“На гербовому щиті зображено велике серце, пробите двома схрещеними шаблями”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТЬ
Слово Просвіти, №29 за 2007 рік
Іван ЧЕРНЯКОВ, кандидат історичних наук, археолог, виконавчий директор Українського благодійного фонду “Трипілля”
Легендами оповиті коротке життя й діяльність Олега Кандиби, який відомий широкому загалу українського суспільства під псевдонімом Ольжич. Він не дожив майже місяць до свого 37-річчя, а зроблених ним справ у науці, культурі, політиці достатньо для великого життя багатьох людей. Олег Олександрович Кандиба народився в м. Житомир 8 липня 1907 р. у сім’ї, що представляла найвищу еліту справжньої української інтелігенції. Його батько Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь) був одним із найвідоміших українських поетів. Мати Віра Антонівна Свадковська була вчителькою і викладала іноземні мови. Батько Ольжича походив із давньої козацької родини ХVI ст. У гербовнику Польщі, виданому 2000 року в Білостоці, вміщено власний герб Кандиб, створений 1550 р. На гербовому щиті зображено велике серце, пробите двома схрещеними шаблями. В архівних джерелах засвідчено ім’я корсунського полковника, а пізніше конотопського сотника Федора Кандиби. Він у 1689—1697 рр. побудував не тільки власний будинок у Загребеллі неподалік від Конотопа, а й церкву Святого Миколи. Конотопський сотник Андрій Федорович Кандиба разом з І. Мазепою перейшов на бік шведської армії Карла ХІІ, за що й був заарештований. Олександр Олесь народився на Сумщині в м. Білопілля в 1878 р. Узимку цього року трапився цікавий випадок, який підтверджує походження родини Кандиб від козацької старшини з Конотопа. Недалеко від Конотопа Сумської області розпочалося приватне будівництво на місці зруйнованого в радянські часи цвинтаря біля переробленої для інших потреб церкви. Будівельники відкрили декілька склепів із написами, що в них поховані представники козацького роду Кандиб. Це найважливіше джерело для подальшого дослідження походження цього роду. У 1909 р. сім’я О. І. Кандиби переїхала з Житомира до Києва, де спочатку жила в місті, а потім переселилася до Пущі-Водиці, де і пройшли дитячі роки Олега Кандиби. В трирічному віці він уже читав, а в п’ять написав п’єсу про події козацької історії. Він добре малював, грав на фортепіано й скрипці, і всі пророкували цьому талановитому хлопчині велике майбутнє. Але все його життя змінила спочатку Перша світова війна, потім революція й громадянська війна. У 1919 р. батько був заарештований і дивом уник розстрілу. Як представник уряду Української Народної Республіки того ж року він виїхав до Будапешта, де став культурним аташе України в Угорщині. А маленький Олег залишився з матір’ю в Києві, ходив по навколишніх селах і вимінював за якісь речі їжу, щоб вижити в ті нелегкі роки. Олег завів навіть і своє господарство з кроликів і курчат. Він багато читав і пробував писати. Пізніше в Чехословаччині 1928 р. вийшла його книжка “Рудько: життєпис одного півня”. Батько весь час намагався через Міжнародний Червоний Хрест визволити свого сина і дружину з Радянської України. У 1923 р. нарешті Олег з матір’ю отримали дозвіл на виїзд за кордон. Уся сім’я переселилася до Чехословаччини, де на той час була найбільша кількість українських
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
