Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Позиції української будуть неухильно зміцнюватися”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Огляд медіа і соціальних мереж Яка тепер Одеса? Про вивіски і не тільки

Слово Просвіти, №28–29 за 2024 рік

Сергій ЛАЩЕНКО Фактор часу завжди має значення. Одесу пам’ятаю з раннього дитинства, з середини 1960-х. Більш осмислено почав сприймати це велике портове місто з 1980 року. Вже тоді, пам’ятаю, рахував відсоток українських вивісок і був вражений тим, наскільки він низький. Навіть у Києві україномовних вивісок було понад 90%. А в Одесі нарахував щось близько 25%. З іншого боку, південна Пальміра не була і русифікаційним еталоном. Її не можна було порівняти з Луганськом, Донецьком чи Сімферополем. Утому ж 1980 році в Луганську я зафіксував лише дві українські вивіски: кафе “Зустріч” на центральному автовокзалі та дивний двомовний напис “КПСС-КПРС” з неоновою підсвіткою. Це так, ніби в Луганську могли бути люди, які не знали, як називається рідна партія мовою аборигенів. Утім, може, й були такі люди? Тоді “перекотиполю” давали “зелену вулицю”, і саме комфортом “понаехавших” насамперед переймалася ленінська партія. Корінні й титульні були на другому плані. Бо навіть у 1990 році в Сімферополі з українського були лише готель “Україна” та магазин “Український хліб” у центральній частині міста. І це, зауважте, після прийняття нового мовного закону 1989 року, який наголошував, що українська є єдиною державною мовою в УРСР. На цьому тлі Одеса зразка 1980 року мала вигляд міста, в якому влада намагалася підкреслити його українськість. Може, тому, що поряд були Поділля та Буковина? Проте й відносно “високий” (аж 25%!) відсоток українських вивісок досягався завдяки деяким хитрощам. То тут, то там можна було натрапити на “Булочну” чи побачити вивіски “Хліб”, “Морозиво” та “Молочні продукти”. Тобто назви, які легко переклав би навіть приїжджий. Але не пригадую жодної “Перукарні”, “Кав’ярні”, “Ласунки” чи “Ласощів”. Це вже було б занадто самобутньо і незрозуміло для частини одеситів. А саме на цю категорію орієнтувалися партійні ідеологи. Для вихідців же з Котовська чи Балти достатньо було і “Хліба” з “Морозивом”. Тоді ж, у 1980 році, випадково почув у центрі міста, як дві дуже літні бабусі розмовляли між собою на ідиш. Подумав: “Слава Богу, наші ще тримаються!” Засилля російської здавалося настільки несправедливим і неприроднім, що я зараховував до своїх і євреїв. *** Нині на під’їзді до Одеси бачиш українські вивіски та білборди ще з вагона поїзда. Років тричотири тому такого не було. Перейшов на українську мову і міський транспорт. У центрі міста набагато простіше побачити українську вивіску, аніж російськомовну. Намагаюся зафіксувати бодай двомовні написи. Раніше такі траплялися. Але тепер біля залізничного вокзалу помічаю лише великий кольоровий напис фарбами: “Слава Україні” / “Жыве Беларусь”. Так що тут йдеться вже не про українсько-російську двомовність, а про українсько-білоруську. На таку візуальну популяризацію білоруської не натикався досі ні у Львові, ні у Франківську, ні в Чернівцях, ні в Києві. А в Одесі є. Подвійних написів на кшталт: “Виготовлення ключів”/“Изготовление ключей” цього разу в центрі міста не помітив. Схоже, що російську тепер здебільшого ігнорують. Це якщо говорити про візуальний простір. Ба більше, в кафе “Минималист” кожне російське “и” на старій вивісці демонстративно виправлено на українське “і”. Помітно, що міська влада протегує саме українську. Щиро чи не щиро (приїжджому стверджувати важко), але принаймні видно, що в мовному питанні є певні досягнення. На українську нерідко переходять у магазинах, кафе, готелях. Принаймні, у частини готельних працівників мова гарна і правильна. Не чув, щоб українською між собою спілкувалися малі одесити, але зустрів кілька подружніх пар, у яких інтелігентні на вигляд батьки зверталися рав понад дві тисячі реакцій та безліч дотепних коментарів. “Мить слави. Купую кавун із фури на ринку. Продавчиня дає велику знижку. Дякую. Вона до свого чоловіка, який кавуни носить: “Знаєш, хто це? Тарас Петриненко! Україна! Україїїїїнааааа!” – поділився Сашко Лірник. Він вирішив не засмучувати продавчиню та підіграти, щоб у неї залишилися хороші спогади про зустріч зі “співаком”, якого вдав письменник. “Підспівую – нехай у людей буде радість. Сподіваюся, що не дуже криво співав. Думаю, що Тараса на базарі теж хтось Лірником називає, а він казки розказує”, – пожартував автор. Ситуація видалася кумедною багатьом підписникам Сашка Лірника. “Наступного разу за знижку доведеться концерт на базарі давати”, “Будеш Тарасові сплачувати роялті”, “Нічого, то файне порівняння! Але “Петриненкові” вже могли й подарувати”, – підтримали Лірника українці. українською до своїх дітей. Звісно, біля моря це можна “списати” на те, що йдеться про відпочивальників. Але кілька разів переконувався, що українською спілкуються саме корінні одесити та одеситки. От, наприклад, вирішив для себе, що запитаю щось у молодої пари. Не встиг і рота розкрити, а вже чую, що вони розмовляють між собою українською. Детально роз’яснюють мені все, що потрібно. Запитую дещо провокаційно: “Ви часом не зі Львова?”, а у відповідь – веселий сміх: “Ні, ми одесити у третьому поколінні…” Не скажу, що таких людей багато, але є. Раніше такої прихильності до української не помічав. Відчутно, що зміцнює свої позиції українська пісня. Чув її на морі (хлопці співали під гітару), чув біля оперного та на Дерибасівській. Тепер уже не скажеш, що українська пісня на маргінесі. Співають, і помітно, що частині присутніх це дуже подобається. *** Чи можна з цього робити якісь оптимістичні висновки? Пригадую мовні опитування по Одесі, зроблені ще до повномасштабного вторгнення. Виявляється, вдома українською розмовляють лише 6% одеських родин. Ще 15% вживають як українську, так і російську. Разом це 21%. На вулицях міста “на око” українською розмовляє поки що не більше 10% людей. Тобто великого прориву немає, але… Саме стільки було і в Києві у 1989 році. Тепер же в столиці мови набагато більше! Головне, що на момент розвалу СРСР був певний базис. Початок і в Одесі зроблено непоганий, а далі все залежатиме від нас. Чомусь пригадався вірш донецького поета Василя Марсюка: А де в Одесі мову можна чуть? Хіба що на селянському базарі. Дебют ми виграли. Вгамуйте чорну лють. Цвістиме наше слово йна бульварі! Якщо формуватиметься політична нація (а для цього потрібні взаємоповага та любов одне до одного), то позиції української будуть неухильно зміцнюватися. Важливо перемогти в цій війні, не втративши людського обличчя. Відразу двох Лірників вдалося за! фіксувати на книжковій виставці на! весні в Києві. Світлина Ігоря Зоца “Сільські вісті” (№28, 09.07) цитують політолога Сергія Гайдая, який вбачає ризики в тому, що Зеленський після п’яти років каденції продовжує залишатися на чолі країни. “Перший – українське суспільство. Влада, ухвалюючи закон про мобілізацію, фактично каже, що ми будемо відловлювати вас будь-де, а чиновники і силовики матимуть броню. Триває рекет бізнесу. Команда Зеленського робить те саме, що робили “регіонали”. І це створює ризик нового соціального вибуху. А бунт під час війни – це кінець держави. Ще один ризик – союзники. На початку повномасштабного вторгнення для всього світу постала картина: вільнолюбна нація, яка хоче в Європу, бореться з фашистським режимом путіна. Проте нині всі бачать українську владу з її корупцією та згортанням демократії. То навіщо допомагати маленькому авторитарному режиму, який бореться з великим авторитарним режимом”, – цитує газета пана Гайдая. Майже кожен п’ятий українець за останні два роки давав хабар або подарунок у медзакладах, пише львівська газета “Експрес” (№26, 27.06) з посиланням на матеріали опитування, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг”. Рівнем якості послуг у медичних закладах найбільше задоволені в Сумах (49% опитаних), а найменше – у Полтаві (30%). Як “погані” і “жахливі” послуги медичних закладів оцінювали в Кропивницькому і Черкасах (по 24%), а також у Києві (22%). У Харкові ж 10% респондентів поставили міським медзакладам “відмінно”. Відповідаючи на запитання “Сільських вістей” (№27, 02.07), генерал-лейтенант ЗСУ Сергій Наєв, зокрема, сказав, що на Харківщині однією з цілей росіян є вихід в тил нашому угрупованню, яке боронить Куп’янський напрямок. “Щодо наступу з півночі відповім коротко: потрібні відповідні сили. Якщо ворог зуміє накопичити людський ресурс, озброєння, техніку, то це можливо. Але станом на сьогодні таких потужностей не видно”, – цитує газета генерала, який перебуває в резерві. Політолог Віктор Бобиренко в журналі “Країна” (№13, 11.07) зауважує, що деякі державні інституції мають мінусовий рейтинг і водночас глава держави має значний відсоток довіри. “Останні опитування Центру Разумкова показують рівень довіри до інституцій і політиків. Репутація депутатського корпусу – мінус. Рівень довіри до прокурорів, суддів, антикорупційних органів – мінус. Репутація Арахамії, Стефанчука, Єрмака – мінус. Але 54 відсотки людей продовжують довіряти Зеленському. І це при тому, що він ніколи не крився, що ось цей прокурор на 100% його, що країною йому допомагають управляти п’ять-шість менеджерів. Що фракція “Слуга народу” – його фракція, його солдати. І всі скрізь погані, а він хороший. І питання тут якраз не до влади, а до суспільства: скільки ще по- “На всіх ділянках, де росія веде гібридну агресію, – Україна чинить спротив. Єдина прогалина – релігійна сфера”, – каже архієрей Православної церкви України Євстратій (Зоря) в інтерв’ю журналу “Країна” (№13, 11.07). Він, зокрема, розповів, що на Архієрейському соборі ПЦУ 11 травня було ухвалено проєкт листа до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням засудити керівництво Московської патріархії та відлучити від церкви російського президента путіна. Марина Данилюк-Ярмолаєва на сайті телеканалу “Еспресо” пише, що “за Зеленського Україна не стане повноцінним членом Заходу”. “З абсолютною впевненістю можна сказати, що для ефективного руху до НАТО та ЄС Україні доведеться повністю перезавантажити політику і всю владну верхівку. Але урок має бути засвоєно – Україну мають представляти фахові економісти, юристи та дипломати. А не зграя безробітних, безуглих та фотографів, яким однаково, хто дає гонорар – Китай чи Росія. Аби лише вчасно. У світі голод на фахівців з України. Але щоденний пресинг Банковою опозиції, колишніх якісних урядовців, поливання брудом ЗСУ та утиски незалежних медіа – ось чинники, які дозволяють Джо Байдену ставитись до України упереджено. І вважати, що нам досить “контрольованої ескалації”, а не остаточного розв’язання питання, хто залишиться на мапі – ми чи Росія”, – зазначає пані Марина. Валерій Прозапас на своїй сторінці у Фейсбуці пише: “Серійний випуск хоча б пари сотень українських дальнобійних ракет на рік був би куди сильнішим аргументом, ніж всі ці “саміти” та “тематичні конференції”, які в умовах російського терору мають не більше ефекту, ніж обіцянки “2-3 нєдєль”. І не було б залежності від дозволів західних партнерів на використання їхніх ракет, хоча звичайно набагато простіше звинувачувати колективного Байдена замість спитати у великих менеджерів “Укроборонпрому” Абромавічуса, Найєма і Мілованова: де наші “Нептуни” та “Сапсани”?” За інформацією Українського кризового медіа-центру, росіяни стратили понад 110 українських військовополонених, про що повідомляє Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту війни Офісу генпрокурора. Міжнародний кримінальний суд спільно з українськими слідчими веде розслідування цих випадків. Нагадаємо, що, за словами генерального прокурора Андрія Костіна, до 90% українських військовополонених піддаються фізичним тортурам у російському полоні. Підготував Ігор ЗОЦ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин