Малі міста України · с. 13сторінка оригіналу ↗
БЕРИСЛАВ: ЧОТИРИ ЩАБЛІ ІСТОРІЇ
Слово Просвіти, №29 за 2004 рік
ЩАБЕЛЬ ПЕРШИЙ — НАЙДАВНІШИЙ
Населені пункти Херсонщини, Миколаївщини, Одещини мають своє неповторне своєрідне минуле, тісно пов’язане з легендами, досі не розкритими таємницями, й заслуговують на глибше вивчення. Одним із таких є Берислав, що розкинувся на правому березі сивочолого Дніпра. Археологи свідчать, що первісні люди поселилися тут іще з часів незапам’ятних: природні умови на ту добу були ледь не ідеальними. 24-кілограмовий скарб бронзових виробів із 7 сокир і 42 зливків, знайдений тут, колись привернув неабияку увагу науковців. Черняхівська культура залишила спадкоємцям 6 великих кам’яних будівель, могильник, а в ньому — 4 поховання. Француз Пейссонель вважав тутешнє поселення колонією давньогрецької Ольвії. Місцевий краєзнавець Орест Дідик висунув версію, що на місці сучасного Берислава в ІІІ—VІ ст. розташовувалася столиця ґотів Данпарштад. Дніпро пізніше став кордоном між Кримським ханством і Великим князівством Литовським. І заклав тут Вітовт митницю, названу його ім’ям. Із тих віків і аж до побудови Каховської греблі діяла тут знаменита Таванська переправа, найменована за назвою о. Тавань (з тюркського — “підошва”, “пласке місце”) — великого піщаного острова, що його невпинна дніпровська течія розмивала століттями, а той-таки встояв аж до затоплення водами рукотворного водосховища. Які б перипетії не переживали люди, а везли до Криму і з Криму свій нехитрий, як для наших днів, скарб через переправу. Отож, хто володів нею, мав неабиякий зиск. Для охорони її й збудували кримські татари з допомогою одновірців-турків у пониззі Дніпра цілу низку фортець — Тягин, Бургун, Іслам- Кермен, Мустріт-Кермен, Мубарек-Кермен, а на місці Берислава — Кази-Кермен. Перша згадка про січовиків пов’язана з цими краями — 1492 року козаки біля Тягині (сучасне село Тягинка Бериславського району) погромили турецьке судно, що спричинило ціле листування хана й князя литовського. Стіни подніпровських фортець штурмували
Оврамиха, стара мати, А три сина мала, Гей, у дорожіньку та велику На ніч не пускала. Тільки пустила сина Данила В Тавань-город погуляти. Ненавиділи січовики подніпровські укріплення, то й закликали знести Кази- Кермен із “сатанинского основания” і “в конец богомерзких агарян поганских жилища разорить”. Щоб завадити козакам виходити до Чорного моря, протягнули “агаряни” між Кази-Керменом та Іслам-Керменом (де сучасна Нова Каховка) через Тавань залізні ланцюги, посеред яких були “ворота”, що за необхідності відкривалися для проходу своїх кораблів. Ось як описує усе це дійство відомий свого часу український письменник Данило Мордовець: “Біля фортеці з одного берега на другий перекинуто було ланцюги, які перегороджували ріку, а якщо й не могли цілком перегородити її, бо від власної ваги занурювалися у воду досить глибоко, і, завдяки різним поплавкам, прикріпленим до них, і дзвінким металевим брязкальцям, попереджували сторожу фортеці, особливо темної ночі, що ворог крадеться через ланцюги. Тоді гармати, наведені саме на це місце, робили кілька пострілів, і ворог мав неодмінно загинути під ядрами або піти на дно з усіма своїми чайками раків ловити”. І тривало це протистояння аж до серпня 1695 р., коли спільний загін гетьмана Мазепи та воєводи Шереметьєва після 5-денної облоги остаточно здолав Кази-Кермен, а потім і менші фортеці. До рук переможців потрапили сам бей Амір, 10 турецьких аг, 2 прапори, три десятки мідних гармат, три міські ключі та інша багата здобич. А з мідних гармат, що височіли на стінах Кази-Кермена, полтавський полковник Герцик вилив 120-пудовий дзвін, який і досі прикрашає Полтавський краєзнавчий музей. Сам Кази-Кермен, не в змозі утримати фортецю за собою, наказав підірвати й зруйнувати дощенту, що й слідів її майже не лишилося. Серед місцевих жителів побутує ще одна легенда, буцімто мусульмани десь за фортечними мурами закопали золотого коня, аби той не дістався нападникам. Хто знає ? Кажуть, диму без вогню не буває…
ЩАБЕЛЬ ДРУГИЙ — ІМПЕРСЬКИЙ
Назва міста також оповита легендами. Кажуть, ніби сказала Катерина Потьомкіну, мовляв, “бери і слав”, а інші твердять, ніби “берег тут славний”, що є незаперечним. Утім, після тут товариш Кобзаревий — відомий літератор Афанасьєв-Чужбинський — і залишив вельми цінні нариси. У роки Кримської (Східної) війни (1853—1856 рр.) через Берислав і переправу йшло постачання армії в Криму, а в самому місті діяв військовий шпиталь. До нашого часу збереглося кладовище померлих тут вояків і каплиця з каменю на ньому. На початку XX ст. у місті вже діяли 4 початкові школи грамоти, морехідна школа (!), 2 приватні училища, чоловіче 2-класне училище, чоловіче й жіноче народні училища, приватна жіноча гімназія, лікарня, 4 правонував у місті майстерню з ремонту сільськогосподарського реманенту, яка 1901 р. була переобладнана на завод. У подальшому Берисласький машинобудівний завод став одним із найважливіших у своїй галузі в Україні.
ЩАБЕЛЬ ТРЕТІЙ — РАДЯНСЬКИЙ
На жаль, на ньому й розпочався поступовий занепад старовинного міста. Вже в роки Української революції 1917—1921 рр. Берислав кілька разів переходив із рук у руки військ Радянської Росії, австро-німецьких окупантів, гетьмана Скоропадського, УНР, Директорії УНР, Антанти, отамана Григор’єва, генерала Денікіна. Улітку 1920 р. місто стало прифронтовим у ході боїв на Каховському плацдармі — саме тут розташовувався штаб кінної армії Будьонного й Ворошилова. З того часу надовго утвердилася більшовицька влада. Перший голодомор будівничих “світлого майбутнього” 1921— 1923 рр. забрав життя близько половини мешканців міста. А ще чимало утекло світ за очі. Потім було розкуркулювання, коли забирали все, аж до зношених дитячих ботиків, згодом — другий найстрашніший голодомор 1932—1933 рр.
Братські могили жертв обох комуністичних експериментів донедавна відлякували пусткою старожилів (Лише наприкінці минулого року, з ініціативи районної “Просвіти”, яка понад 10 років “билася” над цим питанням, у місті поставлено пам’ятник жертвам голодомору й політичних репресій). Потім — нацистське нашестя. З 23 серпня 1941 р. по 11 березня 1944 р. місто перебувало під новою окупацією. Чимало жителів полягло на фронтах, усі представники єврейської та ромської національностей були розстріляні, у самому Бериславі діяв концтабір. Поступове відродження почалося по війні. Планів було — “громадьйо”. Та, парадоксально, місту певною мірою “завадила” сусідня Нова Каховка. Після прийняття рішення про спорудження тут ГЕС, зусилля, як трудові, так і фінансові, пішли на новобудову. Бериславці з роками все заздріснішим оком кидали на вдаліших сусідів. Та все ж районний центр із 17-тисячним населенням із прибутковими машинобудівним, консервним, хлібобулочним, маслосировим, дослідно-експериментальним заводами, іншими підприємствами, з його неповторними широкими вулицями, всуціль урясненими каштанами, митий-перемитий водами ревучого Дніпра, — Берислав був одним із найпривабливіших куточків півдня України.
ЩАБЕЛЬ ЧЕТВЕРТИЙ — НАРЕШТІ НАШ, НЕЗАЛЕЖНИЙ
Свій 220-й рік народження місто зустрічає, сповнене сил і наснаги. Успішно відновлюють роботу промислові підприємства — ВАТ “Бериславський машинобудівний завод”, “Бериславський сирзавод”, “Бериславський хлібозавод”, швидко розвивається малий і середній бізнес; на території міста діють 5 середніх шкіл, 3 дитсадки, районна лікарня, 4 бібліотеки, музична, спортивна школи, станція юних техніків, педагогічне та медичне училища, краєзнавчий музей. Місто занесене постановою Кабінету Міністрів до “Списку історичних населених місць України” як найдавніше з усіх населених пунктів Херсонщини. Пам’ятають бериславці й про кораблі, які свого часу несли гордовиту назву їхнього міста, — зокрема бойовий фрегат із ескадри адмірала Ушакова, який відзначився в битві з турецьким флотом 1788 р. біля острова Фідонісі (зараз — Зміїний), скромного трудягу — колісний буксирний пароплав початку минулого століття, що різав хвилі Дніпро-Бузького лиману, величний океанічний танкер 70—80-х років … На свій четвертий щабель Берислав лише ступає. Щасти йому!
z
Сергій ГЕЙКО, м. Берислав Херсонської обл.
На фото: дереворит Леонтія Тарасевича XVIII ст. “Взяття турецько-татарських фортець у 1695”; Свято-Введенська козацька церква XVIII ст.; кладовище воїнів Кримської війни
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
