Абетка відомих імен · “Підтримати і дати силу молоді, яка мріє про Україну сильну і українську Україну”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ККииррииллоо ССттееццееннккоо:: Мистецтва розвивають потенціал людини, те, що не може розвивати наука… (інтерв’ю для YouTube-каналу “Ситдаун з Кирилом Булкіним”)
Слово Просвіти, №28 за 2022 рік
Закінчення. Поч. у ч. 27 за 2022 р.
КБ: А в тебе були якісь приклади, коли ти якісь, можна сказати, одкровення чи озаріння через мистецтво, через музику знаходив для себе? КС: Я десь у дитинстві зрозумів, що світ безкінечний, і що дорослі на всі мої питання відповідей не можуть дати, і що доведеться самому шукати відповіді. Мене завжди наука цікавила, особливо мене цікавили системні науки. З дитинства я полюбив астрономію, ще до школи, потім хімію – в молодших класах школи, коли ще в школі не вивчають хімію. А вже пізніше я зрозумів, що дуже цікавою є наука про гармонію – музика, тобто системність в музичному творі є дуже цікавою, і її можна порівнювати з астрономією чи з хімією. КБ: Тобто не було визначено вже з самого дитинства, що ти будеш музикантом? КС: Ні, я хотів бути футболістом, криміналістом, астрономом, можливо, теж фізиком – отакі от речі… Музика для музиканта-виконавця, для дитини, це дуже великі випробування. Замість того, щоб бігати, грати в футбол, ти мусиш грати на скрипці – це дуже великий конфлікт, чесно кажучи. Я просто був лояльний до тата. Тато цього дуже хотів. Ну, треба було віддавати цю данину батькам. Я, можна сказати, терпів, що це треба… КБ: Дотерпів все-таки… КС: Ну так, я не шкодую, але проблема в тому, що на моє головне філософське питання тато так і не відповідав ніколи. Я в нього питав: тату, навіщо людям музика? – його це дратувало, але таку переконливу філософську відповідь, щоб я задовольнився, він не давав… КБ: А сьогодні сам маєш відповідь на це? КС: Ну, ми про це, власне, говоримо – про значення взагалі мистецтв. Бо ж мистецтва розвивають потенціал людини, кожної окремо, і те, що не може розвивати наука: це, власне кажучи, уява, фантазія, інтуїція, здатність, не розуміючи і не пояснюючи це словами, тим не менше, мислити системно. От якраз музика – це прекрасна математика для підсвідомості. Тобто, те, чого не можна навчити через поняття і вишколи: оце “а”, це “б”, а це помножити на два – музика так не працює. Але чим більше людина спостережлива і чим більше вона проникається музикою, тим більше її розум працює системно і навчається бачити невидиме. І це допомагає всім. Помічено, що дуже багато людей, які не є музикантами, але є знаменитими в різних галузях, вони колись займалися музикою. Не будемо говорити про Ейнштейна чи про Шерлока Холмса, можна сказати навіть про молодшого брата Кличка… КБ: Я можу сказати про свого видатного дідуся. КС: О, ну так. Я просто зустрічав на своєму шляху багато людей, і мені вони признавалися: о, я колись грав на скрипці. Мене окремо цікавило, хто грав на скрипці, тому що скрипка – це теж особливий інструмент. На відміну від, скажімо, фортепіано (це більш такий стандартний спосіб), скрипка вимагає ще деяких додаткових здібностей: тактильних, фізіологічних, плюс координація між слухом і рухом, тут багато є особливостей. І я бачу: дуже багато, виявляється, людей є таємними скрипалями. Чи не зробити таку таємну світову ложу колишніх скрипалів? Ну, це так, це такі жарти. КБ: У нас прозвучало уже слово “езотерика”, і невипадково, бо колись мені був дуже цікавим твій виступ на якомусь ювілеї фестивалю “Червона рута”, який так і називався – про езотерику “Червоної рути”. КС: Так, ми уже вирішили відкрити через багато років після “Червоної рути” таємні карти, які були відомі тільки Сергієві Проскурні, режисерові (Царство йому Небесне, дуже шкода, що він так рано відлетів у вищі світи). Але саме йому я завдячую, що він, як режисер, сказав мені, що те, що не можна – можна. У нас була дуже така потужна творчо, неформальна група людей… КБ: Я перепрошую, я подумав, що нас можуть слухати, наприклад, молоді люди, які не зовсім розуміють, про що йдеться. А йдеться про такий вікопомний, сказати б, фестиваль, який задав потужний поштовх новому розвитку української музичної культури: “Червона рута” 89-го року. КС: Так. Це перший фестиваль, який потім щодва роки повторювався, але найбільш резонансним в історії України був перший фестиваль, який пройшов у Чернівцях. КБ: Ти був в організаційному комітеті? КС: Я належав до групи ініціаторів, і в самій “Руті” я був членом журі. Але я був одним з творців “Рути”. Кожен вносив свою частину роботи, і тут хочу назвати того, хто був, можна сказати, першим ініціатором. Це Тарас Мельник. Я абсолютно не вірив, що з комуністами, комсомольцями і каґебістами можна співпрацювати. Тарас вірив, що він може їх перемогти. Він цитував Леніна, що заради мети можна і з чортом співпрацювати. І він зумів організувати таку систему співпраці соціальних груп, куди входили і патріотичні, і усвідомлені комуністи, але націоналісти зі Спілки письменників України. Фактично, з них і почався рух до незалежності України. І от Тарас Мельник це почав, і Анатолій Калиниченко. Це два музикознавці з консерваторії. Перед початком, згідно з задумом “Червоної рути”, мали бути відібрані кращі люди по всій Україні з усіх (тоді ще їх було 25) областей чи адміністративних поділів України. І я у Львові на травневі свята потрапив на прослуховування, і побачив, що справді діється щось історичне, і настільки цікаве, і цей момент настільки унікальний в історії, що я буду сам себе картати, якщо не візьму участь у тому, щоб “Червона рута” перемогла. Тому що це не просто музичне явище, це є те, що творило нашу незалежність, і що було придумано для того, це була така базова ідея. Причому вона не була політична, вона була соціально-психологічна: підтримати і дати силу молоді, яка мріє про Україну сильну і українську Україну. Тобто, Україну, яка сама себе поважає, яка живе не минулим тільки, але й майбутнім, яке вона будує. І нас старше покоління не розуміло. Якби влада розуміла, що може “Рута”… Ми мали у 89-му, 91-му, 93-му, 95-му, через рік в непарні роки фестиваль. Почавшись у перший раз у Чернівцях, на батьківщині Івасюка, він був присвячений Івасюкові, і назва виходила з цієї пісні, яка зробила революцію в новітній українській музиці. Це було все зроблено правильно, відчуваючи зв’язок і продовжуючи справу Івасюка. І нас більшість людей просили, примушували, щоб усе було тільки в Чернівцях, щоб ми не зраджували Івасюкові. А ми говорили, що ми, як й Івасюк, служимо всій Україні. І ми мусимо бути через рік у найбільш важливих точках, які є найбільш загрожені з точки зору української культури, українських ідеалів, українського майбутнього. І що ви думаєте? Друга “Рута” була в Запоріжжі, яке й далі є загроженим. Вона уже не була такою успішною: не здетонувало, як у Чернівцях. Чернівці – це компактне, середнє або менше середнього містечко, а
Запоріжжя – це вже мегаполіс, і пролетарський, і ще отруєний токсинами в повітрі всюди, і, вибачте, алкоголем. Наступний фестиваль був у Донецьку, а потім – Севастополь. Тобто, я кажу, якби держава розуміла оцю культурологічну місію “Червоної рути”… Ми бачили, що є загроженими якраз і Донбас, і Крим, і саме там проводили фестивалі… Ми в Севастополі провели “Руту” в 95-му році, а в 93-му – в Донецьку. Український елемент Донецька був достатньо помітний, і все залежало від того, яку політику вибере Київ. Чи буде ця політика культурно активна? Якщо хочеш змінити світ, то зроби це через любов. А мистецтво – це і є інструмент тотальної любові. “Рута” була цим інструментом любові, але влада відставала. Я вже розумію, що так буде завжди, але мене це бісить, тому що яка б не була влада, вона відстає від реальності, і не використовує шанси. А ми давали ці шанси. І ми бачили, що це все пускається під ноги, не розуміється. Я це зараз можу говорити, тому що “Рута” – це вже такий феномен, який відбувся, і лідер “Червоної рути”, Тарас Мельник, на жаль, помер. КБ: Царство Небесне. КС: Царство йому Небесне. “Рута” – це історичне явище, і енергетика, вона складається з трьох принципів: українськість,
сучасність і молодіжність. Це було все в противагу типовій радянській естраді, де була російськість, або радянськість російська, де все було на традиції: 40, 50, 60 і більше років, і завжди це було ретро, ніколи не сучасне. Ами спеціально були в опозиції до цього. А от ірраціональна частина – це те, що ми нікому не повинні були пояснювати, тільки міг це збагнути режисер Проскурня, і ми з ним створили таку, можна сказати, масонську ложу втаємничену, виробили сценарій езотеричний. Це була гра з самими собою, але потім я збагнув, що такі ігри з самими собою – вони значно піднімають, по-перше, внутрішню силу психічну і здатність іти вперед, а друге – воно якимось ірраціональним, невимовним способом транслюється на всіх і заражає всіх. І всім радісно, і всі хочуть, і всім подобається. Це фантастика.
КБ: Якісь артефакти маєш, щоб проілюструвати? КС: Так (показує значок з емблемою “Червоної рути”). Оце була придумана художником Василенком така емблема “Червоної рути”, і з Канади (ми вже зробили цю емблему, тут червона рута – оця квіточка, і ще сім квіточок таких) кажуть: що ж ви зробили, у нас же українське свято, а не єврейське, що ж ви зробили менору? А уже пізно, ми її зробили. Так сталося: сім – щасливе число, сім днів тривав фестиваль… От сім днів – ця квітка надії. Це був офіційний символ. Але далі були такі речі таємні. Тоді ж був заборонений український прапор, а ми все-таки зробили значок в кольорах прапора, і з писанкою. (Показує значок з писанкою у кольорах прапора). Що це таке? Писанка – це яєчко молоденьке, справжнє, живе, яке проростає всередині бетонного яйця, яке заскорузле, яке має померти. І писанка виростає, й бетон навколо себе руйнує. І велике яйце сиплеться, і це сиплеться Радянський Союз. Це 89-й рік, отакий образ. І тут ще написано: “Українці всіх країв, кохайтеся!” Я якось ішов по Хрещатику, думаю: “Пролетарії всєх стран, соєдіняйтєсь…” Так ми можемо зробити таку гру з цим. У нас же ж українці, а не пролетарі – значить, українці. Але не всіх країн, а всіх країв України: Закарпаття, Донецьк, Крим, Північ, Південь – українці всіх країв… А ми всі молоді, то ми ж кохаємося, і це кохання не тільки в буквальному розумінні… КБ: Це та любов, яка через мистецтво дається, про яку ти говорив… КС: Так, це щось більш приватне, кохання. Єднатися можна за директивою керівника чи партії, а кохатися – це треба мати серце, і бажання, і енергію. І от виникло це. Це Володимир Легкий, мені допомогли знайти такого художника-графіка в Тернополі, який просто мав талант. І він це виразив. Ну, й з приводу ще прапорів (показує значок з синьо-жовтим прапором). Це все випускалося в Литві, таємно їздили, там знаходили майстрів, які це виготовляли, сюди привозили й поширювали. Український національний прапор – це уже не можна було офіційно поширювати. Але у нас була офіційна частина “Червоної рути”, і втаємничена. І, до речі, навіть офіційно Тарас Мельник це не дозволяв поширювати, але це поширювалося. У нас було три категорії: попмузика, рок-музика барди, яких ми називали співці, або авторська пісня... КБ: Співана поезія? КС: Співана поезія. Там така велика назва: авторська пісня і співана поезія, або просто співці, що є еквівалентом і протилежністю до так званої бардівської російської пісні, яка походила від “блатняка”, а ми протиставляли іншу етичну і естетичну лінію, ми хотіли розрив поставити, і якраз переможцем першої “Червоної рути” став представник саме цього напряму, який етично був абсолютною протилежністю до
Кирило Стеценко та мольфар Михайло Нечай під час Фестивалю “Червона рута”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
