Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“На гербовому щиті зображено велике серце, пробите двома схрещеними шаблями”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ЛЕГЕНДАРНИЙ ПАТРІОТ УКРАЇНИ — АРХЕОЛОГ І ПОЕТ До 100-річчя від народження Олега ОЛЬЖИЧА

Слово Просвіти, №29 за 2007 рік

еміґрантів, а уряд Чехословаччини прихильно ставився до українців. Для цього були певні підстави, бо саме в Україні були створені підрозділи чеської армії, яка стала основним захисником нової держави у Європі. Саме в Чехословаччині остаточно сформувалися погляди Олега Кандиби. У 1924 р. він успішно склав іспити на курсах Українського Громадського комітету й того ж року вступив на філософський факультет Карлового університету. Крім навчання в університеті, Олег Кандиба навчався на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова, де відвідував лекції українських професорів-еміґрантів, зокрема Вадима Щербаківського, з української археології. Археологія захопила молодого Олега, і він часто відвідував лекції відомого чеського археолога Любора Нідерле. Саме Л. Нідерле, що створив величезне дослідження “Слов’янські старожитності”, називав О. Кандибу найздібнішим своїм учнем. Захоплення археологією вже у студентські роки було пов’язано в О. Кандиби з проведенням археологічних розкопок на Галицькому Поділлі, опрацюванням археологічних колекцій у музеях Праги, Кракова, Львова. Таку інтенсивну роботу на ниві археології, зокрема дослідження енеолітичної кераміки Галичини, оцінили вчені, й філософський факультет Карлова університету присвоїв йому докторський ступінь. Після закінчення університету і отримання вченого звання О. Кандибу прийняли асистентом на кафедру археології Українського Вільного Університету і співробітником археологічного відділу Чеського національного музею в Празі. Він брав активну участь у роботі археологічних експедицій на території Західної України, Чехословаччини, Австрії, Югославії. Він досліджував і трипільські матеріали в печері Вертеба біля с. Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області. У багатьох археологічних журналах того часу виходять наукові статті, а видана 1937 р. у Відні та Лейпцізі його книжка “Шипенці. Мистецтво та знаряддя неолітичного селища” приносить йому світову славу археолога. Книжка пеячем української еміґрації. Доля Вітчизни була головною в його активній діяльності. Ще в 1929 р. він вступив до Організації Українських Націоналістів, обравши для себе інший псевдонім: Ідеаліст. О. Кандибі належить вислів про ОУН: “Військо незриме поневоленої нації”. 1936 року в Римі він зустрічається з Головою Проводу Українських Націоналістів Євгеном Коновальцем, якого підступно вб’ють у 1938 р. О. Кандиба створює Культурну Референтуру ОУН, мета якої — звільнення і створення висококультурної самостійної держави. Він пише: “Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовність — в майбутньому”. Культурна Референтура, очолювана О. Кандибою, розгортає активну роботу із залучення до ОУН представників інтелігенції та науки. В Чернівцях він організовує видання журналу “Самостійна думка”. О. Кандиба не тільки бере активну участь в організаційно-культурній розбудові ОУН, але в 1938— 1939 рр. разом із А. Мельником, Р. Шухевичем, М. Колодзинським, З. Косаком розгортає бурхливу діяльність у Карпатській Україні, яка у складі Угорщини намагалася стати окремою державою. Після придушення Карпатської України О. Кандиба організовує там партизанську боротьбу, потрапляє в полон і опиняється в концентраційному таборі Варя Лопуші біля Ніредьгази. Йому вдається визволитися, і 1939 р. Римі відбувається нелегальний Другий Великий Збір Українських Націоналістів. На з’їзді виявились різні погляди щодо організації подальшої боротьби визвольного руху, відбувається і його розкол. О. Кандиба залишається з полковником А. Мельником. Він відчуває, що скоро Німеччина нападе на Радянський Союз, і готується до походу українських націоналістів на Схід. Рішуче виступає проти розколу серед українських патріотів і пише окрему статтю “Дух руїни”, в якій доводить, що в історії України простежуються дві основні тенденції: “…конструктивна, яка скупчує українську потугу, і руйнівна, що розпорошує її, несе розбиття і розлад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною”. З нападом Німеччини на Радянський Союз починається ос- В 1944 р. гестапо провадить цілу програму ліквідації ОУН, заарештовуючи його найактивніших членів. О. Кандиба був досить професійним у нелегальній роботі й довго уникав арешту. Та коло загрози арешту весь час змикалося, і 25 травня 1944 р. його заарештували у Львові. Після арешту повезли до концентраційного табору смерті Саксенгаузен, помістили в спеціальний блок як найнебезпечнішого в’язня (саме в цьому блоці сидів син Сталіна Я. Джугашвілі, міністр Латвії генерал Дамбіттіс, міністр Франції Рібо). Після страшних катувань 9 червня 1944 р. Олега Кандиби не стало. Після смерті О. Кандиби влітку того ж року у нього народився син, якого назвали на честь батька Олегом. Зараз він проживає в Онтаріо (Канада), і незабаром йому виповниться 63 роки. Декілька років тому він приїздив до Києва, і я зустрічався з ним. Він палкий патріот України, як і його батько. Олег Ольжич — одна з найвеличніших постатей історії України ХХ століття. 1928—1929 рр. він співпрацював із музеєм Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові. В Києві зараз діє “Фундація ім. О. Ольжича”. У Києві є вулиця Олега Ольжича, є така вулиця й у Чернівцях. У Львові й Чернівцях є його меморіальні дошки, а в Лігайтоні (штат Пенсільванія у США) є навіть оселя О. Ольжича, і встановлено його скульптурне погруддя. Археологічні колекції з розкопок О. Кандиби зберігаються зараз у Відні й Кракові, Чернівцях і Львові. Автори біографії О. Кандиби Л. Михайліна, С. Пивоваров, Б. Рідуш, В. Старик, І. Чеховський писали, що “…відроджуючи цілі пласти національної культури й науки, ми зобов’язані дбайливо і ретельно розчистити від пороху забуття ім’я Олега Олександровича Кандиби-Ольжича — вченого-археолога з європейською славою, патріота, романтика, який понад усі лихоліття вірив у нове відродження Української Трої”. Козацький український рід Кандиб пройшов довгий шлях історії України за 350 років від Конотопа в Чернігово-Сіверянській землі України до Онтаріо в Канаді. Серед представників цього роду сяє й ім’я великого патріота України, вченого-археолога, поета Олега Олександровича Кандиби. ПОВЕН ЛЮБОВІ Дванадцять років тому, 17 лип) ня, дощової днини, Київ, уся Укра) їна проводжали в останню дорогу Олеся Терентійовича Гончара — людину великого таланту, мужньо) го воїна і невтомного сіяча мудрос) ті й краси, подвижника національ) ної ідеї. Та його слово, високе, лю) дяне, глибинне, житиме, доки є на світі Україна, доки котить до моря свої могутні хвилі Дніпро, доки сяє з неба сонце нашої волі. Пропонуємо вашій увазі кіль) ка щоденникових записів Олеся Гончара, в яких — тривога за до) лю України, роздуми про наш час, місце митця в ньому. 24.08.1991 …День історичний — проголошено Незалежність України! Цілий день у Верховній Раді бурхливий двобій демократії з партократами. Дуже зганьбив себе Кравчук; робив усе, щоб своїм крутійством не допустити демократичних ухвал. Коли внесли прапор жовто-блакитний, той, що був на танку серед захисників Білого дому Росії, Кравчучок зреагував жалюгідно, розвів руками: “Що це таке?” Кравчук нічого кращого не спромігся зробити, як запхнути цей прапор … за статую Леніна. Але незабаром кореспонденти витягли полотнище прапора звідти, щоб бачила Україна, бачив світ! І сміх, і гріх… 20.11.1991 Україна йде до Референдуму. Я вірю в перемогу. 20.01.1992 …Скільки в моєму житті трагізму, як мало довелося зазнати світлих днів! Хіба що дитинство з його великодністю та добротою людей таких рідкісних як Бабуся, що, мов сонце, осявала своєю ласкавістю весь твій сирітський дитячий світ… І сестра Шура, й Гаврюша, і юна Валя, і творча молодість — це ж таки справді були миттєвості щастя! Але які ж то були короткочасні зблиски радостей душі… Якийсь час, більше в молодих літах, були друзі і в літературі — їх уже нема… Зате який нестерпно холодний світ нині огортає тебе! На словах ніби є шана і повага, але ж я бачу їх наскрізь, цих жорстокосердих, черствих, внутрішньо байдужих, котрим я, здається, навіть заважаю самим своїм існуванням. Ждуть не діждуться, коли я вже ляжу в могилу! Звісно, це не стосується рядових читачів, для них, почувається, я справді ще чимось дорогий, потрібний… А ці, сучасні оті “жеребчики”, — що про них писав у листі з приводу “Собору” Григір, вони ж зовсім позбавлені у вигаслих душах своїх тепла, це люди ери жорстокостей, це ті, що живуть лише для себе, пообпивавшись славою, як павуки… Хіба їм уявити, хіба їм відчути, що цей змучений хворобами “патріарх літератури” (за їхнім висловом), після трьох реанімацій, сьогодні змушений думати, як прогодувати сім’ю; адже їм здається, що він усе має, все йому доступно, він — всемогутній… 27.04.1992 У ці дні великодні знов думається про перейдену життєву дорогу. Скільки звідано горя, скільки сил молодечих змарновано в тому вселенському очманінні, де й ти довірливо блукав, мов сліпець, лиш деколи душею відчуваючи, що десь за цим безміром догматичної трясовини має відкритися щось інше… Все життя — зі студентських чи ще й раніших літ — це борсання в сумнівах, постійне, крок за кроком продирання до істини, крізь хащі ілюзій та офіційної могутньої брехні, нелегке просування до правди, до українства, до свободи! Чи вірилось, що з ласки Божої ти ще побачиш Україну вільною, соборною? Провидіння вело. 16.05.1995 Мене знову цькують не так чужі, як свої. Це найболючіше. Не розуміють того, що коли вмру, поменшає світла в Україні. Тільки декотрі далекоглядні здатні це усвідомити. Боротись? Не маю фізичних сил. І смерті я не боюсь. Я — повен любові! Підготувала Ніна ГНАТЮК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин