“Безсмертя народного духу, його живої енергії”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №29 за 2008 рік
перше я побачила Олеся Терентійовича Гончара на нараді творчої молоді у березні 1963 року. Його присутність на відкритті цього заходу Комісії по роботі з молодими, якою опікувався Павло Тичина разом із Володимиром П’яновим, не була лише формальністю. Олесь Терентійович разом з Андрієм Малишком, Платоном Вороньком, Абрамом Кацнельсоном, Любов’ю Забаштою, іншими відомими письменниками уважно слухали вірші старшокласників з усієї України, відзначали кожен вдалий образ, рядок, дуже тактовно робили зауваження і давали поради, якщо чиїсь перші поетичні чи прозові спроби видавалися їм слабкими. Саме з благословення Олеся Гончара видавництво “Молодь” видрукувало 1966 року мою першу збірочку віршів “Пелюстка грому”, про яку тепло відгукнувся Павло Тичина. З Олесем Терентійовичем доводилося зустрічатися не раз під час нарад творчої молоді, письменницьких з’їздів, пленумів, декад літератури. І хоч яким завантаженим був О. Гончар — академік, голова Спілки письменників, голова Української ради миру, член редколегії багатьох видань — він завжди знаходив час поспілкуватися з земляками, побратимами по перу, учнівською і студентською молоддю, відповідав на листи своїх численних адресатів. І я бережу конверт і аркушик з його
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
