Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Конституція української мови виявилась його лебединою піснею”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

До Бориса Грінченка по «достиглий овоч»

Слово Просвіти, №28–29 за 2020 рік

Василь ЯРЕМЕНКО §1. Культурологічний огляд Мовознавство – наука, якою Борис Грінченко-вчений займався все життя. Уже в 13-14 літ він укладав різнопланові словнички – перекладні, тлумачні, живої і літературної мови, формувався як лексикограф, історик мови, творець соборного Правопису – т. зв. “Грінченківки”, що була фактично чинною від 1905 року, коли була знесена т. зв. “ярижка” і до запровадження харківського правопису 1928 р., впровадженого за найактивнішої участі нової мовознавчої зірки – Олекси Синявського. “Грінченківкою” опрацьовано 68 тисяч слів “Словаря української мови” в 4-х томах. Закінчивши справу свого життя – упорядкував українську лексику і правопис, усталив українську абетку, започаткував вивчення української стилістики, зробив переважним вплив у вироблення єдиної соборної літературної мови – він буквально згорів, і, взявши в руки останній четвертий том “Словаря української мови”, поїхав до Італії шукати здоров’я, яке вже одгоріло безповоротно. Конституція української мови виявилась його лебединою піснею. 5 травня 1910 року його не стало. Його вічність знайшла опертя саме на чотиритомний “Словаръ української мови”. Рукотворний пам’ятник скульптора Миколи Обезюка біля ректорату університету імені Бориса Грінченка увічнив нерукотворну пам’ятку самого Б. Грінченка. Робимо спробу подати культурологічний огляд дороги по “достиглий овоч”. Вона довга, трудомістка і звивиста: Кров і плями, кров і плями! Раню тіло колючками, Все ж я мушу далі йти. Степом, нетрями, гаями В’ється стежка до мети. (Грицько Чупринка). Ця дорога польова, не бруківка і не асфальт. Нема на ній ні теплиць, ні оранжерей. Зате є на ній багатюще спілкування з народом і знімання з його вуст лексичних перлин і укладання з них розмаїтих словничків; виписки з старих книг і вироблення для них сучасних правописних норм, гори прочитаних книг з олівцем в руках, щоб порівняти, як той чи інший автор передає звук і, ї, и, йо, ьо, г і ґ (g) і т. д., щоб вкінці кінців узаконити український відповідник фонетичного правопису. Архів письменника і вченого зберігає безліч нотаток, виписок, цитат, що акцентують те чи інше міркування, з якого згодом виросте чітка дефініція, термінологічне поняття, теоретичне узагальнення. Мовознавчі праці Бориса Грінченка були поліфункціональними. Як і літературознавча спадщина, мовознавча була і залишається донині суто науковою, народопросвітньою і публіцистичною. Чіткого розмежування такі комплекси не мають, така класифікація певною мірою умовна. Глибоко науковий огляд української лексикографії хіба не є одночасно і працею народопросвітньою? Публіцистична праця “Галицькі вірші” може розглядатися як праця літературознавча, народопросвітня, дискусійно-публіцистична і суто мовознавча. Критерієм для визначення функціональної ролі кожної статті Б. Грінченка є їхній зміст і публіцистична, літературознавча, суспільно-громадська чи наукова спрямованість, викликані конкретно часовими потребами. Публіцистика Б. Грінченка виходить поза конкретно-часову функціональність і своїми узагальненнями, висновками, фактажем, його аналізом і синтезом пробиваються в майбутнє аж до сьогодення і стають класикою національної мовознавчої публіцистики і науки. Шлях Б. Грінченка у мовознавчу науку розпочався рано. Ще у підлітковому віці. У автобіографії, написаній для “Історії літератури руської” О. Огоновського у 1892 році він розповідає, як із русофіла батьківської шовіністичної закваски, почувши суперечку про російську і українську мову двох паній, він засів за “Кобзар” Т. Шевченка, який радикально змінив світогляд 13-14 річного Б. Грінченка: “Я почав писати по-вкраїнському, зараз же й писати усячину: починаючи з віршів та кінчаючи словарями” (14 років!). Сам дивувався своєму захопленню, переносив кпини оточуючих його людей за “хахлачество”, дихав отруйними випарами губернської канцелярії, але міцнів морально і духовно”. “В люди”, в світ творчості і науки його виводили І. Нечуй-Левицький, О. Кониський, а далі І. Франко, В. Гнатюк, В. Лукич та інші прийняли його як цінного співробітника і однодумця, а головне – людини енциклопедичних знань. §2. Наукове мовознавство Б. Грінченка В архіві Бориса Грінченка зберігаються численні досі не надані в науковий обіг нотатки, замітки, заготовки, записи думок, що з’являлися під час роботи, зокрема роботи над чотиритомним “Словарем української мови”. Впадає в очі, що сліди роботи Грінченка-лексикографа починаються, в основному, у перші роки вчителювання у школах Зміївського повіту на Харківщині, а основні наукові праці – “Огляд української лексикографії”, “Три питання нашого правопису”, “Неосторожность в важном деле” та інші були написані після закінчення роботи над словником, який він мав закінчити на 1 січня 1905 року. Отже, наукові статті Б. Грінченка постали на досвіді роботи над “Словарем” і над правописом, на основі якого опрацьовані всі 68 тисяч лексичних одиниць, вміщених у “Словарі”. Це Грінченкова лабораторія, в якій вирощувався “достиглий овоч”. Для прикладу, візьмімо статтю “Три питання нашого правопису”. Роками вивчав, як передавали фактичні особливості звукової системи української мови Метлинський, Лукашевич, Куліш, Закревський, зокрема, як передавали російські ы, и, ё, ъ українською мовою – и, і, йо, ьо, старослов’янський ъ, який відповідав українським -і, -ї, -и. У цих розшуках сформувався Б. Грінченко як історик мови. Свої дослідження передачі фонетичних особливостей української мови він узагальнив у статті “К вопросу о правописании малоруського языка”. Але статті у друк не віддав. У книзі “Мовознавча спадщина” друкуємо її вперше. Далі цю статтю Грінченко перекладає українською мовою, дає назву “Три питання нашого правопису” і знову друкувати не поспішає, а віддає на прочитання і відгук А. Ю. Кримському. І тільки одержавши відгук-аналіз від авторитетного вченого, друкує з додатком рецензії А. Кримського. Так “вирощувалася” кожна наукова стаття. Грінченко завжди поспішав, але поспішав повільно, кожний його “овоч” був доглянутим і дозрілим. Працюючи над “Словарем”, Грінченко уже класифікував свої праці за критерієм їх функціонування на наукову мову, себто мову наукових статей, рецензій, досліджень. В одному з листів до Д. Яворницького він так характеризує становище із формуванням наукової мови і наукового стилю: “Се вже й робиться та тільки те лихо, що роблють се люди, хоч і вельми щирі та працьовиті, часом і знаючі дуже, та нема у їх мови, і через те й виходить наша наукова мова такою строкатою, перистою. Але хто ж тому винен? Орест Левицький, Володимир Антонович, Дмитро Яворницький і всі инші наші учені. Ми низько схиляємо перед їми голову за їх коштовну працю, але ж перед їми лежить ище й инша, ще вища праця: сотворити науку вкраїнською мовою” (підкреслено Б. Грінченком – В. Я.). Грінченко вважав, що М. І. Костомаров вчинив гріх перед українським народом, бо все життя займався українською історією, а “Історії України” вкраїнською мовою так і не написав. Не повторювати “гріх” Костомарова просив Б. Грінченко провідних українських вчених, що писали наукові праці російською мовою, зокрема Д. Яворницького. Майже завжди Грінченко звертався до проблеми вироблення літературної мови, її художнього стилю, говорив про потребу не втратити прамову, її лексику і не втрачати міри у новотворах, т. зв. “кованих словах”. Грінченко прагнув у “Словар української мови” ввести лексичні багатства нашої прамови, бо був обмежений добором джерел від “Енеїди” Котляревського до творів письменників, що виступили в літературі до 1870 року. Слова прамови живуть століття, а сумнівного походження різні метиси, мулати, квартерони, гібриди, покручі греко-латинські, слов’яно-грецькі, латино-слов’янські, світсько-сусідні й випари чи викидні рідного болота швидко вмирають і відходять в небуття або продовжують життя в народній етимології. Пригадую мою бабусю Настю, яка не могла вимовити комсомолець, а говорила костомелець – і була близька до істинного семантичного значення. Я збираю слова прамови, уже маю реєстр чи індекс майже в тисячу слів. Їх справді небагато, але вони здатні передавати десятки настроїв, почуттів, ставлення і т. д. Особливо вражають звуконаслідувальні багатозначні слова. Я встановив понад двадцять значень звуконаслідувального слова “А”. Не вигуку, не сполучника, а саме слова “а”. Грінченко у незакінченій статті “Про українських письменників” дорікав за незнання прамови і старої книжної мови, які є незглибним джерелом і запасником української лексики. По гожу воду рідної мови треба йти до рідних джерел. Цьому вчить нас Б. Грінченко. Успішна робота Б. Грінченка над “Словарем української мови”, а особливо її завершення викликало в дипломованих невігласів заздрісне шипіння: “Недоучка!” Домагалися поставити на титулі ім’я Володимира Науменка, а Є. Тимченко сам висловлював бажання, щоб його ім’я було поставлено поруч із Грінченковим. На його претензії відповідь була дана самим Грінченком у “Предисловии” до “Словаря”, вміщеному не в першому томі, де законне місце “Предисловия”, а в четвертому. М. Грінченко мусила давати відповідь Є. Тимченку і захищати авторство свого чоловіка. В. Науменко категорично заперечив будь-які аргументи на користь його співавторства з Грінченком, бо знав ціну своєї роботи над лексикографічними матеріалами, що їх зібрала “Киевская старина”. Заслуга Грінченка була не тільки в укладанні “Словаря” як Конституції української мови, а й у виробленні українського правопису, яким було оформлено лексичне багатство. Не може не дивувати те,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин