Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Позиція · “Йдеться про підготовку концепції майбутньої конституційної реформи, яку можна буде реалізувати після припинення воєнного стану”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Конституція для держави, що воює: час переосмислення

Слово Просвіти, №28 за 2026 рік

Чи відповідає чинна Конституція України викликам війни? Саме це питання у своїй статті ставить доктор наук з державного управління, професор Василь Куйбіда. Автор пропонує поглянути на Основний Закон не лише як на юридичний документ, а як на фундамент стійкості та конкурентоспроможності держави. Чому, на його думку, проблема полягає нев окремих статтях, а в самій конституційній моделі? Чи потрібні Україні поправки, чи варто говорити про нову Конституцію, яка спиратиметься на оновлений суспільний договір? Запрошуємо до дискусії. На його думку, головне питання полягає в тому, чи відповідає сама конституційна модель України викликам війни, післявоєнного оновлення та довгострокового розвитку держави у новому світі, який народжується на наших очах. Василь КУЙБІДА, доктор наук з державного управління, професор Тридцятий день народження діючої Конституції Україна зустрічала під ракетами. Це привід сказати: держава, яку ми збудували за цим Основним Законом, виявилася недостатньо сильною, щоб швидко впоратися з випробуваннями, які випали на її і нашу долю. Річ не в недосконалих формулюваннях окремих статей. Проблема глибша й небезпечніша. Українська конституційна модель погано справляється з головним завданням, заради чого взагалі існують конституції: дати суспільству сильну, дієздатну і підзвітну йому державу. У мирний час за цю слабкість ми платили корупцією і хаосом урядування. На війні за неї платимо життями. Ця війна ведеться не лише у воєнній формі. Вона триває водночас в інформаційній, освітній, смисловій, духовній і культурній та інших площинах. І саме тут особливо помітно, що держава часто реагує із запізненням. Значною мірою це пояснюється тим, що в чинному правовому полі вона не встигає за характером сучасної війни. Законодавство, яке регулює безпеку, багато в чому застаріло. Норми, писані для іншої епохи, потребують чесного аудиту: що адаптувати до нових умов, що скасувати, а що створити наново. Без цього вчорашні слабкості стають завтрашніми поразками. І в основі цього лежить Конституція України, яка сама потребує перегляду. Йдеться не про внесення змін до Конституції під час воєнного стану, що прямо заборонено Основним Законом, а про підготовку концепції майбутньої конституційної реформи, яку можна буде реалізувати після припинення його дії. У чому нинішня конституційна модель уже не відповідає викликам часу? Перша й найглибша вада полягає в тому, що Конституція України не керує реальною владою. Карл Льовенштайн колись розрізнив конституції, які справді обмежують владу, і ті, що лише прикривають наявний її розподіл. Наш Основний Закон дедалі більше сповзає в другу категорію. Багато що з написаного не діє, багато що з дійсного не написано, а розрив між де-юре і дефакто став постійним станом держави. Друга вада вбудована в саму конструкцію влади. Конституція України 1996 року розділила виконавчу владу між Президентом і Кабінетом Міністрів України. При зміні президентської моделі на іншу цей розподіл залишався і породжував конфлікти між ними. Венеційська комісія попереджала про небезпеку створення подвійної виконавчої влади. Але попри дві зміни форми правління, проблема залишилася не розв’язаною, а державне управління – неефективним. На такій хиткій основі важко будувати сильну, стабільну й конкурентоспроможну державу або й неможливо. Третя вада логічно випливає з другої. Без належної системи стримувань і противаг, без сильної та доброчесної судової влади виконавча влада дедалі більше концентрується в одному центрі, більш потужному політично. На практиці ключові рішення визрівають в Офісі Президента України та Раді національної безпеки і оборони, тоді як уряд і парламент втрачають суб’єктність. Концентрація влади при відсутності відповідальності за її реалізацію/бездіяльність не дає можливості системі публічного управління стати ефективною, руйнує його. Ручне управління зручне для тих, хто безвідповідально керує, і згубне для держави, якій потрібні ефективні інститути, а не режим постійного втручання згори. Проблеми чинної конституційної моделі проявляються не лише на рівні центральної влади. Не менш відчутними вони є там, де громадяни щодня взаємодіють із державою. Четверта вада стосується передусім місцевого самоврядування. Його від початку сформували неефективним, зробивши регіональною системою, і поставили поруч такі ж неефективні, але конкуруючі з ним державні адміністрації. Децентралізація публічної влади мала б змінити ситуацію, але її вчасно не завершили, а регіонального самоврядування Конституція України взагалі не передбачає. Держава, неефективна там, де живуть громадяни, програє конкуренцію і за людину, і за інвестиції, і за довіру. П’ята вада стала критичною під час війни. Проголосивши народ єдиним джерелом влади, Конституція України не дала йому дієвого способу цю владу здійснити. У мирний час це виглядало теоретичною вадою. Сьогодні, коли вибори не проводяться, а повноваження виборних органів публічної влади продовжуються поза електоральним мандатом, ми маємо справу з тим, що дослідники називають проблемою відсутнього суверена. Народ формально є джерелом влади, але не має інституційного голосу, а ресурс суспільної довіри та безпосереднього підтвердження народного мандата поступово вичерпується. Проблема відсутнього суверена має і дуже практичний вимір. Попереду перед державою може постати необхідність прийняття рішень, які не варто ухвалювати без прямого голосу народу: умови миру, безпекові гарантії, майбутня архітектура безпеки. Це не стосується територіальної цілісності, яка за статтями 2 і 157 Конституції України належить до незмінного її ядра, тож віддати територію не може ні влада, ні навіть народ на референдумі. Але щодо припустимих питань миру й безпеки чинна модель не дає легітимного механізму, з допомогою якого влада могла б спертися на волю громадян. Спроба ж зімпровізувати такий механізм на ходу, політично, а не правовими засобами, здатна поглибити кризу, а не розв’язати її. Держава, яка не має надійного способу почути власний народ у доленосний момент, є вразливою. Разом ці вади формують модель держави, у якій реальна практика дедалі більше віддаляється від конституційних правил. Для держави, що воює, це вже не теоретична проблема, а питання її стійкості в довготривалій війні, здатності до розвитку та швидкого післявоєнного оновлення, зміцнення її конкурентоспроможності в новому повоєнному світі. Саме тому дискусія про Конституцію України сьогодні виходить далеко за межі юридичної науки й стає питанням майбутнього української держави. Саме тому виникає закономірне питання: чи достатньо чергових змін до Конституції України, чи проблема лежить значно глибше? Латання не рятує За тридцять років Конституцію України змінювали сім разів, і майже щоразу ці зміни не усували системних проблем, а лише поглиблювали їх. Форму правління змінювали під політичний момент і , звичайно, не системно. У 2010 році її змінив навіть не парламент і не народ, а Конституційний Суд своїм рішенням, що стало одним із чинників узурпації влади та передумовою Революції Гідності. Спільна риса всіх цих змін одна: вони були реактивними, точковими, без єдиної концепції. Скільки б латок не накладали на хибну конструкцію, вона знову відтворюватиме ті самі конфлікти. Тому розмова про чергові поправки, відірвана від питання про саму модель держави, приречена залишатися малопродуктивною. Україна не є винятком. Світ швидко змінюється, і разом із ним змінюються конституції. Після подій 2022 року Казахстан суттєво оновив Основний закон. Греція розпочала масштабний перегляд Конституції, пропонуючи нові підходи до регулювання питань штучного інтелекту, міжпоколінної справедливості та кліматичної політики. Держави дедалі частіше переглядають свої конституційні моделі, реагуючи на нові безпекові, технологічні та економічні виклики. З формуванням нового світу з новою економікою, конкуренцією, безпекою, ця тенденція лише посилюватиметься. Для України це означає просту річ. Зберігати внутрішньо суперечливу конституційну модель — означає втрачати час і конкурентні переваги ще до початку повоєнного оновлення (модернізації) і завершення формування нового світу. Саме тому для нас питання полягає вже не в тому, чи змінювати Конституцію, ав тому, коли і як це зробити, щоб нова модель посилила державу, а не відтворила старі суперечності. Якою має бути конституційна модель сильної держави Насамперед вона має уможливити створення держави, здатної ухвалювати рішення й нести за них відповідальність. Подолати дуалізм виконавчої влади, забезпечити незалежний суд і ефективне публічне управління(місцеве самоврядування та державне управління). Не менш важливо, щоб Конституція закріплювала суб’єктність української держави й політичної нації, створювала більші спільні можливості для громадян і не стримувала розвиток інститутів. Нарешті, вона має бути розрахована не на виклики минулого, а на державу, яка навчається, адаптується і здатна діяти в умовах постійних непередбачуваних змін. Саме така Конституція може стати основою конкурентоспроможної держави XXI століття. Втрата будь-якої з цих чотирьох складових означає втрату державної спроможності. Нинішня конституційна модель не гарантує жодної з них. Саме тому вона потребує не косметичних змін, а переосмислення. Три шляхи, один розумний вибір Після війни ми опинимося на роздоріжжі. Перший шлях — системний перегляд чинної Конституції України. Він зберігає правову спадкоємність, є швидшим і зрозумілішим для міжнародних партнерів. Саме такому шляху традиційно віддає перевагу Венеційська комісія. Це його сильні сторони. Але й слабкі сторони цього шляху поважні. Він зберігає

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин