“Всі свідомі українці повинні стати на захист державності української мови”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ПЕТРО СИМОНЕНКО РЕВІЗУЄ КОНСТИТУЦІЮ
Слово Просвіти, №29 за 2007 рік
Ніна ГНАТЮК
У газеті “Голос України” за 7 липня цього року надруковано проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, підготовлений головою фракції комуністів у Верховній Раді V скликання П. Симоненком. На 8 сторінках газети подано текст Конституції України, якою бачить її лідер комуністів. Друкується це на правах реклами. Точніше, самореклами, бо ж невдовзі передбачаються парламентські вибори. Чим же хоче привернути до себе увагу товариш Симоненко, щоб знову провести до Верховної Ради комуністів? Насамперед мовним питанням. У статті 10 запропонованого проекту Конституції записано, що державними мовами в Україні є українська і російська. І далі йде текст нині діючої Конституції, в якому говориться про те, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови на всій території України. Так про що ж ідеться, коли тепер, за єдиної державної мови, українського слова майже не почуєш, української книжки майже не побачиш ні в Криму, ні в Донецьку та інших східних областях України. У високих державних кабінетах, а також у ВНЗ, школах і профтехучилищах, лікарнях і транспорті — всюди панує мова колишньої імперії. Правда, суржикова, лексично збіднена, але все ж із потугами на те, щоб зватися великою російською мовою. Ми глибоко шануємо мову О. Пушкіна і Л. Толстого, але ж “язык” одеських і жмеринських, сімферопольських і троєщинських міщан лише віддалено уподібнений до тієї мови, якою розмовляють на Неві чи Волзі. Ніхто не збирається перекреслювати бажання багатьох людей володіти й спілкуватися мовою, читати нею книжки й газети. Але чому ті громадяни України, що вважають себе російськомовними, забувають, у якій державі вони живуть? Хто є корінним населенням нашої країни? Якщо в росіян є Росія, то в українців — Україна, земля їхніх предків, історії, мови, культури, прадавніх традицій. Це найбільше багатство, дане нам самим Богом. Тож хто може позбавити багатомільйонний Український народ (пишу з великої літери, бо саме так зафіксовано у чинній Конституції) позбавити нас цього вистражданого багатьма поколіннями права? Для українців питання мови — це не просто вибір способу спілкування чи передачі інформації. Це питання самого життя. Бо ж століттями у нашого народу відбирали мову, а вже потім землю й життя. Бо із століття в століття, з епохи в епоху людям утовкмачували в голову, що той, хто розмовляє українською, людина сільська, забита, другосортна. На жаль, це лишається переконанням ще багатьох політиків, журналістів російськомовних видань і радіостанцій, які ніяк не можуть змиритися з тим, що в українців, за імперативом Т. Шевченка: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. А ще — своя мова. Французький філософ Шарль Бернар сказав: “Коли ти не розмовляєш мовою тієї країни, у якій живеш, ти або завойовник, або гість, або не маєш розуму”. Дуже хотілося б, щоб ті, хто такої ж думки, як П. Симоненко, задумалися над цими словами. А всі свідомі українці повинні стати на захист державності української мови як безцінного дару, національної святині.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
