Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Це є жертовність. Це є готовність іти на смерть заради Батьківщини, заради України, заради її свободи”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Святослав Максимчук пробуджує Словом націю

Слово Просвіти, №28 за 2022 рік

4 серпня у Львівській обласній організації Спілки письменників України відбулася презентація літературної творчості народного артиста України, лавреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського Святослава Максимчука. Презентували “Мозаїку спогадів”, видану 2021 року у “Видавництві Старого Лева”. Богдан ЗАЛІЗНЯК, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів Гадаю, пана Святослава особливо представляти немає потреби. Його знають не лише в Україні, де він об’їздив зі своїми програмами ледь не всі куточки, а й у США, Канаді, Великій Британії, Польщі, Німеччині, Ізраїлі тощо. Святослав Максимчук провів понад 50 “Заньківчанських вечорів” у місті Лева. Люди зацікавлено слухали Дмитра Павличка, Івана Драча, Івана Дзюбу, Миколу Жулинського, Валерія Шевчука, Миколу Вінграновського, Євгена Сверстюка, Петра Скунця, В’ячеслава Чорновола, Президента Леоніда Кравчука, Михайла Гориня, Миколу Плав’юка, Ігоря Юхновського, Михайла Косіва, Леся Танюка та багатьох інших. “Я вважаю, що Святослав Максимчук є театром, але він так само є пам’яттю української літератури. Я франкознавець, але коли наслухався Святослава Максимчука, так би мовити, до певної міри співавтора великої поезії, я сам починав перечитувати по-новому поеми Івана Франка, поеми “Кавказ” і “Марія” Тараса Шевченка” (Дмитро Павличко); “Я думаю, що величезна заслуга Святослава Максимчука перед суспільством у тому, що він його будив своїм Словом, зробивши дуже багато для популяризації і відкриття людям постаті Івана Франка” (Євген Сверстюк); “Своїм мовленим словом Святослав Максимчук уміє “достукатись” до сучасного слухача – пробудити в ньому пригнічену безконечними “шоу” здатність бачити зором душі. Мабуть, не один хтось із авдиторії, якій адресував своє слово читець, після зустрічі з ним ступив не просто за поріг зали у нинішній каламутний світ – ступив крок у простір, освітлений словом, і був той крок визначальним, позиційним у його житті” (Андрій Содомора); “Святослав Максимчук – людина тепер суспільно значима, можна без перебільшення сказати: чи не найвидатніший в Україні художній читець та ще й актор театру, з яким у мене давні приязні стосунки” (Валерій Шевчук). Ці висловлювання взято з чудової обкладинки “Мозаїки спогадів”. Я б додав: Святослав Максимчук – володар Слова і володар національної ідеї, висловленої цим Словом. Мені поталанило слухати виступи видатного актора не один рік, а також розмовляти про наше, українське життя. В одному з інтерв’ю, взятому у пана Святослава у 2018 році, на моє запитання: “Людське життя – це диво Духа, випадок чи “так треба”?”, він відповів: “Для мене життя – поки я здатний, виступаючи на стадіоні, голосно розмовляти з авторами. Це – без перебільшення. Відчуваю свою потрібність”. А в інтерв’ю 2007 року пан Святослав висловився так: “Нарікати і ждати – це таке діло. В поемі Івана Франка “Іван Вишенський” є такі рядки: “Коли пастирі нас зрадять, треба нам, самому стаду, про своє спасення дбать”. Це довго буде актуально. Проблеми створення повноцінної держави. Духовне наповнення її”. Мав рацію (і продовжує її мати – з огляду на ситуацію з духовним (не) піднесенням українського народу) пан Святослав. Він намагається своїм Словом (тобто вмінням читати і проголошувати трансплантовані думки) підштовхувати суспільство до націоцентричності, до Правди, до діяльності на користь країни. Тепер – безпосередньо про “Мозаїку спогадів”. До її створення автора спонукали Валерій Шевчук, класик української літератури, Роман Горак, відомий письменник, та Богдан Козак, народний артист та колега по театру ім. М. Заньковецької та в Львівському університеті імені Івана Франка на кафедрі театрознавства та акторської майстерності (цитую за передмовою названих спогадів). 500 сторінок Святославових я читав із ручкою в руках упродовж шістьох днів. Це – сім розділів, у яких – 75 спогадів. Читач, опрацювавши спогади, дізнається і про те, як Максимчук прийшов на світ, і про студентські роки автора; відчує “розмову” зі Львовом, і потрапить у заокеанські мандри – і до Канади, і до США. Мабуть, найцікавішою у книжці є розповідь про творчі варіації від Петра Скунця: “У моїй творчій роботі над Словом, – читаю в розділі “Пістолет біля скроні поета”, – я як актор-читець у виборі твору (поетичного, прозового) користувався і користуюся таким принципом: коли, читаючи твір, у мене серце починає частіше битися і не заспокоюється, аж доки не закінчу читати, тоді цей твір перечитую наново. Коли ж і після другого читання відчуваю таке саме хвилювання, а іноді й більше – починаю розуміти, що саме цей твір може бути моїм. Тоді мені здається, ніби автор закликає мене до співавторства, бо Він – це Я, і, відчувши з ним душевну спорідненість, я приступаю до праці”. Додам від себе. Коли я слухаю поетичні читання від Святослава Максимчука, я відчуваю, що в мій мозок, у моє серце входить глибше сказане авторами Слова. Пан Святослав таким чином підштовхує нас, українців, до ще активнішої роботи над своїм національним Духом. Думаю, навіть більше: переконаний, що ви, шановні читачі, зі мною погодитесь. Бо, за Петром Скунцем: Є така країна Україна, де живуть Шевченко і Франко. Тож працюймо, панове! Разом зі Святославом Максимчуком, який пробуджує Словом націю.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин