її довжина, якщо грубо підставить підніжку пані та, що поразок не зна і в залізних обіймах затисне… Як сахнеться тоді й защемить пережите! Множинністю смислів зблисне раптом і згасне за мить. 23.09.2021 Не спіши Не спіши довіряти чуттям, ковза пам’ять, як лижі по насту. Той гармидер, що зветься життям, по полицях й уму не розкласти. Він клубок чи подоба клубка, що розплутать його не вдається. Та й чи треба? Занадто тонка нитка долі: натягнеш – порветься. І минуле, як виплід стихій та румовищ крутого замісу прошумить листям лиць і подій й непрозірну опустить завісу. 13-14.06.2021 Небезпека Вдень і вночі, мороз чи спека, весна чи літо, дощ чи сніг, на нас чатує небезпека, мета якої – збити з ніг. І передбачити не можна підстереже коли і де вона, жорстока і збитошна, що затаїлася і жде. І добре, як над головою, хоч ніби лук без тятиви, притьмом шугне вона стрілою, не зачепивши голови. 26.09.2021 Безум Прощаю темному і злому, та щиросердо зізнаюсь, що в очі безуму людському я не без остраху дивлюсь. В очах тих – морок многоликий, сліпий нестрим, злочинний шал Передвіщає вчинок дикий хижацький, з викликом оскал. Дарма, що безум цей сьогодні нічим себе не видає. Та зачепи його безодні і – покалічить, або вб`є. Немає меж його сваволі, дай навіженцю булаву і він у верховодній ролі розв’яже третю світову. 27.09.2021 Вразливість Вразливість сущого – вразливість, блажен листок, він те не зна. В сезонну трепетну щасливість у змові з вітром порина. Вразливі сонечко й мурашка, яка в невіданні своїм, хоча й штовха личинку тяжко, та задоволена при тім. Вразливий птах, що хвилю горне мелодії – полоще горло-то переможно, то тихцем, не переймається кінцем. Вразливість сущого – вразливість, в сум’ятті тільки індивід. Бо знає: згубна ця властивість – то головна причина бід. Зізнаючись Отцю і Сину, що даність ця його ляка, за крихкість все ж творящій силі стихійо-сліпо доріка. 23.07.2021 З румовищ Патріотизм – непопулярна тема – збиткується смішко-непатріот. Непопулярна навіть ця лексема – іронізують глобаліст і сноб. Безтямно потураючи кагалу, споживачі пожадливі й сліпі наркотиків блазенського к в а р т а л у ворожій аплодують шантрапі. До антисерць апелювати марно, але кортить дізнатися бодай: чи й рідна мати в них непопулярна, як в них непопулярний рідний край? 29.11.2021 Замислюючись Спільна у нас Голгофа, гнівом небес не сердь. Старість – то катастрофа, старість – то передсмерть. Вичерпа тіло строки і похитнеться твердь. Старість – то катастрофа, старість – то передсмерть. Та й на фатальну скруху є хоч якась оброть, доки з несмертним духом в спілці ще смертна плоть. 21.05, 29.12.2021 У шуканнях гармонії Рвана і химерна його мова, іншої подібної нема. Ви його проґавили, панове, мага загадкового письма. Думав нешаблонно він і складно, зводив поміж крайнощів мости. Твердив: хоч печаль і непідвладна, в змозі він її перепливти. Подолаю, натякав на тайну, її води, то дарма, що в тяж. Так, мовляв, смільчак, кульгавий Байрон збурений перепливав Ла-Манш. Ще казав урочисто і строго, надто після довгих умовчань, що по той бік берега крутого радість є велика, як печаль. Нею переймалися бувалі і зронили пам’ятні слова: має бути світовій печалі рівня, тобто радість світова. Діставав свій записник із схову, кидав маловірам: “Гребемо!” І живила сила загадкова загадкове те його письмо. 19-20.10.2021 Бунт крові Біда здавалась жартом недоума, що з дурості переступив межу. У мушлі вуха океанські шуми, вдень і вночі: ша-шу… ша-шу… ша-шу. Мов помпу хтось задіяв на глибинах й не зупиня її ані на мить. Це кров моя розбурхана в судинах вдень і вночі шумить і шелестить. Я сам не свій, я затуляю вуха, я в ступорі: не мислю, не пишу. Насос помпує педантично й глухо вдень і вночі: ша-шу… ша-шу…ша-шу. Судому нервів, почувань ошмаття ковтає, поглина настирний шум. Цей шум цілодобовий, як закляття, не заховатись, не втекти: ша-шу… Здається, я вже там, у позасвітті, не в поміч цій біді візавітал. Життя воліє викинутись з кліті, та ангел зупиняє кримінал… 05.09.2021 Нічний мотив Стезя від звершень до завершень, на всіх чекає божий суд. Та я волів би бути першим, кого з оселі понесуть. Буть зайвим я боюсь, нестерпна та роль, страшніша за тюрму. Із катастрофою безтебства не впоратися одному. Хотів би першим я зустріти тебе, безслівну, наяву безслівний я, в мовчанні світу, який до тебе обживу. 03.10.2021 І заплакав я гірко Зірка з горньої пущі впала й кинула в шок. Поміж нині живущих я себе не знайшов. Тут, де ловчі в ловитві, де страждання земне знемагає в молитві, не лишилось мене. Мабуть, падала зірка персональна сліпма. І заплакав я гірко, що мене вже нема. 26.06.2021 Пожалій її в зимовий вечір Як колись, горіти і п’яніти, Шоломом п`ючи, І життя наопашки носити На однім плечі. Олег Ольжич Молодості дерзновенна сила ваготи життя не поміча. Старості ж наопашки носити її тяжко і на двох плечах. Многопуддя літ ляга на плечі і гальмує нерішучий крок. Пожалій її в зимовий вечір, головний дозорче заморок. Дай їй додивитися виставу, а в трагічний завершальний акт без ускладнень поможи пристати до отих, з ким обірвавсь контакт. 08.10.2021 Редакція газети “Слово Просвіти” вітає патріарха української літератури Володимира Олександровича Базилевського з 85-річчям! Дякуємо за багаторічну співпрацю, за можливість доносити до читачів ваші талановиті поезії, критичну і публіцистичну прозу, незабутні шпальти “суб’єктивної поетичної антології” з творами яскравих поетів ХХ ст. Лавреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, високочолий мислитель і гідний творець української літератури, Ви, Володимире Олександровичу, зробили величезний внесок в її розвиток і активну наступальну позицію в роки Незалежності. Бажаємо Вам плідних творчих літ і здоров’я, великої перемоги, яка неодмінно прийде разом із Вашими творчими здобутками!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин