“Той, хто не домагається найбільшого, не отримує нічого”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
МОВА ЄДИНА «СЕРДЕНЬКО МОЄ! КОХАННЯЧКО СОЛОДКЕ!»
Слово Просвіти, №29 за 2008 рік
Іван ЮЩУК, професор Київського міжнародного університету
Спілкуючись, ми раз по раз звертаємося до свого співрозмовника, так чи інакше називаючи його. І характер такого звертання залежить від того, з ким ведемо розмову: із незнайомою, малознайомою чи близькою людиною. Але в кожному випадку маємо пам’ятати, що всі звертання в нашій мові передаються кличним відмінком. Отже, звертаючись, слід казати не “шановна Марія Михайлівна”, а шановна Маріє Михайлівно”, не “шановний Іван Петрович”, а шановний Іване Петровичу; не “дорогий друг” чи “дорога подруга”, а дорогий друже, дорога подруго. Кличний відмінок надає звертанню більшої задушевності, сердечності, теплоти, інтимності. Кличний відмінок у нашій мові твориться за допомогою трьох закінчень: Fо, Fе, Fу: сестро, брате, батьку. Закінчення Fо в кличному відмінку мають іменники жіночого й чоловічого роду із закінченням Fа після твердого приголосного: Лариса — Ларисо, Олена — Олено, Ольга Михайлівна — Ольго Михайлівно, Микола — Миколо. У Павла Тичини: О люба Інно, ніжна Інно! Я — сам. Вікно. Сніги… Сестру я вашу так любив — дитинно, злотоцінно. У М. Стельмаха: Добрий вечір, Броніславо Михайлівно, — шанобливо вклонився Артемон. В І. Карпенка- Карого: Ну, пане Саво, будь нашим отаманом. Порадь, порятуй, поки ще й нас не повішали та не попалили. Якщо іменник має закінчення Fа після м’якого приголосного (на письмі це позначається буквою Fя), тоді кличний відмінок твориться за допомогою закінчення Fе, на письмі це може бути й буква Fє: Текля — Текле, Мотря — Мотре, Марія — Маріє, Софія — Софіє, Єремія — Єреміє. Також жіноче ім’я Любов у кличному відмінку має закінчення Fе: Любове. У М. Вінграновського: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна, твоїм гірким, як світ, ім’ям мені звучить хвилина кожна. У Б. Грінченка: Лукіє, вставай: чуєш! В Олени Пчілки: Любове Василівно! Ходімо на проходку [прогулянку]! Так гарно! У М. Рильського: Навіщо дивишся так пильно, Єреміє… Але якщо це пестлива назва, то в такому разі в кличному відмінку вживається закінчення Fу, на письмі -ю: матуся — матусю, Тоня — Тоню, Леся — Лесю, Валя — Валю, Славця — Славцю, Митя — Митю, Коля — Колю. У відомій пісні: — Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті лиш одній в цілім світі розкажу про любов. У народній пісні: — Галюню моя, молодесенька, ти ж мені суджена. В іншій народній пісні: Ой доню моя, дочко Настуню, яка ж ти мені мила. Закінчення Fе в кличному відмінку мають чоловічі імена з кінцевим твердим приголосним або із закінченням Fо: Степан — Степане, Ярослав — Ярославе, Яків — Якове, Михайло — Михайле, Кирило — Кириле. У деяких іменах у називному відмінку наголос при цьому переходить на перший склад: Павло — Павле, Петро — Петре, Дмитро — Дмитре, Карпо — Карпе. У народній пісні: — Коли в тебе, Борисе, весілля? — У суботу, бояри, в суботу. В іншій народній пісні: Ой Петре, да Петруню, гордуєш ти мною. Якщо чоловіче ім’я закінчується на м’який приголосний, тоді кличний відмінок твориться за допомогою закінчення Fу, на письмі Fю: Василь — Василю, Олесь — Олесю, Юрій — Юрію, Геннадій — Геннадію. У народній пісні: Ой Василю, Василечку, серденько Василю, купи мені намистечко на білую шию. В іншій народній пісні: — Горе ж мені, гіркий ти мій світе, Олексію, мій рожевий цвіте! В А. Малишка: — Це ти, Івасю, сину мій? — Це я, — говорить, — мамо! Закінчення Fу в кличному відмінку мають і ті чоловічі імена, у кінці основи яких є -к: Андроник — Андронику, Святополк — Святополку, Марко — Марку, Іванко — Іванку, Василько — Васильку, Юрко — Юрку. Закінчення Fу в кличному відмінку виступає також в іншомовних іменах на г, х: Людвіг — Людвігу, Фрідріх — Фрідріху. Тим часом у таких українських іменах у кличному відмінку виступає закінчення Fе: Явтух — Явтуше, але від імені Олег маємо паралельні форми Олеже й Олегу. У М. Стельмаха: — Знайомся, Марку, з моїм гостем. В О. Підсухи: Ой Каленику, голубе сивий, до людей ти приходив щасливий, бо приносив їм радість і мир. В Ю. Яновського: — Драстуйте, Явтуше Калениковичу, — одказує жінка з привітною посмішкою. Від імені Ігор кличний відмінок твориться двояко: Ігор — Ігоре й Ігорю, а також від імені Лазар — Лазаре і Лазарю. Від імені Ілля кличний відмінок — Іллє. Але українці частіше вживають форму цього імені Ілько — і отже, кличний відмінок буде Ільку. Чоловічі імена по батькові в кличному відмінку мають лише закінчення Fу: Петровичу, Юрійовичу, Анатолійовичу. В О. Донченка: Дивіться сюди, Зоте Опанасовичу. В І.Сочивця: — Що з вами, Митрофане Борисовичу? — питає Степан. Вживання в звертаннях одного лише імені по батькові (Петровичу, Олексіївно) не відповідає українським традиціям. У звертаннях з іменем по батькові потрібно називати також особове ім’я: Олександре Петровичу, Антоніно Олексіївно. Прізвища, як правило, у звертаннях мають форму називного відмінка. У М. Рильського: Час не одну годину строго вибив над скромним цим будиночком, Трава росла і в’яла. Та й тепер жива твоя тут пам’ять, Леоніде Глібов. Можна було б сказати і Леоніде Глібове.
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
