Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подвижники · “Що ми сьогодні зробили для України”, – це позиція людини, яка свідома своєї місії на цій землі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Людина, свідома своєї місії З нагоди ювілею Євгенії Гладунової2Борейко, відомої просвітянки, громадської діячки з Рівненщини

Слово Просвіти, №28 за 2026 рік

Лілія ОВДІЙЧУК, членкиня Рівненської ради “Просвіти”, кандидатка педагогічних наук Ми приходимо у світ із певною місією, дарованою нам Усевишнім. Життя людини – це шлях до її здійснення. Як відбувається усе в реальности, залежить від багатьох чинників: спадковости, вдачі, обставин, зрештою, вибору, котрий доводиться робити. Люди обрані опиняються на зламі історичних подій, бо їм Бог дає снагу і силу впливати, а то й змінювати хід подій. У потрібний час і потрібному місці опинилася Євгенія Гладунова-Борейко на зорі відродження нашої Незалежности – у кінці 80-х років мегадраматичного для України та українців XX століття. Відтоді її доля нерозривно пов’язана з потужним просвітянським та освітянським рухом за утвердження української національної ідеї на теренах Рівненщини. Євгенія Гладунова була серед двадцяти ініціаторів створення Товариства української мови імени Тараса Шевченка у 1988 році, брала участь в Установчій конференції ТУМу у Києві, Всеукраїнському з’їзді Руху, у Всесвітньому форумі українців у 1992 році, у Форумах української інтелігенції, коли йшла активна боротьба за відновлення Києво- Могилянської академії. Під час путчу ГКЧП пані Євгенія була делегована на Всесвітній форум Союзу українок у м.Чернівці. З 1993 по 2003 рік Євгенія Гладунова обіймала посаду старшого референта Рівненського обласного товариства “Просвіта”. Ювілей легендарної просвітянки спонукав авторку цих рядків створити її штрихпунктирний портрет в контексті доби. Завдяки більш ніж тридцятилітньому знайомству, смію сказати, щирій дружбі, спілкуванню, спільній діяльности можу стверджувати, що це потужна особистість, яка сформувалася завдяки міцному родовому корінню, цілісності характеру, впертій вдачі, глибинній любови до рідної землі. Отже, першопочаток всьому – народження – подаю з рукописної біографії Євгенії Михайлівни: “Я, Анна СОРУХАН, Публічна бібліотека імені Лесі Українки м. Києва 2 липня в Публічній бібліотеці імені Лесі Українки міста Києва відбулася зустріч “Слово, що єднає континенти” із Сергієм Ткаченком, українським філологом, літературознавцем, поетом, перекладачем, членом Національної спілки письменників України. Понад два десятиліття Сергій Іванович присвятив дипломатичній службі, працюючи в Секретаріаті ООН у Нью-Йорку. Він з теплом згадував свою родину, зокрема брата Всеволода Ткаченка – відомого українського перекладача, який залишив помітний слід в українській культурі. Значну частину вечора було присвячено мистецтву художнього перекладу. Сергій Ткаченко розкрив специфіку багаторічної роботи зі складними поетичними текстами та поділився практичним досвідом відтворення шедеврів французької, англомовної та нідерландської лірики українською мовою таким чи- Гладунова Євгенія (у хрещенні Єва Цімко), народилася у гірському селі Крампна на хуторі Медвежому, що на Лемківщині. Цю споконвічну українську землю окупувала Польща. Батьки, Михайло і Тетяна, називали себе русинами (себто українцями). Польща намагалася полонізувати лемків, але здолати український вперто-селянський дух не змогла. Батько разом із молоддю села організували “Просвіту”, бібліотеку, проводили фестини зі співами і танцями. Основою духовного життя була греко-католицька церква, українські свята, звичаї, обряди”. У 1945 році поляки депортували родину, яка опинилася на Донеччині у колгоспі, де за трудодень давали жменьку зерна. Митарства сім’ї, яка змушена була втікати від “колгоспного рабства” на захід України, Євгенія Михайлівна згадує з болем і усвідомленням того, як радянська влада ставилася до селян, особливо до патріотично налаштованих, певних себе, справжніх господарів на землі. Так починало формуватися самоусвідомлення, розуміння приналежности до роду і народу, який некомфортно почував себе у радянському “раю”. Освіта як важливий етап розвитку особистости у Євгенії Цімко була відповідна тому часопростору, коли і де проживала, а от ставлення до навчання вирізняло із загалу, бо вступ без іспитів до Львівського університету імені Івана Франка після закінчення Дубенської середньої школи був наданий тільки абітурієнтам-медалістам. Хоча навчання на філологічному факультеті у ЗВО пані Євгенія не любить згадувати, але все ж це була студентська молодість, закоханість, що завершилася шлюбом з однокласником, народженням єдиного, безмежно любленого і люблячого, здібного до навчання, талановитого і вдячного сина Олександра. Спочатку викладала у сільській школі у Тростянці, а згодом переїхала до Рівного, де впродовж сорока років працювала у дошкільних закладах. Як згадує Євгенія Михайлівна: “Саме у 60-х роках зрозуміла, що ми, українці, перебуваємо у принизливому та пригніченому стані. Однодумців тоді майже не було аж до 80-х років, коли чорнобильський вибух розбудив людей”. Пані Євгенії і через десятиліття впам’ятку яскраві особистости, які зібралися на установчі збори Товариства української мови імени Тараса Шевченка у 1988 році у палаці “Хімік” під орудою Василя Червонія, та гарячі дебати, які точилися тоді. Ця сторінка життя стала початком колосальної звитяжної і виснажливої роботи задля відродження України, її мови, культури, історії. Саме тоді відбулася зустріч і поєднання з Михайлом Борейком. Євгенія Михайлівна сприйняла це як подарунок долі. Відтоді, аж до відходу Михайла Семеновича у засвіти в ковідний 2020 рік, вони у парі виконували огром громадської роботи, порядкували на дачній ділянці, у двокімнатній квартирі, яка стала легендарною, бо ж на незначні квадратні метри помешкання за 30 років припало перебування стількох зіркових особистостей, що навряд чи якась оселя в Рівному наважиться суперничати з цим фактом. Готелем-вітальнею була скромна квартира Борейка-Гладунової архиєпископові Сумському й Охтирському Мефодію, науковцю Миколі Жулинському, меценатам зі США подружжю Вірі та Богдану Боднарукам, головам обласних просвітянських організацій. Разом із паном Михайлом вони здійснили багато проєктів: добилися будівництва дому для видатного письменника-земляка Андрія Кондратюка, реалізували ідею про створення парку Просвіти до 2000 Різдва Христового. Євгенія Михайлівна упродовж тривалого часу була організаційним референтом у “Просвіті”, мала широке коло обов’язків, відвідала з тодішнім очільником Володимиром Ковтунцем всі районні просвітянські організації, провадила листування з адресатами з різних куточків України і світу: США, Канади, Німеччини. Завдяки її скрупульозности і відповідальности документація завжди була бездоганно упорядкована. Пані Євгенія називає Бориса Степанишина найобдарованішим керівником, за правління якого “Просвіта” завоювала незаперечний авторитет і мала високі здобутки. Роки не змінили характеру Євгенії Гладунової-Борейко. Вольова, безкомпромісна і цілеспрямована, вона мала і має незаперечний авторитет і вплив на колег, побратимів і посестер. Її оцінка вчинків, подій, справ окремих особистостей із владних структур, з громадського кола, культурно-мистецького середовища завжди критично-справедлива. Ідеї, які продукує і на сьогодні у свої 90 літ, гідні подиву і захоплення. А ще це одна із найактивніших читачок Рівненської обласної універсальної бібліотеки. Без неї не відбуваються заходи “Просвіти”, “Союзу українок”, патріотичної ветеранської організації (засновник Ігор Юхновський). А ще пані Євгенія надзвичай-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин