Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 23сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №29 за 1996 рік

Слово Просвіти, №29 за 1996 рік

М! 2 "М - Сво ПРОТИ оенннаанннй пн СН г нні и - нні нні МР ранні пні г б -- що РР Р шонанинннвнннннннннннивняи ДЖЕ і - - А о КК - жк. г З мя - їз ї - " М чу Щ ч Че Хо У чо чи сю о Кожна книжка в початкових класах -- це вікно в незнаний світ Тим паче -- читанка. Вона ніби прилучає малюка, що осягнув магію складати літери у слова, донеповторної краси материнської мови, незбагненної величі й лицарської зваги свого народу, глибинної культури, вип- | зканої впродовж тисячоліть. Це, отже, Чт читання, а повільне проник- нення у свою сутність, засвоєння ще цілком не усвідомленого поняття «Батьківщина ». З цієї настанови й виходять у всіх країнах, упорядковуючи перші шкільні підручники. Це знали навіть за тоталітарно-радянської доби, переконуючи батьків 1! дітей, що «родина начинаєтся с букваря». Мабуть же, з таким міркуванням мала братися за створення читанок «Золоте джерельце», «Чарівний струмок» 1 «Чиста криниця» (1995, Київ, «АртЕк») 1 педагогічна родина Жовнірів. Ми не зачіпали 6 тут «династійного питання», якби кожен із цієї обойми відзначався своїми високими методологічними та художніми смаками, а то ж усі вони, виховані «найпередовішою» педагогікою, працювали в старому річищі й дотримувалися добре завчених норм 1 правил укладан- ьо Г зник ПЕРЕ СЕ кан нривнннннніннйчню -- ії - щ нь ни - РЕШЕ РР рен Р вно - и Би РР - ень ня, Хіба «час» Панове Жовніри забули навіть про існування сьогодні своєї, незалежної, держави. Вони обходять стороною не лише нове поняття «Україна», але 1 її справжніх історичних героїв, як Іван Мазепа, Пилип Орлик, Симон Петлюра, Степан Бандера та їінші державотворці українського народу. Сталося так, що подібне замовчування історії не лише викреслило з пам'яті дітей останні триста п'ятдесят років «од Богдана Хмельницького»,ай залишило поза вивченням визвольні змагання за Україну в 1917--1920 ро- ках. Ніби самі по собі розвивалися література, мистецтво 1 срольклор, а ніколи не існувала філософія, звичаєвість і, найстрашніше для упорядників, -- українська ідея. Тому вийшла така собі читанка -- безнаціональна, часто з примітивними текстами, недолуга подекуди й мовно безпорадна. Може, автори вірнокомпонували першу книгу: від казки, через загадки, скоромовки й ребуси, до літературних казок, поетичних творів та оповідань. Однак не можна погодитися з тим, що серед обранців переважають прізвища другорядних, а то й випадкових письменників. Зайве було зловживати іменами хай 1 визначних педагогів К. Ушинського (до речі, переклади з російської мови) та В. Сухомлинського (далекі від художньої довершеності напівпритчі). Не прикрашають сторінок читанки й часті публікації Грицька Бойка, Анатолія Григорука, Юрія Ярмиша, Олега Буценя, Вадима Скомаровського -- та стільки тут їх! Тоді як немані Марії Загірної, ні Христі Алчевської, ні Софії що з деякою поправкою на Русової -- знову ж ім'я їм легіон, цих самовідданих, педагогів-письменників України: Мені здається, перша читанка мала б відкриватися не примітивними словами тис і в--- ПАНИ ЦЕ м нн зоні ОТО з ПРИВОРУ ФАРРУКОВАЧОГО | КОТИЛАСЯ ТОРБА, АБО ВИХОВАННЯ КРАСОЮ Її ПРАВДОЮ... про казку (особливо перекладом пушкінських слів: «Сказка -- ЛОЖЬь, НО В ней намек -- добру молодцу урок») «Газка -- вигадка, та в ній щось навчальне розумій» (7!!). Хотілося б на цьому місці побачити поетичну формулу Василя Симоненка: «Можна все на світі вибирати, сину, -- Вибрати не можна тільки батьківщину ». І цей заспів наповнив би патріотичним змістом усе «Золоте джерельце», а без цієї ідеї книжка здається торбою, в яку напхом напхано різні вірші, казки, оповідання, часом з «дерев'яним» упорядницьким текстом завдань та онезутарним українським перекладом світових перлин -- прислів'їв і приказок. Та й покотилася торба з великого горба... Ті ж вади притаманні й «Чарівному струмкові». Вньому немає стрижня. Знову Сухомлинський та Ушинський (звісно, чудові педагоги, але не такі вже класики літератури, щоб їх тикати де треба, де йне треба) пересипані літературним дріб'язком. Упорядники зовсім не рівняються на творчість «шестидесятників», у них давня відраза доїмен Григора Тютюнника, Ліни Костенко, Євгена Гуцала, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Івана Драча.. Вони тут лише принагідно згадуються. А перевага віддається Костецьким, Качанам, Чухлібам. Розділи також складено бездумно. Чому бвідразу не «Уклін матері»,а потім -- «Христос рождається», далі 6 1 про школу та пори року. Але в пейзажних замальовках потрібно підкреслювати любов до своєї рідної української природи, а не просто до природної краси Аж проситься до цієї книжки рубрика про Україну -- землю, де ти народився. Найбільше заперечень викликає третя читанка «Чиста криниця». Вона відкривається дуже невиразним, літературно заважким віршем-заспівом Миколи Лукова Вім нагадує своїм твором третьорядного поєта Рідна земля: не про визвольні змагання за Укра шу, «а лише про предківські могили (здогадайся про що це!) Вза галі р шеом у виданні багато сказано (хоча Й занауковленмосухо) про козацтво, історичних діячів України, а от про Українську Народиу Рестгубліку -- жодного рядиа Це -- аумисне так зроблено, з зашкарубло-недавньої прорадянської настанови. ШІоб, може, не дратувати міністерських гусей, де засіли оборонці старої педагогіки, захисники двомовності (чи дволикості?) української наші. Отже, в цих книжках нема «української душі», не відчувається серцебиття України -- лише беазсторонні факти й описи подій. Хотілося б, щоб упорядники нарешті збагнули, до чого вони звели виховання читаниям до механічного ознайомлення з текстами, часто сірими й безжиттєвими, до сприйняття цілих блоків «Ушійнський» 1 «Сухомлинський» (яких набереться на цілу книжку)), а от гзнехтували пронідними майстрами слова. Жодним твором не подано Сосюри, Малишка, Зерова, Косинки та інших, справді наших класиків; поза сторінками читанок залишилися Загребельний, Засенко, Колесник, Дмитренхко.- Міністерство освіти України, яке завжди байдуже ставилося до національного відродження держави, допустило для навчання таку невиразно-водянисту торбу всіляких бездумно підібраних авторів. Ці читанки, на щастя, застаріли вже зі своєю появою з друкарського верстату. Невідомо, яким накладом їх видано, але треба сподіватися не масовим Тому ці підручникине завдадуть великої шко- ди. дбайливого перегляду й перекомпонування та патріотично-українськото доопрацювання цих читанохк не можна далі розмножувати. Слід добряче-таки перетрусити цю торбу й гасля обговорення серед письменницького загалу (а не покладатися липе на смаки упорядників!) видрукувати павновартісні, захоплюючі й літературно довертені підручники для школярів. Малюки вже заждалися іх. Микола ШУДРЯ Комуністичний режим, який обіцяв бути вічним (це обіцяють усі тиранічні режими), а не проіснував і трьох чвертей століття, залишив по собі стільки зловісних таємниць, що історикам она стопіття вистачить роботи, ов їх розкривати Вже, здається, мли все знаємо про ленінськог СТОЛІНСЬКІ концтабори (та й про андроповсько-брежнєвські теж) Знаємо, як ьшовики знищували тих, хто зі зброєю в руках противився ім (або млІГ противитис?), ПОТІМ улислячу інтелігенцію, потім одні ОДНИХ, ПОТІМ Гак, крапку в цьому переліку ставити рано бо ось колишній політв'язень Богдан Когут нописав роман-спогад «Під чорними вітрами» | ВИВІВ перед нами зовсіл новий вид жертв ТОГО антипюдського режиму Отже, ми знаємо, що в Україні репреаї почалиєя вже через кілька років після закінчення ГРОМОДЯНСЬКОЇ війни (Зрештою, а чи вони Ззогалі припинялися?) ааойми жертвами Столи ті представники інтелігенції, які дозволя" Пи собі вільнодумство, потім пішло "Розкуркулення», потім настала черга "Омуністів, ЯКІ були надмірно активні, потім Почали вишукувати різних «шпигунів» та "ШКІДНИК 8». А далі почалася війна, ії вона знову наста" Чила поживу для ненаситного молоха «бандери» в Україні, «лісові брати» в Прибалтиці, «зрадники батьківщини» -- практично ва, хто залишався на окупованій фашистами території, а надто ті, хто дозволив собі десь працювати Бодай писарем на біржі чи посудомийкою в офіцерській їдальні Лядську, яка начебто виказала гестапо «Молоду гвардію» в Краснодоні, вперше судили за те, що вона впала в око начальнику німецької поліції Цє вже після виходу роману Фадєєва нещасну дівчину розшукали в таборах і доти катували на Луб'янці, поки вона визнала себе «винною» в усьому, що на неї вішали | все-таки. Все-таки то була хоч якась ВИДИМІСТЬ правосуддя ордери на арешт | обшук, слідство, протоколи, свідки, суд, Іноді навіть участь адвоката Богдан Когут виводить перед нами людей, -- | не ОДНОГО-ДВОХ, СО ТИСЯЧІ, - в стосунку до аких не було навіть отих фіктивних юридичних формальнос ей Навіть звикле до всього габірне начальство губилося, коли йому доводилося мати справу з цими людьми Бо як? Існувало чотири ознаки, за якими ідентифікувалися зеки, коли не вистачало просто цифри прізвище, Рік народження, стаття, строк А в цих людей не було ні статті, ні строку Ну що ти з ними будеш робити? А робити щось треба Найкращий вихід -- заморити голодом, холодом, брудом, важкою працею, нелюдськими знущаннями Що ж вчинили ці пюди? | А в тому і справа, що вони нічого не вчинили. Навіть за «найгуманнішим у світ» радянським законодавством не вдавалося навісити їм якусь статтю. Але й полишити на волі їх не можна було, бо вони мимоволі стали причетними до великої державної таємниці -- вони потрапили на територію Німеччини і своїми очима побачили, як жилося людям в умовах «гнилого капіталізму» Рот же ім не зашиєш, чого доброго, вони, повернувшись додому, почнуть розповідати | таки ті, кому вдалося повернутися |наприклад, демобілізовані солдати, яких таки довелося відпустити), розповідали, і тоді довелося вигадати «безрідних КОСМОПОЛІТІВ» Але поверталися небагато, доля більшості описана в романі «Під чорними вітрами» Роман написано реалістично г жорстоко Богдан Когут нічого не забув Його пам'ять через десятиріччя зберегла все до найменших деталей 1 як годували, г як утримували, і куди везли, і хто як помирав Зрештою, може, смерть -- це ще не було найстрашніше, це був кінець мукам Може, ще прше було, коли людина спочатку висихала, що пише шкіра та кості, потім спухала, нарешті, втрачала всяку пюдську подобу, жила пише одним тваринним інстинктом -- їсти! Я сказала, що це жорстокий роман не пише тому, що там розповідається про жорсток! ПОДІЇ, алей тому, що авторне прикрашує своїх героїв Дружба, любов, жертовність, готовніСТЬ ДОПОМОГТИ іншим, намогання вІДСТОЯТИ Власну гідність тут майже не зустрічаються. На мене особливе враження справила розповідь про табірну майстерню, куди приводили жінок-в'язнів для прибирання, апотім ними міг користуватися кожен, хто хотів (начальство, розуміється) І коли на очах вах одну з новеньких гвалтують гуртом, ніхто за неї не вступається Більше того потім вона повіСсиЛась, не в силі пережити таку наругу над собою, але автор збуває це однією фразою «Співчуття вона не викликала до себе ні в кого» Спочатку це викликало в мене обурення, а потім я зрозуміла, шо пожологічню це можна цілком... ні, не виправдати, але пояснити. Люди за своїм психічним складом дуже різні. Є такі, яюгм необхідно, щоб ними хтось командував, і є такі, які рвуться командувати Є такі, які ковтають чужі думки, не розжовуючи, 1 є Такі, які ДО ВвсьОГО прагнуть доходити самі. Є такі, що покірно терплять усе, що випадає на їхню долю, і такі, яю борються до останнього Згадаймо бодай двох хлогпчиківпідлітків, Бориса бБобинського, сина озстріляного поета Василя Бобинського, | Юр Шухевича, сина героїчного Г аловнокомандувача УПА Романа Шухевича Здавалося, що можуть вчинити такі діти супроти велетенської державної машини? А вони уперто втікали з дитячих будинків, таборів, тюрем і таки залишилися нездопанмми А герої, - якщо їх так можно назвати, - роману Богдана Когута -- це люди пасивні, не здатні боротися супроти кого-небудь і чого-небудь, вони летять, як пилини за вітром. Це дуже пего - засуджувати їх зараз, копм сидиш у себе вдома і читаєш про них у кюмискці. Треба зрозуміти, що психічна труднощі ють так само понад силу, як фізичні тягарі. Адже ж ми не висловлюємо претензії до людини, яко нездатна підняти тягар, скажімо, в сто кілограмів вагою. То чому ж засуджувати людей зі слабкою пооікою? Вони не заслуговують на наше захоплення, але мають право на наше співчуття. Вонм не герої, але жертви | Богдан Когут дає детальним аналіз не пише об'єктивних умов, які довели цих пюдеї до такого непюдського стану, але й аногиз розпаду їхньої Душі Роман «Під чорними вітрами» -- ще один звинувачувальним акт супроти комумістичної ідеології г практики. Галина ГОРДАСЕВИЧ Р - ча! Пи ми

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин