Цікаво знати · “Перемога буде за нами, бо ми – народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Для чого росіянам кості Тамерлана та Богдана Хмельницького? Або “містичні знамення” і “наукові обґрунтування” російського вторгнення
Слово Просвіти, №28 за 2022 рік
“Заповіт” (1954) – ліричне декларування стоїцизму, мужності, вірності ідеям та ідеалам, хоча ймовірність загину має місце, але вона не є домінантою. Натомість стрижнем є Україна (“Ти пісня й мовчання…”), а похідними – ненависть до ворогів і бажання помсти: “Москво, помститися прийдем / І спалимо тебе, потворо!”. Акцентують на собі увагу поодинокі верлібри, вільні від патетики, проте насичені метафорикою та унікальним асоціативним рядом: Мені хотілося навчитись Грати на бандурі. Скільки мелодій причаїлося В її струнах. Співзвучно до них Налаштуй душу І слухай Всесвіт Суголосно зі своїм єством. Звучить різними голосами Напнутий рядами Колючий дріт – Нагадує розполовинену бандуру, Яку налаштовано на лад балалайки так, Щоб з неї можна було Добути тільки одну мелодію – Реквієм. Вірш “Стріча” присвячений майбутньому чоловікові – Степанові Куйбіді. Цей твір – радше фіксація спогадів, живих вражень, себто йдеться не про літературне завдання, а документальне. Далі у книзі буде ще один віршприсвята – “Вже десять літ, як без конвою”. Прозираємо й мотив очікування дитини – сина Василя (“Втікає сон від мене знову…”). Якщо 3-й розділ оприявнює і художньо ілюструє ув’язнення як окремий етап біографії, то наступний (“Час продовжувати бій!”) презентує подальший відрізок долі авторки – повернення додому після каторги. “Рідний краю, рідні гори і старенька мати, / Я вернулася, щоб знову битись і співати” (1964), – мовить лірична героїня. Після вічної московської мерзлоти Україна наливана сонцем і теплом як фундаментом: звідси на зміну зимі – поетизація весни й літа. Утім, про омріяне душевне зцілення годі мовити. “Хіба ж мій біль улігся від води? / Хіба роки вернули мені спокій?” (1965). Навіть гори гублять питому енергетику (“Де ваша сила, гори сивочолі…”). Біль від загибелі побратимів і посестер триває довічно. Ті, котрі вижили, мають жити і за себе, і за відійшлих, але совєтський (читаймо: російський) режим руйнує світ і буття людини, страчує невинні душі. Тримає на світі “свобода жадана, як сонце святе...”. Ось тільки вона – ява чи фантом? У результаті гонінь і утисків росте “покоління лякливе”, позбавлене правди. Сьогодення ілюструє супротилежне: українці здатні протистояти ворогу й не бояться ламати стереотипи, рушити табу стосовно “великої нації”, “великої мови”, “великої культури”. Натомість Катерині Михайлівні болить поразка: “Не відстояли ми держави / І не зуміли славно вмерти!”. Нині саме на нас лежить відповідальність виправити історичну несправедливість! На мою думку, осердям 4-го розділу може бути верлібр “Я бачила Його в тюремній камері…” – про каторжне буття, загрозу смерті і втрату побратимів, пошуки Бога і “прозріння” як результат. Наприкінці 1970-х Катерина Мандрик-Куйбіда вряди-годи починає нарікати на виснаження, однак віра й надалі лишається джерелом життя. “Як тебе життя жорстке не било б / І яке не ставило б клеймо, / Переможеш ти, якщо є сила / Та, яку ми вірою звемо” (1987). Подивляю, що поетка переймається острахом забути повстанський рух. Насправді Катерина Михайлівна не лише не забула, а й виплекала цю пам’ять у синах і учнях. 5-й розділ “Без моралі, але з
Євген БУКЕТ
Нещодавно українські історики оприлюднили сенсаційне дослідження про те, що в турецькому місті Геліболу знайдене місце поховання гетьмана і князя України в 1659–1663 та 1677– 1681 роках Юрія Хмельницького. Проте розповідь сьогодні не про нього, а про його батька – засновника української козацької держави Богдана Хмельницького.
Містичні “знамення” Але спершу трохи містики. Вночі 14 січня унаслідок сильних поривів вітру із однієї з бань Софійського собору в Києві впав хрест. Духовенство одразу побачило в цьому ознаку майбутньої катастрофи, якою стало повномасштабне вторгнення росії в Україну. Рівно через місяць після встановлення 2 березня оновленого хреста над Софією – Збройні Сили України здобули перемогу в боях за Київ. Усілякі “знамення” завжди супроводжували епохальні події в історії людства. Так, за кілька днів до початку німецько-радянської війни, 16–20 червня 1941 року в Самарканді (Узбекистан) радянські вчені за особистим розпорядженням сталіна відкрили могили еміра Тимура (Тамерлана) та його найближчих родичів. Місцеві жителі були переконані, що це знак великої біди. Такі сталося: 22 червня Німеччина напала на радянський союз. Цікаво й те, що за місяць до сталінградської битви, що стала переломною в Другій Світовій війні, радянський диктатор дав розпорядження повернути останки Тимура та Тимуридів до Самарканду і поховати з усіма почестями.
Богдан Хмельницький і визвольна війна В Україні побутує легенда, що коли буде знайдено могилу засновника Української держави, гетьмана Богдана Хмельницького, розпочнеться справжня визвольна війна, що змете з лиця Землі ворогів України. Хмельницький помер 365 років тому, 6 серпня 1657 року, і був похований у родинній усипальниці в селі Суботові на Черкащині. Неймовірно, але в минулому році дві групи науковців проводили дослідження в Суботові. В Іллінській церкві, де на глибині понад три метри під фундаментом знайшли порожнину, що може бути поховальною камерою, та на місці, де стояла Михайлівська церква, збудована на початку XVIII століття. Дослідниця із Санкт-Петербурга Тетяна Таїрова припускає, що саме там мав бути похований Богдан Хмельницький. Офіційних повідомлень про те, чи вдалося комусь щось знайти, не надходило. Але інтрига залишається: можливо, хтось усетаки “докопався” до істини?
Російський слід 18 січня 2022 року директор служби зовнішньої розвідки рф Сергій Наришкін проводив “круглий стіл”, присвячений “питанням історії України” та 368-й річниці “Переяславської ради”. Серед його учасників – директор інституту археології російської академії наук Микола Макаров, директор інституту російської історії РАН Юрій Петров, директор державного музею історії російської літератури імені В. І. Даля Дмитро Бак, генеральний директор російської національної бібліотеки Володимир Гронський, директор фонду дослідження проблем демократії Максим Григор’єв, генеральний директор інституту зовнішньополітичних досліджень та ініціатив Вероніка Крашеніннікова, а також українські “колеги” – Петро Толочко і Георгій Касьянов, відомі своїми проросійськими поглядами. Серед основних пунктів порядку денного того засідання – історичні особливості формування української ідентичності (Україна – створена лєніним) та підходи до вивчення культурної спадщини, яка зумовлює історичну єдність росіян та українців (путінська концепція про “одіннарод”). Уже тепер зрозуміло, що одним із головних його завдань було “науково обґрунтувати” майбутнє вторгнення в Україну. У “круглому столі” взяла участь також провідний науковий співробітник Санкт-Петербурзького інституту історії РАН Тетяна Таїрова, яка похвалилася тим, що очолює російсько-українську групу науковців (!), що найближчим часом має розпочати археологічні дослідження ймовірної могили Богдана Хмельницького. Мимоволі на думку приходить німецьке товариство Аненербе, метою якого був пошук доказів теорії расових переваг німців шляхом історичних, антропологічних та археологічних досліджень…
Повномасштабне вторгнення не залишило напівтонів Навряд чи всі учасники “круглого столу” в січні знали, що трохи більше як за місяць росія нападе на Україну. Принаймні для Тетяни Таїрової це стало шоком. “Для мене те, що відбувається, – це особиста трагедія. Не тільки тому, що останні 30 років я займаюся дослідженням історії України і в мене дуже багато друзів по всій Україні. Але й тому, що мені дуже соромно, що я – росіянка”, – заявила вона в зверненні українською мовою в один із перших днів війни. Почесний директор Інституту археології НАН України Петро Толочко, який від 2005 року очолював проросійську “партію політики путіна”, згодом перейменовану в “Русь єдину” (її діяльність була заборонена рішенням суду тільки 24 червня цього року), 8 березня 2022 року підписав колективну заяву до президії російської академії наук від членів НАН України – іноземних членів РАН, в якій науковці заявили про засудження війни та вихід зі складу іноземних членів РАН. Ще один учасник заходу в росії – Георгій Касьянов – доктор історичних наук, професор, донедавна завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України, на 13-й день війни в телеефірі заявив, що “путін усе програв”. Можливо, окремі науковці й справді вважали те зібрання майданчиком для наукових дебатів, проте організатор – директор служби зовнішньої розвідки рф – мав зовсім іншу мету. Про плани нападу на Україну йому було відомо безсумнівно. І Богдан Хмельницький, разом із фейковою “Переяславською радою”, у новітньому російському міфі про Україну посідає одне з ключових місць. Адже “возз’єднання народу” (якого насправді не було і не могло бути) дозволяє використовувати спадщину (історичну, культурну, духовну та ін.) підкореного, як свою власну. А для росії українська спадщина життєво необхідна.
Росія “денацифікує” навіть мертвих Для чого росіянам кості Тамерлана і Великого Богдана? Що стоїть за цим – науковий інтерес (намагання знайти “зайву хромосому”), окультні ритуали, привласнення чи знищення чужої історії? Сподіваюся, після нашої неминучої Перемоги ми дізнаємося правду, якою б моторошною вона не була. Бо практика розкопування могил і “денацифікації” мертвих для росіян не нова. Відомий факт: у травні 1709 року, знищуючи Чортомлицьку січ, москалі “робили те, чого і в поганстві, за древніх мучителів не водилося: мертвих з гробів багатьох не тільки з товариства, але і ченців відкопували, голови їм стинали, шкіру лупили і вішали”. Сьогодні вони також, осліплені ненавистю до України, руйнують ракетами наші кладовища… Їм відомо, що для українців могили предків мають сакральне значення. Ще давні скіфи насипали височенні кургани на похованнях пращурів і билися за них, як за найбільшу цінність. Тому московіти системно, впродовж багатьох століть, знищують могили видатних українців – маркери нашої національної пам’яті. Щоб колись виникло в українців запитання: аза які могили нам битися? А є за які! За могилу Богдана Хмельницького, що має стати національною святинею. За могили тисяч українців, які поховані по всьому світу. Щоб мати можливість пом’янути земляків, яких доля розвіяла по земній кулі, за весь світ ми і б’ємося. І Перемога буде за нами, бо ми – народ, якого правди сила ніким звойована ще не була.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
