“Основні консолідуючі чинники нації — мова і віра”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ЯК КОЗАКИ ДО СІЧІ ЗАДУНАЙСЬКОЇ НЕ ДОЇХАЛИ
Слово Просвіти, №29 за 2007 рік
Олена БАЧИНСЬКА, В’ячеслав КУШНІР, м. Одеса
Нещодавно представники козацької громади Білоцерківщини вирішили здійснити візит до румунського міста Галац, щоб відвідати пам’ятник гетьману Іванові Мазепі. Вирішили відвідати ще й місце, де була Задунайська Січ і де встановлено українцями Румунії пам’ятний знак, побувати в школах, де навчаються діти українців — нащадки славетних запорозьких козаків, підтримати їх духовно. Для цього з філією Спілки українців Румунії в Тульчі було узгоджено програму організації і проведення відповідних заходів, а журналісти і телеоператори Першого національного телевізійного каналу мали відзняти репортаж про життя українців, адже вони компактно проживають у декількох десятках сіл Дунайської дельти і ще пам’ятають традиційну культуру й мову козацьких часів. Та склалося не так, як планувалося. Після покладання квітів біля пам’ятника Іванові Мазепі і фіксації для телепрограми виконання генералами і полковниками Гімну України майже в усіх козаків з’явилися “невідкладні” справи. Вони терміново відбули з Галацу на чолі з … Гетьманом українського козацтва, залишивши двох представників із тележурналістами Першого національного. Але й вони згодом знайшли привід і через дві години рушили за козацькими генералами. А в Тульчі, у Верхньому і Нижньому Дунавцях очікували бажаних гостей з історичної батьківщини — України. Не дочекалися. Зате думку про нас сформували відповідну. І не про тих, хто наобіцяв і не виконав, а про Україну. Можливо, ситуація з часом зміниться, коли їздитимуть не генерали, а рядові козаки, які перейматимуться збереженням і популяризацією історії і традицій. Та за такої “підтримки” чи житимуть тоді ще на землі Задунайської Січі нащадки задунайських козаків?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
