З майбутньої книжки · “Хортиця зцілює – це поза всілякими сумнівами. І тут немає нічого надуманого, містичного”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
“Це – Україна! Ми – українці!” Уривки
Слово Просвіти, №28 за 2023 рік
Над книжкою з такою назвою завершив роботу лавреат премії імені Івана Франка запорізький письменник Костянтин СУШКО. Книжка представляє нашу країну есеями про українську мову, про Хортицю, Мізинський Меандр, Трипілля, Кам’яну Могилу, Говерлу і Дике Поле. Український люд на її сторінках презентують Святослав Хоробрий і Кость Гордієнко, Олекса Довбуш та Устим Кармелюк. Григорій Сковорода і Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Іван Пулюй, полковник Петро Болбачан, Нестор Махно, Володимир Вернадський, Володимир Симиренко, останні вояки УПА, Марія Приймаченко, Григір Тютюнник, Володимир Івасюк, Леонід Каденюк, Павло Скляр (земляк із рідного села). Присвячується майбутня книжка, як сказано в рукописі, “Мужнім і славним захисникам Українського Роду”.
ІЗ ПЕРЕДМОВИ Написати цю книжку мене змусила війна, розв’язана кремлівським недомірком. Здається, тільки зараз, в умовах нечуваної москвинської агресії, коли не просто знаєш, а чуєш, відчуваєш, як стогне рідна земля під потоптом чужинця, коли нищаться ущент наші міста й села, а, головно, гинуть кращі з кращих твоїх співвітчизників, – тепер збагнув, що досі віддавав себе Батьківщині не сповна. Як, либонь, і ми всі. Не відпускає думка, що цього могло не бути. Не лишень через те, що хтось із їхніх отам, у столиці на болотах, його б зупинив, а й за умови, якби ми були інакшими. Свідомість усе частіше стала зазирати отуди, де причаїлись причини, за яких агресія стала можливою. Адже кадебістський виплодок розраховував не тільки на власну силу, а й на наше можливе безсилля – це ж так очевидно! Недопалок добре знав, що в екстремальних умовах нерідко спершу висівається паніка, потім невіра, розчарування. А там уже й до зради один крок. Звідкіль воно? Насамперед, од невігластва: коли знаємо лишень те, що нам підступно й уміло підсовують збоку; коли свідомість наша формується не на фактах, а на емоціях; коли ми вчасно не встигли (не зуміли, не захотіли) засвоїти істинне, а не вигадане. Тож мовчати несила.
ДОРОГОЮ ДОБРА Мізинський меандр Планові розкопки в Мізині, на подвір’ї козака Кошеля, розпочались 1907 року. Зі значними перервами дослідження тривали ціле століття. З’ясувалось, що садиба Кошеля розташована на місці поселення, якому щонайменше 20 тисяч літ. Досліджено 5 жител, схожих на юрти (дерев’яний каркас, накритий та обгорнутий шкірами). А в житлах та поруч із ними нескінченна кількість різноманітних виробів із мамонтових кісток і каменю. Зокрема, дитячі іграшки, жіночі фігурки та скульптурки тварин, прикраси. Навіть музичні інструменти, приміром, шумовий набірний браслет, складений із п’яти окремих, незамкнених кілець! Щось на зразок кастаньєт. Тож стародавні мізинці не лишень спілкувалися між собою, ай співали, грали, танцювали. Так, знали музику. Дослідникам удалося зчитати її зі специфічних накреслень на тих же мамонтових кістках, які сміливо можна вважати предтечею нот. За тими “нотами” уже впродовж кількох літ виконує музику Чернігівський військовий оркестр Південного оперативного командування ЗСУ. Та найунікальнішим виявився (нарешті, дісталися) браслет із мамонтової кістки з орнаментом у стилі… …звісно, меандра – прямі кути, що утворюють безперервну лінію! Меандр… За 2250 верст від Еллади. Як опинивсь тут? Хто його доставив, адже і стиль, і зміст аналогічні? Спеціалісти пояснюють, що подібні речі виникають спонтанно. Мовляв, одночасно, або ж через певний проміжок часу отам і отам виникли (трапились) ідентичні, або ж схожі речі, події. А що стоїть за спонтанністю?..
НА ВСІХ ПОЛЯХ Трипілля Значна частина зображень на Кам’яній Могилі – ілюстрація до життя давніх трипільців – невже так складно збагнути цю елементарну істину! Від річок Стугни, Красної та Бобриці, де Трипілля, й до Молочної, де Кам’яна Могила… Від Молочної до Дністра… А між ними – Дніпро. Ось що важливо. Віз, кінь, гачок, колесо… Й на Кам’яній Могилі це є, і тут не треба ділити, а слід усе розглядати в комплексі. Одна земля, одна культура, одна спільнота. З цілеспрямованою проекцією в сучасне? Ні, спершу отуди, де вже, так би мовити, беззаперечно, офіційно визначилась така людська спільнота, як український народ. А це ХІІІ століття. Трипільська культура? Вік уже знаємо. Ареал розповсюдження (поки що ) – 350 тисяч квадратних кілометрів (190 тисяч припадає на Україну). А це – долини Дніпра, Прута, Південного Бугу, Дніпра. Тобто, Київська, Черкаська, Тернопільська, навіть Вінницька й Хмельницька області, із заходом на причорноморські простори, зачіпаючи Одещину, Миколаївщину, Херсонщину. Зокрема, біля правобережної (Дніпро) Михайлівки (Херсонщина) досліджено поселення так званого “завершального” етапу трипільської культури – ІІІ тисячоліття до нашої ери. А за Україною – Молдова, Румунія, де, зокрема, родич Трипілля – Кукутень. Скільки від херсонської Михайлівки до черкаського Трипілля? Майже стільки ж, як від Мелітополя до… По карті в межах пів тисячі кеме. Ось як розгортається Трипільська Ойкумена. І все, що матимуть у своєму розпорядженні люди у ІІ, в І тисячоліттях до нашої ери, й далі, у І тисячолітті ери нашої й іще далі, – від трипільців. Як би спадкоємців не обзивали-називали не дуже гречні сусіди – гіпербореями, кіммерійцями, скіфами, чи сучасні дослідники – “ямниками”, “катакомбниками”, “зрубниками” – то одна етнічна людська спільнота.
НАЙБІЛЬШИЙ НА ДНІПРІ Острів Хортиця Вивченням Хортиці я займаюсь упродовж мало не пів століття. Не лишень за книжками (до речі, наукових джерел про Хортицю – кіт наплакав), а шляхом безпосереднього спілкування з Островом. Свого часу, за погодженням із керівництвом заповідника, упродовж 14 літ мав у плавнях сторожку (сам доставив із материка будівельний вагончик та відповідно обладнав), ув якій залишив 1290 днів і 568 ночей власного життя. Офіційно працюючи в різних газетах і підпрацьовуючи у заповіднику лісником на пів ставки, а пізніше 2,5 роки очолюючи заповідник, я, обходивши всю Хортицю уздовж і впоперек, обмацав і промацав її своїм серцем. Тож переконаний: це не мілітарна твердиня і тим паче не розважальний майданчик, а Храм Просто Неба. З яким настроєм не відправлявся б на Хортицю, нерідко на грані відчаю, – ступивши на землю Острова, вмить, заспокоююсь, врівноважуюсь, а згодом навіть повнюся силами. Хортиця зцілює – це поза всілякими сумнівами. І тут немає нічого надуманого, містичного. Будь-який шматочок суші, оточений водою, – уже цікава, своєрідна територія. Насамперед, тим, що всі процеси там відбуваються дещо не в такому ритмі, як на материку. Там інші магнітні поля, позаяк усе довкіл омивається водою, до того ж в основі Острова – граніти і гнейси, породи, що відрізняються від вапнякових та черепашникових каменюк не лишень структурою, а й фізичними та енергетичними властивостями. Тож і маємо ув особі Острова – надзвичайний дарунок Божий. Спеціально для України. Та чи цінуємо ми його? Втім… Як було мені приємно, а за Хортицю відрадно й радісно, коли моє сприйняття Острова підтримали й почали розділяти вчені. Зокрема, доктор філософських наук (тоді він іще був кандидатом), старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія” Юрій Завгородній ув одній своїй книжці сказав: “Археологічні дослідження 1990-х років докорінно змінили існуюче уявлення про Хортицю. Якщо раніше острів вважався історичною пам’яткою, пов’язаною головним чином із запорозьким козацтвом, то після археологічних досліджень, завдяки яким на Хортиці було виявлено і реконструйовано низку святилищ доби бронзи, він став сприйматися островомсвятилищем сакральним топосом, витоки якого сягають щонайменше ІІІ-ІІ тис. до н. е.”
З ДНА САРМАТСЬКОГО МОРЯ Кам’яна Могила …Відкрилися печери й гроти з візерунками й малюнками. Не вельми масштабні, та все ж. А вже за візерунками й малюнками: солярні знаки, зображення людей (як жінок, так і чоловіків), биків, бізонів, мамонтів, коней, птахів, оленів, риб, лева, дракона. Не тільки окремі малюнки, а цілі сюжети: полювання, злягання, чаклунство. Вражаюче виглядають візок (гарба?) запряжений волами, сцени стрільби з лука, суденце під парусом, колісниця (існує думка, що це найдавніше зображення колеса у світі). Малюнки “сипалися” справді, мовби з рога достатку – зі “стін” печер і гротів, з окремих брил що лежали на “долівці” навіть з окремих камінців. А ще – жіночі фігурки з того ж піщаника, скульптурки тварин. Шістдесят п’ять гротів і печер, три тисячі брил. Тисячі й тисячі найрізноманітніших зображень. Хто б не заглядав сюди (звісно, з фахівців відповідного профілю), усі в один голос стверджують, що такого не стрічали ніде в світі. Вражаюча система гротів і печер… Так це – із відкритих на сьогодні. А їх, припускають, має бути вдвічі більше. Проте далі звільняти порожні закутки від піску не зовсім безпечно – може трапитись обвал. Але вже з того, що відкрилося за мало не століття досліджень, можна сказати впевнено: Кам’яна Могила – унікальна пам’ятка. Не можна виокремлювати – тільки древнього мистецтва, лишень історії писемності, або ж виключно сакральності, космогонічних уявлень… Це – комплексна, багатолика пам’ятка, в основі якої сакральність. Усі зображення на брилах підпорядковані сенсові Життя. З часу, коли Могила опинилась у полі граничної уваги людей (12- 10 тисяч років років тому) й упродовж тисячоліть, вона сприймалась як місце поклоніння Вищим Силам. Рано вранці 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю. Вже за добу всесвітньо відома Кам’яна Могила опинилась під окупантами. За одинадцять наступних місяців орки підпорядкували її так званому федеральному музею-заповіднику “Херсонес Таврійський”, що в Криму.
СХОДЖЕННЯ Говерла Не знаю, хто й коли назвав найвищу нашу гору Говерлою, та як її побачив уперше взимку, звісно, відчув захват. Від гігантської копиці… снігу. Яка не здавалася ані холодно-крижаною, ані, звісно, теплою, зате якоюсь доброзичливою, навіть доступною, своєю. Й оця її усталена назва розпростувалась, починаючи од прихованого лісом підніжжя, через вершину й на протилежний
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
