Культурна дипломатія · “Примою у цьому залі й в усіх залах світу завжди є жінка, яка велично споглядає зі сцени наше дійство”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
В обіймах Хорватії Письменницькі нотатки
Слово Просвіти, №28 за 2023 рік
Олександр БАЛАБКО, журналіст, письменник
Ось я зараз піддивляюся, коли ж до мене у месенджер вперше написала Ольга після виходу роману “Кімоно для Баттерфляй”. 15 січня. А здається, що ми знаємо одне одного роки... А воно такі було з мого боку: наприкінці 90- х, а то й ще давніше, ми з дружиною ходили до Київського театру оперети “на Ольгу Камінську”. Вродлива, голосиста, яскрава! “Весела вдова”, “Маріца”, “Сільва”... Востаннє ми чули її в парі з також народним артистом України Фемієм Мустафаєвим. А потім цей театр стали відвідувати рідше, хоча вже на посаді головного редактора муніципальної газети “Вечірній Київ” я підписував з ним угоду на творчу співпрацю. Та й Ольга Камінська, про яку часто писала столична преса, а моя однокурсниця, поетеса і художниця Валентина Давиденко подавала бесіди на радіо, кудись зникла. Виявляється, тоді, наприкінці 90-х, її чоловіка Віктора, фаготиста, соліста Державного симфонічного оркестру України, запросили працювати до хорватської Рієки в оркестрі Національного оперного театру, що носить ім’я композитора, диригента і педагога Івана Зайца. Невдовзі до нього приєдналася і дружина. Опера після оперети? Чи здатна? Однак це стало ще однією сходинкою у творчій долі співачки, яка стала примою, улюбленицею публіки. Більш як двадцять головних партій у найвідоміших операх. І серед них – Пуччинієвська Флорія Тоска, у якій уславилася і Соломія Крушельницька, велика землячка Ольги. Адже до вступу у Київську консерваторію вона в Тернополі закінчила музичну школу, а потім – музичне училище імені Соломії Крушельницької. Тож звістка про мій роман не могла не надійти до Ольги в Хорватію. Кілька примірників туди (зокрема – послові України Василеві Кириличу) мандрували з Києва до Волині, а потім уже – адресатці... Зараз із цікавістю читаю, як співачка ділиться своїми враженнями від роману. “Читаю з насолодою по кілька сторінок на день”; “постають візуально французькі й італійські вулиці, тамтешнє життя і життя за лаштунками”; “написано з надзвичайно глибоким зануренням у історичний матеріал, знанням історії театрального костюму на тлі сходження співачки до тріумфів”; “от якби створити аудіокнигу роману, та ще й записаною драматичними акторами, – це було б гідно величі Крушельницької!”. Вона по завершенні оперної кар’єри продовжила нести високе мистецтво і українську пісню по всьому світу в концертуванні. А Ольга заснувала і очолила тут українське культурно-просвітницьке товариство “Дніпро-Рієка”, що стало в останні роки для неї, чоловіка Віктора, їхніх однодумців змістом життя. Ось уже всьоме проводять український міжнародний фестиваль пісні, музики, танцю і образотворчого мистецтва. Тож коли в Ольги виникла ідея запросити мене на фестиваль і в його рамках провести презентацію роману, я, буду відвертим, зрадів неабияк. Звісно, не обійшлося без занепокоєння: “за кордон, у таку далеку дорогу, в такий час?” Але переважили, по-- перше, згода дружини, а, по-друге, те, що я давно хотів побувати у тих краях. Адже Рієка – це те саме місто Ф’юме, на чолі якого після Першої світової війни був поет Габріеле д’Аннунціо, давній знайомий і симпатик Соломії Крушельницької. А сама вона неподалік, у Трієсті, мала перші незаперечні успіхи на італійській сцені. Тож у дорогу до Хорватії через Прагу (про її відвідини – окрема розповідь)! Шлях від чеської столиці – чи не найбільш мальовничий з усіх, досі мною знаних. За давньою журналістською звичкою частенько прилипав до вікна потягу зі смартфоном, аби зафіксувати цю красу. Жаль, що її зараз бачать не всі мої рідні та друзі... Поля, долини, чисті річки, гори і далі – через тунелі у скелях до синього моря, що зливається з таким самим небом... За п’ятнадцять годин – п’ятьма країнами, зокрема через три столиці – Братиславу, Любляну, Загреб... А учасників і гостей фестивалю організатори поселили за 20 кілометрів від Рієки, у курортному містечку Ловран. Наш триповерховий невеличкий готель звели для працівників місцевої залізниці на початку ХХ століття, коли слава Соломії Крушельницької вже досягла піку, а інша дійова особа мого роману прибула сюди зі Львова на лікування. Біля готелю природний парк із благородним лавром (від нього – і назва міста), скелястими дубами, соснами-пініями, кипарисами, оливами. Десять хвилин ходу звивистими стежками, і перед вами – історична набережна Лунґомаре в затоці Кварнер Адріатичного моря! Однак довго ніжитися у хвилях не доводиться, попереду – відкриття фестивалю, в старовинному приміщенні муніци-
Фінал гала-концерту пальної бібліотеки, в історичній частині Рієки Трсат. Хорватська мова – доволі співуча й добре зрозуміла українцям, але часом і хорвати економлять на голосних, хоча й не так помітно, як болгари: Трсат, острів Крк, навіть сусідній італійський Трієст у них – Трст. Уявіть, наш бус у Трстаті зустріли музика церковних дзвонів, звучання органу і спів вірян! Це у базиліці Діви Марії, що через дорогу, відбувалася святкова обідня, а схилена бронзова постать великого папи, Івана Павла ІІ, благословляла священників у білих мантіях, що проходили поруч. До речі, Трсат колись був окремим містом, а тепер це один із районів Рієки. Фортеця, що вивищується над нею, була зведена у XIII столітті і належала герцогам Крк (так називається і сусідній острів). 1750 року фортеця була поруйнована землетрусом, у XIX столітті її відновили. І постав розкішний замок з вікнами-трояндами і готичними орнаментами на фасаді. Реконструкції проводились тут і пізніше. Із замку Трсат за часів Риму контролювали доступ до моря вздовж річки Рєчина. Звідси, з крутого пагорба, відкриваються неймовірно захопливі краєвиди... Однак час до залу бібліотеки! Звучать позивні фестивалю – “Україно, Україно, після далечі доріг...” – славнозвісний солоспів Тараса Петриненка. І конкурс вокалістів так і називається
“Українські солоспіви”. Ольга Камінська під пильним поглядом зі сцени Соломії Крушельницької на повен зріст, яка тримає букет квітів (цікаво, кого б ними вона сьогодні пошанувала?) відкриває фестиваль, представляє членів журі. Маю титул – “почесний член журі”! А в очолюваному Ольгою Камінською складі – відомі в Хорватії та за кордоном тенори Давор Лешіч та Марін Тухтан, концертмейстер оркестру Хорватського національного театру ім. Івана Зайца Валерія Ващенко, заслужена артистка України з Києва, лавреат міжнародних конкурсів, викладач вокалу академії музики Ольга Іщенко з Дніпра, яка за тисячі кілометрів привезла кілька талановитих юних співачок на авто, кермованих батьками дівчат. Коли ж дійшла черга до жеребкування черговості виступів, сталося містично-несподіване: номер 1 не витягнув ніхто! “Так і має бути! – промовила Ольга – першим номером, примою у цьому залі й в усіх залах світу завжди є жінка, яка велично споглядає зі сцени наше дійство”. А ще згадали кілька імен, які свого часу долучилися до цього фестивалю, серед яких – світлої пам’яті народний артист України Мар’ян Гаденко, що не раз приїжджав до Рієки з талановитими вихованцями. Серед них – черкащанка Ангеліна Половинка, яка цього року прибула з Лондона, де має тимчасовий притулок. До фестивалю її тепер готувала не менш відома в Україні співачка, народна артистка України Валентина Ковальська. Ангеліна виконала, зокрема, свого часу одну із візитівок незабутньої Раїси Кириченко – пісню “Звучи, рідна мово” (музика Олексія Семенова, вірші Андрія Демиденка) – і мимоволі перед нами постала берегиня української пісні, як називали Раїсу Опанасівну. Інші дівчата, що стали лавреатками, обрали як народні, так і естрадні твори (виконавиці мали виконати їх два) – Єлизавета Мазурець з Дніпра, Марина Поліщук з Кропивниччини, наймолодша “зіронька”, 11-річна Анна Пелих з Дніпра, Аліна Вільчинська з Києва, яка, до речі, заспівала і авторську пісню “Війна ХХІ століття”. Уже сам факт їхньої участі у фестивалі, те, що конкурсантки здолали таку відстань, викликала б неймовірну лють нашого ворога, не меншу, аніж невдачі на фронті. А дівчата й усі ми воюємо на мистецькому фронті, і чудово, що хорвати, які також пережили
Презентацію книжки Олександра Балабка модерує Ольга Камінська
Скільки ж було тих обіймів у ці дні! Щирих, щедрих, щільних... Зійшовши із празького потяга на пероні вокзалу Рієки, я, побачивши, що співачка Ольга Камінська біжить назустріч, мимоволі розкинув руки... І ми обнялися! Як давні добрі друзі, у яких суголосні життєві й естетичні погляди, яких об’єднує щось таке величне і невмируще. Звісно, це була Соломія Крушельницька.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
