Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єднає · “А в горах монастир, Світить сонце на бані церков. Там і тиша і мир, І любов, найчистіша любов”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Наодинці зі словом

Слово Просвіти, №28–29 за 2024 рік

Олександра СЕРБЕНСЬКА, мовознавиця, заслужена професорка Львівського національного університету імені Івана Франка Слово: код, знак, символ Слово щиро й самовіддано служить людині, ставши її порадником, орієнтиром у складних життєвих ситуаціях, знаком, символом. Воно торкається серця, полонить душу, змушує працювати думку, то активізуючи її до активного життя, то співпрацює з нею, то забігає вперед, то доганяє її, а чи навіть переганяє. Особливо близьким воно стає, коли людині понад 95, а в роздумах про нього, коли залишаємося наодинці з ним, воно постає як величне диво, подароване природою і людською культурою, дивує і бентежить. Із тих кількадесяти слів, подарованих природою і людською культурою, воно створило собі сотні тисяч слів, що витворили собі цілі гнізда дериватологічні (дериватологія – вчення про словотвір), лексичні, витворило собі закони фонетичні. І хтось першим виловив те слово, дав йому дорогу в життя, а чи забув про нього, занехав. Такими для мене стали слова добрий, добро. Ключем тому, що ним можна відкрити усе те, що пов’язане із благими намірами, що служить злагоді, миру, блаженству. Це слово предвічне. Вже з перших сторінок Святого Письма людині дано зрозуміти, що світ створений для добра. Розкодовуючи зміст етапів тривалого творення світу, людина усвідомлює, що складний процес творення життя живиться лише добром. Читаємо початок книги Буття у перекладі Івана Огієнка: 10: І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це доб' ре. І цей останній вислів повторено кілька разів. Багата на такі вислови і наша література. Приміром, Шевченко любив бажати: хай вам добро сниться, твердив про святеє добро. Наголошував, що раз добром нагріте серце вік не прохолоне. У цікавому короткому проханні до Бога Шевченко творить неологізм (добросердя). Добросердим-малим, Тихолюбцям'святим, Творче неба й землі! Долгоденствіє їм На сім світі; на тім… Рай небесний пошли. У Франковій ідеї “цілого чоловіка” теж натрапляємо на це давнє поняття: Лиш хто любить, терпить, В кім кров живо кипить, В кім надія ще лік, Кого бій ще манить, Людське горе смутить. А добро веселить, – Той цілий чоловік. Розглядають добро не як щось застигле, непорушне, а таке, що здатне до розвитку і змін. У поезії “Каменярі” Франка бачимо очікування добра нового. Змальовуючи тяжку працю каменярів, що з молотом в руках пробивають дорогу поступові, Франко наголошує: “Прийде нове життя, добро нове у світ”. Свідками того нового добра стали і ми: живемо у власній Державі, віками вимоленій нашими предками у Бога, за яку пролито море сліз і крові. У повсякденному житті, на жаль, зменшується увага до цього правічного слова, його важливої функції у людському житті. Непомітно зменшується кількість текстів, де вживають це слово. Приміром, даючи пошук для слова “ДОБРО” у газеті “Експрес” натрапляємо хіба на слова “добробут, доброволець, доброволиця (увага: газетярі не забувають утворювати модні фемінітиви)”. У своєму прямому значенні це слово вживають хіба у спеціальних статтях, як-от Ніколо Макіавелі про доброчесність. У газеті “Високий Замок” бачимо більшу увагу до цього поняття. Приклади статей: Юлія Ліщенко “День Добра”, Юлія Гелий “Робимо добро та закликаємо до цього інших!”, Максим Міщенко “Закон примноження добра”, Кардинал Любомир Гузар: “Не майте страху – чиніть добро” та ін. Спостерігаємо, що у ЗМІ чимало видань оминають це поняття. Але, на щастя, наші інтелектуали, особливо в діаспорі, ще і ще раз змушують нас пам’ятати про нього. Ваговим прикладом є “Хрестоматія української релігійної літератури”, де вміщені статті І. Качуровського, В. Янева, М. Руденка, Г. Сковороди та ін. Вникаючи в стан нашої духовности і глибоко аналізуючи її, автори Хрестоматії показують сучасникам її джерела. Підкреслюють, що антиклерикальна та антирелігійна творчість українських радянських літераторів через свою одноплощинність й малохудожність не витримує жодного порівняння із нашою релігійною та релігійно-містичною поезією, де серед поетів чистої духовности варто виділити щонайменше три імени: Тарас Шевченко, Юрій Клен, Михайло Орест (псевдонім Михайла Зерова, брата Миколи Зерова) (Хрестоматія української релігійної літератури. Книга перша – поезія. Упорядкування і вступний есей Ігоря Качуровського. Мюнхен – 1988 – Лондон. С. 25). Їхня незрадлива свята віра в день добра і сьогодні є дороговказом для багатьох сучасників. Так, Михайло Зеров у вірші “Льоенґрін”, підтримуючи добрий дух сучасників, пише: Але я вірю в День Добра. До мене Він знайде стежку, владне слово скаже – І вступить радість у буття надхненне, Як сонце літнє в храмові вітражі. У вірші “Великдень” він поетично висловлює свої думи: Воля добра росте і множить Блискучі зусилля свої. Написані в 50-ті роки, ці думи прекрасно передають наші настрої, перегукуючись із сучасністю через століття. Добрі традиції живуть, не вмирають, допомагають пережити тяжкий для України час. Вірою в добро, перемогу, прийдешнє Царство Господнє пронизана уся Хрестоматія. Одна із характерних поезій талановитого поета І. Качуровського “Точить камінь сльозу…” Точить камінь сльозу, І ріка набігає на рінь. Вже смеркає внизу, Вже долиною стелиться тінь. А в горах монастир, Світить сонце на бані церков. Там і тиша і мир, І любов, найчистіша любов. Поспішаймо іти Через простір вечірніх долин Доки сяють хрести, Доки чується благосний дзвін. Не спочиньмо ніде, Не забудьмо про зоряний клич, Бо зі сходу іде Невблаганна, нечувана ніч. Крадькома в темноті Будем села минати й міста… Не згубімо ж путі, Що вказало нам сяйво хреста. Наголошуємо на використанні цього поняття у княжих часах, приміром, цитуючи Володимира Мономаха: “Відмовся від зла, чини добро, шукай миру”. І це не поодинокий приклад. Література княжих часів зробила його загальнопоширеним і загальновживаним. В уже згаданій хрестоматії, ч. 1 якої вийшла в 1988, напередодні розпаду СРСР, автор констатує тяглість, незнищенність нашої духовности. “Наш теперішній духовний стан, що, однак випливає з тривалої константи нашого ідеалу, яка свідчить про спадщину Київської Руси та її справжніх спадкоємців – синів української землі, з яких десятки терпіли за поставлене біля нас на сторожі Слово, не скорившися: якщо говорити символами, але й граничними стовпами, – від Шевченка до Стуса. Подаємо цікаву думку тогочасного мислителя Іларіона Київського про принцип “слави” як синтез добра та краси. “Це насправді – Іларіонове розуміння благодаті у протиставленні до закону та випливаючої з благодаті всеохопної любови… Яка ж принадлива картина стабільности українського світогляду й ідеалу людини та випливаючої з неї дії!” (Володимир Янів). Прекрасно обізнаний з нашою художньою літературою різних періодів, Франко продовжує цю тему, переплітаючи добро з красою. Поняття добро живе в уже іншому вимірі. Красу шукай, добра шукай, вони є скрізь, вони є всюди… Радить не йти за ними в чужий край – найди їх в свої груди. Бачимо різне трактування цього поняття у багатьох поетів. Знову Шевченко: Доле, де ти, доле, де ти, Нема ніякої. Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої… Любить це слово і новітня література. Приміром, у п’єсі “Наталка Полтавка” усі дієві особи, славлячи Бога і його ласки, злагоджено співають Де згода в сімействі, там мир і тишина, Блаженні там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, добро їм посилає І з ними ввік живе, і щастя їм дає. Сьогодні духовність щиро і самовіддано стоїть на сторожі легендарних Збройних Сил України, новітньої дипломатії, яка здобула загальне визнання світу. Маємо свою хату, свою Державу, яку мрійники ласкаво називали Небесною і Космічною Україною (див. О. Бердник). Тож нехай вислів Ліни Костенко “Хай вас добро не минає” стане нашим добрим побажанням. Факт вартий чи вартує уваги? У побутовому мовленні, та й в публічному, наших громадян поширена плутанина форм прикметника вартий, що має значення “який має певну цінність” та похідного від цього прикметника прислівника варто із формами дієслова вартувати, за яким закріплене значення “бути на варті”, “сторожувати”. Ненормативними є вислови: цю річ вартує купити, цей факт не вартує уваги, зам.: варто купити, не вартий уваги. У тексті досвідченої журналістки натрапила на граматично-стилістичний покруч вартувало б, зам. варто було б. Адже вартувало б – це форма умовного способу від слова варто. Помилка зумовлена звуковою близькістю прикметника вартий з дієсловом вартувати та змішуванням їхніх форм. Отже, не вартий дірки з бублика; не вартий торби січки; факти, варті уваги; про це варто поговорити докладніше і под. Щеня вартувало б біля буди, якби було дорослим. А поки мале – бути сторожем не варте. “Давайте розберемося” Тягнеться ще один шлейф радянщини. Це буквальний переклад російської складеної форми першої особи множини наказового способу. Для української літературної мови нормативною є проста форма: працюймо, зрозуміймо, з’ясуймо. Щоб спонукати до діяльности, маємо крім форм наказового способу ще й інші засоби: Годі сидіти склавши руки! До роботи! Гей, нумо, браття, до зброї! У прямому значенні слово давайте вживаємо, приміром, у фразі Давайте дітям щоденно свіжі соки. Два слова назви нашого невеличкого начерку – частка давайте (форма наказового способу від давати тут виконує функцію частки – спонуки до дії) у поєднанні зі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин