Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Він щиро поважав громадянську позицію російського письменника, його відразу до фальші та лицемірства”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: «Я б хотів викласти факти мого життя в такій повноті, як С. Т. Аксаков…»

Слово Просвіти, №28–29 за 2020 рік

Проєкт “Подробиці Шевченкового життя” здійснюється з усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “…Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. Автор проєкту розповідає про знайомство та дружбу Шевченка з С. Т. Аксаковим і розкриває деякі передумови поетового бажання написати свою біографію “в такій повноті, з якою покійний С. Т. Аксаков представив свої дитячі та юнацькі роки…” Йшлося про книгу С. Т. Аксакова “Детские годы Багрова-внука” (1858), подаровану письменником Шевченкові… Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Ті хвилини зробили мене щасливим” С. Т. Аксаков та його сім’я знали про Шевченкову творчість і важку долю задовго до особистого знайомства з ним від поетових друзів — М. С. Щепкіна, М. О. Максимовича та О. М. Бодянського. Проте реакція Аксакових на арешт і заслання Тараса Шевченка невідомі: знаючи, що листи перлюструються, вони не наважувалися згадувати його ім’я. Навіть у 1856 р., уже після смерті Миколи І, донька С. Т. Аксакова Віра, посилаючи друзям список вірша “Не додому вночі йдучи...”1, не називала Шевченкового імені, але писала захоплено: “Он бедный изгнанник. Он истинный поэт, мы недавно читали большое стихотворение, вроде поэмы, исполненное поэтических красот. Он и рисует прекрасно”. Яка точна й лапідарно-вичерпна характеристика! У статті про С. Т. Аксакова в “Шевченківській енциклопедії” І. Бажинов згадує про сімейний альбом Аксакових “Зібрання різних віршів”, у якому було вміщено кілька поетичних творів Тараса Григоровича, зокрема “Сон (На панщині пшеницю жала…”) та “Давидові псалми. 149 — Псалом новий Господеві”. Шевченко ще на засланні високо оцінив творчість С. Т. Аксакова, про що свідчить запис у Щоденнику від 13 серпня 1857 р.: “Перша книжка “Русского вестника” за 1856 рік потрапила мені до рук, зміст мені сподобався. Там були виставлені імена Гоголя, Соловйова, Аксакова, імена, добре відомі в нашій літературі”. Безпосередні стосунки між письменниками зав’язалися в грудні 1857 р., коли Сергій Тимофійович надіслав Шевченкові через М. С. Щепкіна свою книгу “Семейная хроника и воспоминания”, (М., 1856, ч. 1–2) з дарчим автографом. Цей твір, як і книга “Детские годы Багрова-внука” (М., 1858) з автографом С. Т. Аксакова, а також “Разные сочинения Аксакова” (М., 1858) залишилися в бібліотеці Шевченка після його смерті. Судячи з усього, М. С. Щепкін розповів поетові багато хорошого про близького свого друга та його сім’ю, яких дуже поважав. У спогадах О. Шуберт про М. С. Щепкіна зафіксовано важливе зізнання артиста: “Своим развитием, по его словам, он обязан дому Аксаковых”. Очевидно, Михайло Семенович розповідав і про письменницьке чуття відомого письменника та його чуйне серце, бо Шевченко ще до особистого знайомства просив С. Т. Аксакова критично оцінити його нову російськомовну повість “Прогулка с удовольствием и не без морали” і влаштувати її публікацію2. На цьому тлі, дякуючи М. С. Щепкіну, відбулася 22 березня 1858 р. у Москві перша зустріч Шевченка з С. Т. Аксаковим. Загляньте до поетового Щоденника, в якому передано щиру радість від неї: “Найрадісніший із радісних днів. Сьогодні я бачив людину, якої не надіявся побачити в теперішнє моє перебування в Москві. Людина ця — Сергій Тимофійович Аксаков. Яка прекрасна, благородна стареча зовнішність! Він нездоровий і нікого не приймає3. Поїхали ми з Михайлом Семеновичем сьогодні поклонитися його сімейству. Він дізнався про нашу присутність у своєму домі і, всупереч заповіді доктора, просив нас до себе. Побачення наше тривало кілька хвилин. Але ці кілька хвилин зробили мене щасливим на цілий день і назавжди залишаться в колі моїх найсвітліших спогадів”. Знаючи про тяжку хворобу письменника, чутливий Тарас Григорович щиро й високо оцінив його гостинність і те, що він подарував колишньому засланцеві хвилини приязні та дружби. Крім того, Шевченко прекрасно розумів значення С. Т. Аксакова для російської літератури, якраз 1858 р. у Москві вийшла у світ уже згадана книга С. Т. Аксакова “Детские годы Багрова-внука”4, в якій автор піднявся до художнього рівня, встановленого його великим сучасником Л. М. Толстим в автобіографічній трилогії “Детство”, “Отрочество”, “Юность” (1852–1857). Прослухавши на початку 1857 р. “Детские годы Багрова-внука” у прочитанні автора, Л. М. Толстой занотував у щоденнику: “Чтение у С. Т. Аксакова “Детство” прелестно!” В цьому році С. Т. Аксаков писав: “С Толстым мы видаемся часто и очень дружески. Я полюбил его от души; кажется, и он нас любит”. Цікаво, що М. Є. Салтиков- Щедрін, який сприяв популяризації творів Шевченка серед російських читачів і в повісті “История одного города” езопівською мовою висловив обурення мстивістю Олександра ІІ щодо Шевченка, працюючи над “Губернскими очерками”, визнавав на собі “рішучий вплив прекрасних творів” С. Т. Аксакова. Двадцять четвертого березня М. С. Щепкін знову повіз Шевченка до С. Т. Аксакова, і поет захоплено записав у Щоденнику: “Ще раз бачився з Сергієм Тимофійовичем Аксаковим і з його симпатичним сімейством і ще раз щасливий. Чарівний старець! Він запрошує мене до себе в село на літо5, і я, здається, не встою проти такої спокуси. Хіба турботлива поліція перешкодить6”. …Цього разу Сергій Тимофійович почувався трохи краще, він сидів у кріслі, вдягнутий по-домашньому в подобу сіряка, й це надавало йому зворушливої доступності та простоти. Змучений хворобою, старий письменник дивився на поета доброзичливо й лагідно, і Тарас Григорович відчув, як його огорнуло теплою хвилею вистражданого добра й особливої покірливості долі. На очі навернулися сльози, блискавкою майнула гірка й болісна думка, що бачить благородного старця востаннє... Ми вже ніколи не дізнаємося, про що говорили Шевченко з С. Т. Аксаковим під час двох кількахвилинних зустрічей. Проте уважний і мудрий поет не міг не відчути цю внутрішню опозиційність С. Т. Аксакова, його переймання російськими негараздами. Поетові боліло зовсім інше, але він щиро поважав громадянську позицію російського письменника, його відразу до фальші та лицемірства в будь-яких, у тому числі державних, виявах. “Із насолодою слухав мої рідні пісні…” У сім’ї Аксакових Шевченко почувався розкуто, співав українські й російські пісні, зокрема, волзьку бурлацьку пісню, почуту, певне, під час подорожі Волгою. Вона дуже сподобалася присутнім. У Аксакових була саме та атмосфера, про яку розповідав у своїх спогадах О. С. Афанасьєв-Чужбинський: “…Любив він простоту сімейного побуту, і де приймали його не пишно, але щиро, там він був надзвичайно балакучий, любив розповідати смішні пригоди…” Тарас Григорович познайомився з доньками С. Т. Аксакова — Вірою та Надією. Про останню записав у Щоденнику: “…З насолодою слухав мої рідні пісні, співані Надією Сергіївною”. Сам Шевченко так пояснив у Щоденнику 25 березня комфортність своєї душі в цьому домі: “Все сімейство Аксакових невдавано сердечно співчуває Малоросії та її пісням і взагалі її поезії”. Це було точне поетове спостереження. На доказ можна, скажімо, привести вечори в Аксакова з українськими піснями для М. В. Гоголя, О. М. Бодянського й М.О.Максимовича7. Бував у нього і П. О. Куліш, який, між іншим, писав С. Т. Аксакову на початку 1855 р.: “…27 января послал С. Аксаков я для Надежды Сергеевны 11 голосов малороссийских песен, переписанных мною собственноручно…” Двадцять шостого березня 1858 р., тобто наступного дня після відвідин Шевченком сім’ї Аксакових, В. С. Сергіївна писала в листі до М. Карташевської: “Шевченко на всех — и на отесеньку и братьев, произвел приятое впечатление; он умен и прост, и если в нем есть дурные стороны, дурные минуты в его жизни, то, кажется, как будто это не смешивается с его природой”. Очевидно, що тут маються на увазі чутки про “безладну й нетверезу” поведінку Шевченка в Нижньому Новгороді. Як розумно й точно відсікла В. С. Аксакова наносне в поетовому житті від його справжньої людської природи! Які важливі спостереження й оцінки вона залишила: “Стихи его всегда чисты и нравственны. Он стихов не читал, но пел немного малороссийские песни, и Наденька, хотя не вдруг, но решилась спеть ему некоторые; что для него значат песни, вообще малороссийская поэзия, нечего и говорить…. С Шевченком можно было бы о многом разговориться, и он начинал было рассказывать, но некогда было”. Чверть століття потому І. С. Аксаков згадував про Шевченка: “Мы имели возможность узнать его довольно близко… Мы можем свидетельствовать, что ни малейшего озлобления на нас, “москалей”, Тарас Шевченко в то время не питал, восхищался, как и все мы, и притом как своими родными, мастерскими созданиями русского литературного языка…” Можна не сумніватися в щирості цього свідчення, бо навіть пізніше неприйняття Шевченком російського слов’янофільства не відбилося на поетовому ставленні до російської літератури і в цьому сенсі у нього ніколи не було ворожості до “москалів” взагалі й, тим більше, до братів Аксакових зокрема. Саме вони супроводжували поета ввечері 25 березня перед від’їздом із Москви: “…З Іваном і Костянтином Аксаковим поїхав я до Кошелєва…” Втім, це не завадило Шевченкові пізніше відмовити І. С. Аксакову в наданні своїх поезій для новоствореної газети “Парус”, в якій слов’янофіли намагалися “розчинити” український народ в “общерусскости”8. Напередодні від’їзду з Москви Тарас Григорович не міг не відвідати С. Т. Аксакова, проте зустрівся лише з сім’єю: “…Я заїхав до Сергія Тимофійовича Аксакова з наміром попрощатися. Він спав, і я не мав щастя поцілувати його сиву прекрасну голову”. Після Шевченкового від’їзду між ним і С. Т. Аксаковим тривало тепле листування. У “Щоденниках” видатного українського літературознавця С. О. Єфремова є цікавий запис від 6 липня 1927 р.: “Одержав… Шевченкові листи до С. Аксакова, про які тільки чув, що вони не пропали. Саме здадуться до ІІІ тому” (ідеться про видання Повного зібрання творів Тараса Шевченка, розпочатого Українською Академією наук під загальною редакцією С. О. Єфремова в 1927 р. — В. М.). Відомими є чотири Шевченкові листи до Аксакова і два листи Аксакова до Шевченка. У день від’їзду з Москви 26 березня 1858 р. поет зробив запис у Щоденнику, що в Москві він зустрів серед освічених москвичів найтеплішу гостинність до нього та непритворне співчуття до його поезії: “Особливо в сімействі С. Т. Аксакова”. Чому Тарас Григорович обрав за взірець Аксакова? Таким чином, знайомство в Москві з С. Т. Аксаковим та його сім’єю стало важливою подією у творчій долі Тараса Шевченка. Саме з Аксаковим була пов’язана поетова відмова від самореалізації в російськомовній культурі. В той же час Тарас Григорович і після смерті С. Т. Аксакова пам’ятав його і публічно засвідчив це. Та ще в якому контексті! Нагадаю, що в “Письме Т. Гр. Шевченка к редактору “Народного чтения” (лютий 1860 р.) поет писав: “Моя собственная судьба, представленная в истинном свете, могла бы навести не только простолюдина, но и тех, у кого простолюдин находится в полной зависимости, на размышления, глубокие и полезные для обеих сторон. Вот почему я решаюсь обнаружить перед светом несколько печальных фактов моего существования. Я бы желал изложить их в такой полноте, в какой покойный С. Т. Аксаков представил свои детские и юношеские годы, — тем более, что история моей жизни составляет часть истории моей родины”. Чому Тарас Григорович обрав взірцем саме С. Т. Аксакова? Мене давно хвилювало це питання й нарешті коротко викладу свої міркування й здогадки. Насамперед, очевидно, Шевченкові сподобався підхід С. Т. Аксакова до викладу матеріалу, заявлений автором уже в невеликому зверненні “К читателям”, що передувало твору “Детские годы Багрова-внука, служащие продолжением семейной хроники”: “Желая, по возможности, передать живость изустного повествования, я везде говорю прямо от лица рассказчика”. Певно, що Тарас Григорович волів би так оповісти й про свої дитячі та юнацькі роки, проте, судячи з усього, не тільки про них, а йшлося про все його життя… Привабила, мабуть, поета й щирість С. Т. Аксакова, який у короткому “Вступлении” до

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин