Культура · с. 15сторінка оригіналу ↗
У Монастириську на Тернопільщині відбувся шостий Всеукраїнський фестиваль лемківської культури.
Слово Просвіти, №29 за 2004 рік
Упродовж 1944—1951 років, унаслідок “вирівнювання” радянсько-польського кордону (операція “Вісла”), сотні тисяч лемків були депортовані зі своїх батьківських земель по велетенських просторах Радянського Союзу. Це тотальне насильство могло поставити під загрозу існування неповторної етнічної групи лемків-русинів. Саме розуміння цієї загрози згуртувало лемківські громади по всьому світу. Нині в Україні (найбільше у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях) мешкає близько півмільйона людей, які усвідомлюють себе українцями-лемками. Не менше їх згуртувалося в етнокультурні громади в Польщі, Словаччині, Канаді, Німеччині, Австралії, США. Українські лемки обрали своєю духовною столицею село Монастириськ на Тернопільщині, де традиційно, шостий рік поспіль, проводиться культурний фестиваль із неформальною назвою “Лемківська ватра”. Мальовничі пагорби
“Хатка під стріхою” стала його улюбленим мотивом, а втім, за чотири роки, які минули з дня першої персональної виставки, він потужно виріс, тепер можна сказати, в неперевершеного майстра сільських мотивів. Українська хата “під стріхою”, до якої бринять нотки пантеїстичної закоханості… Ніхто, напевне, не в змозі сказати про неї, як сам автор виставки. “Реальність … Вона така: стояла хата чепурна та зовсім не чекала, що осінь прийде, листя зів’яне, опаде, й не знала, як мить життя пройде”. Серед багаточисельних відгуків читаю теплі слова Володимира й Тамари Лопатюків: “Твої хати наповнюють серце пронизливим сумом і щемом за тим, що навіки відійшло в минуле”. Котрогось дня Володимир прийшов до розуміння, що повинен написати цілу серію картин стареньких подільських хат. “Солом’яні” давно приваблювали художників, починаючи від класиків: Тропініна, Васильківського, Пимоненка, Левченка, Труша. Цю живописну традицію підтримували наші подоляни: Федір Коновалюк, Петро Крав-поблизу Монастириська на ці дні перетворюються водночас іна концертний зал просто неба, і на імпровізований наметовий табір. Після багатолітньої розлуки зустрічаються лемки-родичі, лемки-друзі. Сама неформальна ідея фестивалю дещо дисонувала з “офіційною частиною” першого дня. Певне пожвавлення в офіціоз, що міг стати затяжним,
чик, Іван Коваль. Але Володимир Козюк “замахнувся” на більше, об’їздивши десятки сіл, замалював, здається, усі старенькі хати під стріхами. Хай не всі, але ось таких глиняних під соломою хат уже не зустрінеш. Немовби з минулого віку спомином, обкладеним кукурудзинням, чи з-за високих верб, кущів бузку чи мальв несміливо проглядають темно-сірі хатини. Стоять вони самотніми, залишивши художнику можливість у далекому прийдешньому висвітити культурний шар на зламі тисячоліть. Чи не ці старенькі хати стали свідками нужденного життя українського селянства? Кожна хатина художника, — як доля людська, як найчистіше сяйво з усіх картин художників, яких я перебачив за останній час. Козюкові хатки є тим універсальним чудодійним засобом, що безпосередньо звертається до душі людини, до її емоцій, почуттів. А нам дуже потрібні такі картини, бо це, справді, щось фантастичне, по-справжньому живописне — і водночас високе, піднесене, чисте, можливо, те, що за цим ми бачимо зав-вніс голова Всесвітнього конґресу лемківських громад професор Іван Щерба. Зокрема пан професор сказав: “Лемки є невід’ємною і кревною частиною українського народу. Тому не лише в Україні, але й далеко за її межами українці-лемки мають велику надію на добру зміну влади на Батьківщині. Сподіваюся, що Віктор Ющенко стане тим президентом, який
ЗВИЧАЙНІ РЕЧІ
ФЕСТИВАЛЬ допоможе і лемкам, і всім українцям по-людськи жити”. Народний депутат, керівник львівського обласного представництва “Нашої України” Петро Олійник сказав: “Моїми зусиллями, за підтримки парламентської фракції “Наша Україна”, поданий законопроект, який має однозначно визнати факт примусового виселення лемків і прирівняти їх у правах до інших депортованих народів. Культурна й громадська єдність, патріотизм лемків є взірцем для всієї України, як треба берегти свою національну гідність та самобутність, бути організованими й свідомими… Сьогодні ми, економісти, митці, підприємці, змушені займатися політикою, бо маємо одну головну українську кризу — кризу влади. І якщо 31 жовтня ми зможемо повернути цю владу народові, ми зробимо все, щоб об’єднати нашу громаду навколо зрозумілої, патріотичної, моральної національної ідеї”. Лемківська ватра спалахнула відразу після урочистого підняття національного прапора та прапора Всеукраїнського лемківського товариства. Після служби Божої відбувся концерт за участю майже сорока лемківських творчих колективів і виконавців з усіх куточків України, з Польщі й навіть Сербії.
z
Олесь ГАНУЩАК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
