На перехрестях історії · “Хочеш зрозуміти сьогодення та зазирнути у майбутнє — озирнись у минуле…” · с. 10сторінка оригіналу ↗
Герої не вмирають і не здаються Уривок з історичного роману “Вони боролися за свободу”
Слово Просвіти, №28 за 2026 рік
У видавництві “Українські пропілеї” вийшов історичний роман Анатолія Ліщенка “Вони боролися за свободу”. Події у романі розгортаються на заході України під час боротьби за державну незалежність у 30-х роках минулого століття, у період Другої світової війни, німецько-більшовицького протистояння та подальшого спротиву радянській окупації. В основу роману покладено свідчення очевидців, а також мемуари безпосередніх учасників визвольних змагань. Поряд з історичними постатями українського визвольного руху – Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Тарасом Бульбою- Боровцем – у творі відображені долі рядових учасників боротьби, їхніх рідних і близьких. Особисте життя героїв нерозривно пов’язане з великою метою – здобуття Соборної Самостійної Української Держави. Хочеш зрозуміти сьогодення та зазирнути у майбутнє — озирнись у минуле…
– Все буде залежати від ночі. Чи будуть світити місяць і зорі, чи ні?! – зауважив Микола Лебідь. – А також від удачі, а ще від буревію, – додав Ярослав Стецько. – Так то воно так, але краще було б, щоб і кущі з деревами одягли своє вбрання, і місяць з зорями відступив на час переходу кордону, й буревій не завадив би подорожі, – зазначив Степан Бандера, ніби це і насправді може зробити матінка природа їм у допомогу. Всі промовчали, натомість Степан Бандера дістав з ящика стола теку, звідти кілька аркушів паперу, списані від руки з деякими позначками на полях. – Ось Вам, Володимире Івановичу – Степан Андрійович звернувся до Тимчія – початковий план Вашої місії щодо підготовки революційного повстання на нашій рідній українській землі. Зразу приїдете до Львова, налаштуйте зв’язок з усіма осередками ОУН і, в першу чергу, дайте зрозуміти активістам руху, що розпочалася нова хвиля українського визвольного руху під новоствореним Революційним проводом. На зв’язок виходьте з нами по мірі можливості і необхідності. Деталі обговорите з Миколою Лебедем. Він у нас великий знавець конспіративної роботи. Це доведено його практикою, – посміхаючись, зауважив Степан Бандера. – Ви, Володимире Івановичу, призначаєтесь старшим групи. Не дай Бог провалитеся, мапа і план повинні бути знищені в першу чергу. І не забувайте, що серед вас молода жінка, яку потрібно оберігати, – чи серйозно, чи жартома зазначив Степан Андрійович. Тут втрутилась у розмову Зеня Левицька, яка досі слухала і мовчала. Вона майже два місяці тому прибула зі Львова у Краків як зв’язкова ОУН з закордоном. Їй не раз приходилося дивитися смерті у вічі при переході західного кордону більшовицької імперії. І тому, коли Степан Бандера заговорив про налагодження зв’язку, а також про її персону, вона не могла стриматись і зауважити щодо сказаного головним провідником на її адресу. – Степане Андрійовичу, не забувайте, що до недавнього часу я була зв’язковою ОУН із закордонном і досі залишаюсь нею. І те, яким буде зв’язок там, у нас на батьківщині, корінним образом залежатиме і від мене, – з усією серйозністю зауважила представниця прекрасної статі. Степан Бандера зрозумів, що пані Зеня зі всією відповідальністю поставилась до майбутньої акції, як ставиться протягом тривалого часу і до всього українського визвольного руху. І тому її наївна жіноча відчайдушність у даному разі йому більше до вподоби. – Невже зайвим для Вас, пані Зеня, чоловічий клопіт? – жартуючи, з посмішкою зазначив Степан Андрійович. І з легкої руки провідника, посмішка пробіглася по обличчю всього чоловічого товариства. Левицька трохи почервоніла, але зрозумівши чоловічу іронію, не здалася, а притаманною для неї впертістю, парирувала: – Краще чоловічий клопіт направити належним чином на революційну боротьбу, а, ми жінки, на якийсь час можемо і обійтись без нього. Розмова виходила за рамки дозволеного й наміченого плану і тому Степан Бандера вирішив розмову повернути у потрібне русло. – Якби всі були такими відповідальними, як пані Зеня, ми вже давно б досягли поставленої споконвічної мети. Давайте краще продовжимо розгляд маршруту – з усією серйозністю зауважив Степан Андрійович, – якщо врахувати оголену місцевість і можливу місячну ніч, то краще рухатись, після переходу ріки верхом гори Жуків. І далі взяти курс на села Телешницю і Лобозів. Наскільки я пам’ятаю, у цих місцях немає такого інтенсивного прикордонного контролю, як в інших. Але вважаю, що групі доведеться вирішувати самим, як діяти, з огляду обставин, які можуть скластися безпосередньо під час маршруту. Так що ми зараз тільки можемо його порекомендувати. Зі Степаном Бандерою погодилися всі, навіть знаний у таких ситуаціях Роман Шухевич і “великий конспіратор” Микола Лебідь. Залишилось сподіватися на вдачу, як зазначив Ярослав Стецько, та на Всевишнього, як належить справжньому християнину. Невеличка нарада добігала до свого кінця і її учасники стали прощатися з усіма традиційними почестями й побажаннями.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
