Культура · с. 15сторінка оригіналу ↗
«ß МАЛЮЮ ХАТИ ПІД СТРІХАМИ»
Слово Просвіти, №29 за 2004 рік
Виставка живопису відомого вінницького художника Володимира Козюка у Вінницькому краєзнавчому музеї не лише познайомила з авторським баченням подільської хати, а й наштовхнула на деякі думки, бо я теж не “асфальтований” — сільський і розумію, що не давало спокою художнику, боліло. Знаю його як художника дивовижної творчої потенції, і не лише як митця, а як мецената, колекціонера — власника однієї з найбільших в Україні колекцій поштових листівок і цінних ікон. А його благодійність обласним музеям — викликає захоплення. Краєзнавчому музею Козюк передав 100 експонатів, серед них 18 ікон!
трашнє, коли зведемося на ноги, усвідомимо себе як нація. Напевне, немає такого району, щоб не побував там Володимир Козюк, вишукуючи свої “скарби”. Хоча об’їздив він багато, але в нього є улюблені шляхи, свої села. Багатьох із тих хат, які малював художник, давно вже немає. “Хата баби Мотрі… Стоїть, самотня, біля долини, а час плине. Ніч — день, осінь — весна. Прийду краще завтра сюди. Прийшов.., а хати немає”. Знаками пам’яті ятрять його стріховиці в наших душах, стоять світлими обелісками спогадів нашої з вами історії. У картинах “Хата баби Фросини”, ‘”Хата баби Васьки”, “Хата баби Федори”, “Теплий день весни” — влучно, сміливо, розкуто художник знайшов себе, як ніхто інший, бо зумів піднятися до духовного загальнолюдського рівня. Перед нами зрілий, виважений майстер — художник-філософ. Переважна більшість представників культурного відродження на Вінниччині — чесній порядні люди, і вони небайдужі до культурної й моральної невлаштованості, яку бачать довкола. Якось на днях почув від Володимира: “Знаєш, я хочу переселитися до Києва. Там непочате поле для праці. Цікаві люди, музеї, галереї. Чого тут можна чекати? На що надіятись?” Вінниця, куди закинула доля Козюка, досі зостається провінцією. Алеякщо колись тут могли з’явитися композитори Микола Леонтович і Кирило Стеценко, талановиті письменники Михайло Коцюбинський, Михайло Стельмах, Іван Волошенюк, та й із художниками було не сутужно, то поява Володимира Козюка лише збагатила культурну еліту нашого міста. Я знову уявляю, як Володимир розмішує на палітрі червоні фарби, кладе поверх червоного кобальту жовтий кадмій, — так, щоб золотисті стіни покинутих хат палахкотіли вогнем. Так художник передає відблиск сонця, що заходить. То надзвичайно тепле напруження тонів, жовтих і блакитних, між якими вляжеться ціла пелена живописних відтінків…
z
Федір ПАНЧУК, заслужений діяч мистецтв України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
