На перехрестях історії · “Якось негоже поминати мертвих, забувши про їхні могили”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Велика польська брехня
Слово Просвіти, №28–29 за 2020 рік
Дмитро ЧОБІТ, письменник
Продовження. Початок у № 26-27
Малгожата Госєвська, віце-маршалок сейму Республіки Польща: “Минає 76 років, як українські солдати 4-го полку 14 дивізії СС “Галичина” під керівництвом німецького капітана при підтримці української боївки і членів парамілітарного відділу українських націоналістів вчинили пацифікацію польської людності у селі Гута Пеняцька. Той день, коли життя втратили близько 900 осіб, назавжди записаний на скрижалях нашої історії як страшний приклад жорстокості тамтешньої округи. 28 лютого 1944 року вдосвіта солдати 4-го полку поліції СС обстріляли село з автоматичної зброї та мінометів, людність, яка переховувалася, заганяли до стодол, замикали і палили, а в тих, хто пробував втікати – стріляли. Ця справа стала невимовною трагедією не лише в сім’ях поляків, які втратили тут найближчих, а й для усього польського народу. Величезне нещастя, яке розігралося цього дня, покладає на нас важкий обов’язок постійного вшанування трагічних подій, які – не боїмося цього слова – були воєнним злочином… Нам потрібно виразно підкреслити, що справа поєднання можлива тільки тоді, коли буде опиратися на двох засадах: усвідомленні вини, яке ґрунтується на доброму знанні та визнанні правди, а також пробаченні”. (Pamieiзж o Hucic Pieniackiej // Zachod, pl / 173062/prol. – szwagezyk – ipn – zlada – teren – huty – pieniackiej). Коментар. Окрім численних публікацій окремих фрагментів виступу М. Госєвської у польських ЗМІ та аудіо й відеозаписів, які є в Інтернеті, повний його текст на молебні у львівському кафедральному костьолі надруковано на бланках сейму Республіки Польща, що засвідчує їхній урядовий статус, опубліковано на сайті польського парламенту не лише польською, а й англійською мовами. ( 76. Rocznica zbrodni w Hucie Pieniackiej. Uroczystosci na Ukrainie z udzialem Wicemarszalek Sejmu Malgozaty Go- siewskiej // https:// www sejm ppvpl / sejm9 psf/komunskat хsp?dokumen- tid=19AF486B9C15F2CC125851800399F84). Кшиштоф Швагжик, заступник президента Інституту національної пам’яті Польщі, доктор гуманітарних наук, професор: “Ми звернулися до української сторони про проведення досліджень у Гуті Пеняцькій аби останки помордованих поляків дослідити, положити в труни, а потім згідно польської державної та обрядової традицій, урочисто поховати у спосіб, як-то мало би відбутися вже давно… І я вірю, що на таких урочистостях ми незабаром зустрінемося у Гуті Пеняцькій”. (Pamieiзж o Hucic Pieniackiej // Zachod, pl / 173062/prol. – szwagezyk – ipn – zlada – te- ren – huty – pieniackiej). Коментар. Професор К. Шгвагжик не раз приїжджав у Гуту Пеняцьку, давав безліч інтерв’ю та різних коментарів польським ЗМІ. У них він вину за знищення Гути Пеняцької винятково покладав на українців і жодним словом ніде не обмовився про дійсних винуватців скоєння воєнного злочину – німецьких окупантів. Цьому доктору історії належать такі крилаті вислови, які в останні роки тиражуються сотнями польських ЗМІ: “Українська правда про події у Гуті Пеняцькій немає нічого спільного з дійсністю” та “Ніщо вже не змінить того факту, що 28 лютого 1944 року мешканців Гути Пеняцької вимордували українці на німецькій службі”. (Kre- sowy serwis informacyjny. – 2018. — № 3 — S.5). Підкреслюю! Це говорив надто самовпевнений і явно необізнаний історик, який нічогісінько не знає про радянські публікації 1950-1970-х років та про документи українських архівів з досить ґрунтовними описами подій у Гуті Пеняцькій включно із масою деталей щодо причин і обставин її загибелі. Цей професор і найголовніший експерт Польщі з проблеми Гути Пеняцької навіть не читав польські публікації спогадів очевидців, які вижили, де чітко написано про німців, німецьких солдатів, які під час пацифікації села, розмовляли не лише німецькою, а й “польською мовою із сілезьким акцентом”; про німецький літак з чорними хрестами на крилах, який зранку і до вечора літав над Гутою Пеняцькою під час її пацифікації. Дуже цікаво, пане професоре, може саме на цьому літаку літали “українські хлопи із ножами та сокирами з довколишніх сіл”? Мабуть не читав професор К. Швагжик і праці своїх колег — польських професорів та очевидців, які згадують про німецьких солдатів і офіцерів поляків-сілезців у формі Вермахту, підрозділи яких взимку 1944 року дислокувалися у сусідніх із Гутою Пеняцькою палацах Бохенського в Поникві (10 км на північ) та замку в Підгірцях (9 км на південний захід) і квартирували у селянських хатах села Волохи (тепер Підгір’я, 9 км на північний захід). Що стосується теперішньої пропозиції пана Шгвагжика щодо проведення у Гуті Пеняцькій пошукових робіт і розкопок, то таке потрібно усіляко схвалити, бо якось негоже поминати мертвих, забувши про їхні могили. Ян Юзеф Каспшик, голова Ради комбатантів і репресованих осіб: “…Страшний злочин вчинений 76 років тому на наших співвітчизниках замордованих тільки тому, що говорили і мислили по-польськи, то велика рана, рана яка не гоїться навіть із плином 76 років, рана, яка продовжує кровоточити… Аби вона не зарубцювалася, маємо хоча б раз на рік про неї згадати, бо того злочину і того геноциду забути нам не можна. Не можна, бо не можна будувати відносини без пам’яті про правду нашого минулого”. (Pamieiзж o Hu- cic Pieniackiej // Zachod, pl / 173062/prol. – szwagezyk – ipn – zlada – teren – huty – pi- eniackiej). Коментар. Пан Каспшик нічого не сказав про українців, але з контексту його виступу випливає, що добрі відносини з Україною неможливо будувати “без пам’яті про правду нашого минулого”. Звичайно, що тут пан Каспшик думав про “польську правду” і не мав на увазі німців і поляків-сілезців, про роль яких у знищенні Гути Пеняцької й досі мабуть таки не здогадувався. Бартош Ціхоцький, посол Польщі в Україні: “Ми тішимося з того, що бачимо і з чим зустрічаємось. Ця пам’ять створила з нас щось таке, чого вже не вдається перемогти… … Ми не говоримо, що ми без гріха, що ми не допускали помилок, але нам за таке соромно і ми жалкуємо за свої гріхи. Але ми сподіваємося, щоб винуватці наших кривд були зазначені на пам’ятнику та очікуємо аби друга сторона, наші сусіди теж мали своє місце на пам’ятних таблицях і не тільки там (малася на увазі Гута Пеняцька), але і тут, у Львові та в багатьох містах і селах в Україні. Особи, які особисто і безпосередньо брали участь у злочинах проти наших предків мусять мати свої пам’ятки, таблиці пам’ятні”. Послухати і подивитися записи виступів зазначених вище діячів 22 лютого 2020 року у львівському кафедральному костьолі можна в Інтернеті за багатьма адресами, зокрема: zachod. pl /173062/prol. szwagrzyk – ipn – zaglada – teren – huty – pieniackiej /Ra- dio Zachod. Коментар. Ці короткі тези з виступу польського дипломата потребують ґрунтовного пояснення з огляду на важливість сказаного. Отже, посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький публічно та цілком офіційно запропонував встановити у Гуті Пеняцькій, “Львові та в багатьох містах і селах України” пам’ятні таблиці. Виникає запитання: а чому він пройнявся таким зворушливим бажанням встановлювати пам’ятки з якимись загадковими текстами в Україні, а не в себе в Польщі — з дійсно правдивими написами хоча б на таблицях у Бабичах і Варшаві? Добре відомо, що мову дипломата слід розуміти із підтексту сказаного. Але одна пряма пропозиція пана Ціхоцького варта ретельної уваги та підтримки – про встановлення пам’ятних таблиць у Гуті Пеняцькій із зазначенням тих, хто скоїв злочини та їхніх імен. У цій справі пану послу хочу трішки допомогти. Ось проєкт одного із таких написів: “Тут, на цьому місці знаходилося засноване австрійцями наприкінці ХVIII ст. галицьке село Гута Пеняцька, у якому в ХIХ ст. окрім австрійців почали селитися поляки-приходьки, українці та євреї. Станом на 1943 рік у селі проживало 480 осіб польської, української та австрійської національностей. Взимку 1944 року у Гуті Пеняцькій перебувала постійно діюча база НКВД і російських партизанів, які спільно з підрозділами місцевої АК здійснювали грабунки, політичні вбивства в околицях села і навіть у Львові дуже частими проявами звірячого садизму — катуваннями захоплених жертв, вирізанням свастик на живих ще людях — німцях, українцях і поляках, відрубуванням окремих частин тіл та голів, що й спровокувало відплатну дію німецьких окупантів. 28 лютого 1944 року у ході каральної акції село знищила дощенту гітлерівська айнзатцгрупа “Рейнгольд”, основу якої складали солдати та офіцери 4-ої поліцейської моторизований дивізії СС з числа німців, поляків і чехів Сілезії. Загинуло близько 200 людей: поляків, українців, австрійців, п’ять євреїв і один росіянин. Вічна пам’ять жертвам гітлерівського воєнного злочину і провокацій російського НКВД і їхніх союзників із польської Армії Крайової”.
Наведений текст цілком відповідає історичній дійсності та має сильне і незаперечне документальне підтвердження архівними і вже опублікованими в Україні, Росії та Польщі джерельним матеріалами. Текст можна уточнити щодо кількості жертв, їхньої національної належності, внести необхідні доповнення, затвердити у передбаченому законами України порядку й лише після того — цілком легально виготовляти та встановлювати пам’ятний знак. Щодо встановлення інформаційних таблиць, то у цій справі достатньо рішення сільської ради (погодження з посольством Польщі у Києві не лише не обов’язкову, але й зайве). Головне, аби інформація відповідала історичній правді, мала документальне підтвердження, не носила образливого характеру і не принижувала національну гідність людей. За встановленою у Польщі традицією тексти усіх інформаційних таблиць і довідкові матеріали до них варто перекласти англійською, а при необхідності й польською мовами, передати у ЗМІ та виставити на багатьох сайтах в Інтернеті. Що стосується імен злочинців, то можу підказати пану Ціхоцькому двох осіб, які безпосередньо керували штурмом радянської бази НКВД у Гуті Пеняцькій, знищенням цього села та кількох провокаторів і призвідців німецької каральної акції, серед яких були й поляки, які за гроші та радянські ордени служили в рядах НКВД, зокрема Міхал Кобилянський і Ян Камінський. Але почнемо з головного виконавця воєнного злочину. Фрідріх-Вільгельм Бок, оберштурмбанфюрер СС, командир айнзатцгрупи “Рейнгольд” та водночас 4-ої поліцейської моторизованої дивізії СС. Після знищення Гути Пеняцької удостоївся найвищої нагороди гітлерівської Німеччини – Лицарського хреста з дубовим листям та звання оберфюрера (проміжне між полковником і генералом). До відома пана Ціхоцького. Ліквідація бази радянських партизанів та НКВД у Гуті Пеняцькій була епізодом у бойовій діяльності оберштурмбанфюрера СС Ф. В. Бока, бо в лютому-березні 1944 року він провів низку успішних операцій проти радянської партизанки на усьому просторі від Жовкви й Сокаля до Лопатина, Бродів і Золочева та не допустив на цю територію радянських партизанів, за що удостоївся високих нагород і підвищення у званні. Але те, що у Гітлера тоді заслуговувало нагород, тепер у нас викликає безумовний осуд. Тому ім’я Ф. В. Бока можливо варте того, аби було позначене на ініційованій паном Ціхоцьким таблиці у Гуті Пеняцькій
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
