Шевченкіана · с. 10сторінка оригіналу ↗
СВІЧКА ЗА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №29 за 2004 рік
Розповім вам про свою подорож до Почаївської лаври. Коли я поверталася з Італії (ще будучи там, у готелі, я надумала подякувати Богові за те, що онука все-таки побачила, що живою лишилася), заїхала до Почаєва. І от замовила службу за здравіє та за упокій. Ви ж, певно, знаєте, що пишуться такі записочки. Коли я подала ченцю ті записки, він підрахував, скільки я винна грошей, та сказав, що за Тараса Шевченка молитися не будуть, бо він не православний. Повірте, я розгубилася, але викреслювати прізвище та ім’я Поета не стала, сказавши ченцю: “То викресліть, коли не можна”. І він викреслив. У тих записочках пишуться лише імена, я теж так роблю, але ім’я Тараса Григоровича завжди пишу з прізвищем, сама собі пояснити не можу чому. Цей випадок у Почаєві так мене приголомшив, що я до Тернополя їхала та все бідкалась із цього приводу. Жінка в машині, котра їхала також із Почаєва, навіть запитала: “А хто він вам такий, що так сприйняли, — родич, чи що?” Я спочатку розгубилася, думала, що вона не знала, хто такий Шевченко, а потім мені її стало шкода. Не розуміти болю за Шевченка — то вже край убогості, чи що? Повернувшись додому, невдовзі я дивилася передачу на УТ-1, там отець Юрій (депутат ВР) наприкінці передачі звертався до глядачів і просив, аби ми, будучи в храмі, не забували поставити свічку за Шевченка. Ось таке різне ставлення!
А та подія 31 березня 2004 р. заронила в мою душу сумнів — не щодо Шевченка, не щодо Бога, а щодо слуг Божих. Та все ж я не звинувачую того ченця за таке ставлення до Шевченка, бо його так навчили, переконали. А насправді він щиро віруючий, це одразу видно. Проглянула вашу газету, ще не всю, але відповідь знайшла у статті “Православність Тараса Шевченка” Дмитра Степовика. Та з’явилося нове запитання: хто ж навчив так того ченця з Почаївської лаври?
z
Валентина ІГНАТЕНКО, Херсон
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
