“Ясний вогонь крайнеба розливається на всіх, навіть малих і сиротливих”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ШЛЯХ ПІЛІГРИМА
Слово Просвіти, №29 за 2007 рік
Валентина ДАВИДЕНКО
У Національному музеї Тараса Шев) ченка відкрилася виставка творів народ) ного художника України, лауреата Націо) нальної премії України імені Т. Г. Шев) ченка Василя ЛОПАТИ “Мамине ім’я свя) те”. Серед організаторів виставки одно) го з найяскравіших майстрів образотвор) чого мистецтва України — Всеукраїнське товариство “Просвіта”. …Пилок, налітавшись за весну, спить у чашечках квітів, і щось непрогнозоване, ефемерне, що витало в повітрі, тепер скрашує крону літа лискучою вишневою крапелькою. На щастя, в природі розвиток подій послідовний і незмінний, і на нього не впливає корупція. Не підкупиш небокрай, щоб сяяв тільки одному можновладному обійстю, а медова призахідна нірвана розливається на всіх, навіть малих і сиротливих, і обрамляє ріку такою кольоровою гамою, що вражає серце, як музика. У щедрості природи є щось материнське, для неї ми всі — діти. Ось тільки охнем за тим, що вже назавжди втрачено. Та стежечка біжком бігла завжди до маминого подвір’я, і художник з найдальших обріїв, куди закидала його доля, приїздив до цих рідних рук, які потім малюватиме все життя: то побожно піднесені для молитви, то в задумі, то в спокої складені і, як пасемцями заполочі, переплетені судинами. Філігранна графічна техніка, яка уславила автора в офіційному дизайні: оформленні українських гривень — портретів, пейзажів, орнаменту — прислужилася в написанні найщемкішого літопису — Материнської долі. Читаєш її від одного портрета до іншого, найтонші риси і зморщечки, і така гарна вона сяючою своєю душею, як Княгиня. Бо рідна матінка кожному з нас — гарна, як Княгиня. …Він хотів одягнути її в найкраще вбрання, якого ніколи не мала за життя, привозив із закордонних поїздок, прохав: “Мамо, хоч приміряйте!” А вона ніяковіла: як же можна зараз таке святкове, хай потім, гладила, розгортала дорогі тканини і потім усе складала десь у шухляди шафи або комусь дарувала. Українська мати, яка перейшла жорстоке ХХ століття, замість шовкових шат берегла на останній спочинок лиш тернову хустину. Дивний омонімічний збіг: терновий вінок, тернова хустина. Та хоч смуток і бринів у голосі автора, коли він розповідав ці щемкі історії на відкритті експозиції, відчуття від його картин — ніби й справді поблизу маминих долонь — тепло. І це об’єднувало одним настроєм усіх, хто хотів поділитися враженнями про творчість Василя Лопати. А це і поет-академік Борис Олійник, і заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Микола Нестерчук, і академік Дмитро Степовик. А соліст Національної опери Степан Фіцич привітав художника, якого знає весь світ, піснею. Бо, як написали мистецтвознавці: “Його великий творчий доробок (понад 700 робіт) включає майже всі аспекти українського життя в його історичній та географічній перспективах”. Художник-філософ Микола Стороженко сформулював це по-своєму, образно і дуже точно: Василь Лопата — пілігрим, який долає широти не лише географічні, а й часові, бо кредо і художня якість його творчості — вічний рух. …І куди він знову вирушає? На Вогонь Ясний крайнеба, що розливається на всіх, навіть малих і сиротливих…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
