“Нація — це духовна спільнота”. Ярослав Стецько · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЦЕНТР НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Слово Просвіти, №29 за 2008 рік
ДО 140FРІЧЧЯ “ПРОСВІТИ”
Михайло ЛІЦОВСЬКИЙ, Йосип ПАРУБОЧИЙ, заступники голови районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, м. Радехів Львівської обл.
“Весна народів” 1848 року пробудила українців, які стогнали в ярмі, до боротьби за звільнення від рабства, від національного і соціального гніту, невизначеності й меншовартості. Віковий гніт не стер з лиця землі наш народ, нашу культуру, нашу ментальність. Пам’ять про героїчне минуле крізь плин часу гартувала волю і прагнення народу до свободи і незалежності. Цю велику місію виконує передова українська інтелігенція: духовенство, учителі, свідома частина робітників і селян. 1861 року в середовищі студентської молоді визріває ідея створення товариства “Просвіта”, яке організаційно сформувалося 8 грудня 1868 року. Першим головою обрали професора Анатоля Вахнянина. Основним завданням “Просвіти” на той час була просвітницька діяльність, зокрема книгодрукування — дієвий засіб поширення знань серед українців. Товариство виступило ініціатором запровадження української мови у школах, гімназіях, торговельних і промислових училищах. Для цього видавали підручники для початкових шкіл. Підвищення ролі “Просвіти” сприяло утворенню читалень та філій на теренах Галичини. Читальню “Просвіти” в Радехові, у якій налічувалося 130 членів, заснували 15 травня 1897 р., а 8 грудня 1908 року заснували філію, першим головою обрали пароха із с. Середпільці о. Дмитра Йосиповича. Центром національно-культурного життя Радехівщини стає Народний дім, збудований 1912 року на народні кошти. Перед Першою світовою війною у повіті діяло 35 читалень, при яких існували аматорські гуртки, хори й бібліотеки. Війна зупинила активне просвітницьке життя. Після проголошення ЗУНР товариство “Просвіта” стало основою міністерства освіти. Війну програли. Польська окупація Галичини ще більше загострила українсько-польські відносини, що вивело “Просвіту” на передній край боротьби за збереження української ідентичності. У роки протистояння велику роль у просвітницькому русі відіграли видатні громадсько-політичні діячі Радехівщини: Володимир Пелліх, адвокат Ярослав Селезінка, лікар Роман Мотлюк, учитель Василь Кудрик, повітовий організатор читалень Михайло Панасюк, о. Іван Кінаш, Леонід Олійник, Кирило Лиховид та багато інших. “Просвіта” з її розгалуженою системою читалень та бібліотек відігравала важливу роль у формуванні національної свідомості, духовного культурного відродження Радехівщини. 1939 року в повіті діяло 45 читалень
Хор “Просвіти” у церкві Святого Миколая. м. Радехів
(4 490 членів), 39 бібліотек із книжковим фондом 12 395 примірників, 2 646 читачів. Радехівська філія “Просвіти” була організатором багатьох громадських і політичних заходів: аматорські гуртки, хори, читальні. Бібліотеки стали центром культурно-освітнього, мистецького та політичного життя радехівчан. Шевченківські вечори, свята пісні й праці, жіночі свята, спортивні змагання, фестини стали невід’ємною складовою буття людей. А політичні акції, такі як імпреза на смерть Михайла Грушевського у листопаді 1934 року, повітове свято “Просвіти” 1935 року, діяльність спортивного товариства “Сокіл” викликали шалений наступ колоніальної влади на права і свободи українців. Польська влада, зокрема староста Міхальський, дав завдання польській поліції встановити жорсткий режим і заборону будь-якої “антипольської” діяльності українських організацій. За його розпорядженням починаються систематичні обшуки в читальнях “Просвіти”, українських громадських організаціях. Від обшуків не були застраховані навіть священики. Так, 4 жовтня 1930 року на ревізію читальні “Просвіти” до Холоєва (нині Вузлове) прибуло 27 поліціянтів, які вилучили з бібліотеки і читальні все, що викликало в них підозру. Наслідком поліцейської акції були арешти активістів “Просвіти” та Союзу Українок: В. Селезінки, о. В. Пелліха, Неоніли Селезінки, заборона товариства “Сокіл”, закриття читалень. Відділ “Просвіти” у селі Стремільче у цей період розгорнув широку роз’яснювальну й ідейно-виховну роботу серед селянської молоді. Просвітяни викорінювали залишки впливу москвофільства та марксистської ідеології. Отже, “Просвіті” доводилося вести боротьбу не лише проти офіційної влади, а й проти проникнення комуністичної ідеології в українську спільноту. Кошти на спорудження читальні давали “майже всі (хоч деякі задурманені багаторічною кацапщиною)”. У селі глибоко переосмислювали національну ідентичність. І це було заслугою “Просвіти”. Розв’язка настала 1939 року, коли більшовицький режим, який не міг пробачити “Просвіті” її виняткової ролі у формуванні свідомості української нації, почуття гордості за свій народ, ліквідував товариство “Просвіта”, а найкращі його представники стали в’язнями ГУЛАГу. Така доля спіткала видатного діяча “Просвіти” і “Рідної школи” Ярослава Селезінку, Михайла Панасюка, Василя Прохурського та інших. Це стало великою втратою для культури України. Масово знищували книжки, рукописи, архівні матеріали незалежно від їхньої ідейної спрямованості. Свою діяльність “Просвіта” продовжила у діаспорі, вносячи вагомий доробок в українську культуру. Наближення краху тоталітарної системи пожвавило громадсько-політичне життя на Львівщині та відродження “Просвіти”. 2 червня 1988 року у Львові відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Затвердили статут та організаційні засади. 1990-го на Львівщині вже діяло 312 міських і районних об’єднань, 1 141 осередок, 778 тис. членів. У нашому районі за активного сприяння профспілкових комітетів освіти у кож-
Просвітяни с. Стремільчого, 1930 р.
1838 до 1841 року був настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці у с. Нестаничах. Пам’ятник, який виготовив скульптор Ярослав Мотика в листопаді 1993 року, встановили біля церкви, на подвір’ї плебанії. Це було велике свято для радехівчан. На відкритті виступили поет Роман Лубківський, Борис Козовський, заступник голови обласної ради Анатолій Зима. Відомо, що важливу роль у перші роки незалежності відігравала преса, зокрема “Літературна Україна”. 1994 року з ініціативи членів осередку товариства у с. Вузловому відбулося свято “Літературної України”. Тоді мешканці району передплатили понад 1500, а в селі — 700 примірників газети. У тісній співпраці зі Львівським крайовим товариством “Рідна школа” (президент — професор, доктор педагогічних наук Петро Сікорський) товариство “Просвіта” вивчало історію та діяльність “Приватної мішаної всенародної школи ім. Тараса Шевченка”. Товариство “Рідна школа” з українською мовою навчання в Радехові заснували 1927 року і розташували у Народному домі. На той час це була єдина українська школа на Бродівський, Сокальський, Кам’янецький та Радехівський повіти. До 70-річчя школи видали історико-педагогічні нариси “Поступ до “Рідної школи” (автори П. Сікорський, Д. Герцюк, М. Ліцовський, В. Офіцинський, М. Барна). У цьому ж приміщенні відкрито Музей “Рідної школи”, проводять екскурсії й уроки для учнів та відвідувачів.
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
