Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Народ, який не знає своєї історії, приречений на постійні поразки...” Таціт · с. 14сторінка оригіналу ↗

І ОЖИВАЄ ДАВНЯ ЛЕГЕНДА Як стверджують сучасні науковці, кожна місцевість наділена особливою енергетикою, яка формує національний характер і забезпечує моральне й фізичне здоров’я нації. Тому й кожна людина разом з іменем має власний ге$ нетичний код, переданий батьками.

Слово Просвіти, №29 за 2008 рік

адміністрації Сергія Сущенка. Тож слава й шана землякам, душі яких черпають натхнення з рідних криниць, про що говорив на відкритті цього знака ще один відомий земляк, народний артист України, співак Анатолій Мокренко. Виступав колишній Сумський міський голова Олександр Андоронов, теперішній голова Геннадій Мінаєв, що робить упевнені кроки в опануванні державної мови, інші промовці, земляки й гості — всі говорили про ту нерозривну генетичну сув’язь поколінь сумських козацьких традицій, які проникливо й переконливо освятив у своєму слові владика Мефодій, єпископ Сумський і Охтирський: “во ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого”. Краєзнавці-історики, що стояли поруч, розпочали науковий спір про назву міста. Заполітизовані чиновники від культури, на жаль, не надали їм слова, а присутні Скільки вояків налічувалося у цьому загоні, невідомо. Одні дослідники історії стверджують, що дві сотні. Інші називають утричі більше. Дехто навіть вважає, що кількість захисників редуту — тисяча осіб. Із документальних джерел точно відома лише дата: бій відбувся 10 липня 1651 року, тобто в останній день Берестецької битви. Отже, це був завершальний акорд баталії, який перервав наміри шляхти добити знекровлене українське військо, що за десять днів втратило десять тисяч вояків. Досі в народі живуть перекази. Саме вони — головне джерело свідчень про героїчний поєдинок козаків із багатотисячною польською армією. Тож, за переказами, козацький загін залишився для прикриття основних військ. Козаки могли б дізнатися багато цікавого. Найімовірніша версія назви міста походить від готсько-хохловських (вишніх-горних) назв: Суми (лат. “summa” — вершина, оглав), бо перше дослов’янське поселення було саме на найвищому місці неподалік теперішньої околиці Луки, що над музеєм Чехова біля Тополянської вулиці. Інші дослідники стверджують, що гідронім “су” тюркського походження й означає водопій, водойму, місце, багате на воду. Монгольська етимологія (від нанайської), наприклад, сула — залишати, зберегти, дарувати. У норвезькій мові “soula” — твань, болото. У литовській “sula” — сік дерева, дьоготь тощо. До слова, наші предки гнали з дерев дьоготь і торгували ним. Але найвірогідніша версія та, що назву дали варяги-мандрівники, які, добираючись із Дніпра до верхів’я Псла, назвали нашу місцевість “suomi” — тобто низинно-боу ряд розташували вози. Такий вал був не вельми надійним, але дав змогу витримати першу ворожу навалу. Кілька годин перегруповувалися поляки, відтягували поранених та вбитих. Хтозна, можливо, і друга навала не відрізнялася б результатом від першої, якби козаки мали більший запас набоїв. Їм довелося замінити рушниці шаблями і вступити у нерівну сутичку — одному проти трьох, чотирьох, а то й десяти ворогів. Зважаючи на те, що жоден із оборонців не здався в полон, не рятувався втечею, можна лише уявити, якою кривавою була ця битва. Але вона стала визначальною лотиста, розташована біля гирл Суми й Сумки, які впадають у Псел. Місцеві жителі, не знаючи мови заморських торгових людей, які й свою батьківщину Фінляндію називали країною тисячі озер Suomi, прив’язали те дивне слово до звичайної козацької суми. Тож корінь “су” — вода — дав назву річкам і місту. Отже, за фонетичним збігом “summa” і “suomi” (за значенням вони протилежні) стали основоположними в назві місцевості. Так трактують назви річок та міста, де оселилися перші мисливці й бджолярі в дубовому пралісі на березі чарівного тихоплинного Псла. Тому, мабуть, настав час повернути цим двом річкам їхні первісні назви: Сума й Сумка (нині Сумка та Стрілка), оскільки вони визначальні щодо назви міста. Сумські митці розповідають про символіку пам’ятника: небесна сфера над криницею означає єддля подальшої долі України — втративши у часі й силі, польське військо не змогло здійснити своїх планів — знищити богунівців, які згодом стали кістяком нової армії Богдана Хмельницького. МОЛИТВА СТИХЛА — ЗАГОВОРИЛА ГАРМАТА Після баталії загиблих богунівців місцеве населення поховало з почестями. Сотні людей вважали за честь власними руками досипати землі на курган над могилою козаків. Із часом курган, обрамлений камінними хрестами, втратив первісну форму — осів на кілька метрів. Мало того, тут за часів радянської влади, а перед тим і за панської Польщі заборонили проводити пошанувальні заходи. Одні — з національних мотивів, інші — з атеїстичних. Зрештою, так було до 1985 року, коли кілька хлопців-патріотів із Плоски та Семидубів вирішили розчистити терни. А далі — на зламі дев’яностих років — козацький редут став центром уваги дубенської “Просвіти”. Письменник і художник Микола Тимчак спроектував пам’ятник у формі дзвіниці, а згодом створив проект каплиці. Гуртом з головами колгоспів Богданом Музикою й Володимиром Войтовичем зробили хорошу справу. Нині поле між Плоскою та Семидубами стало святим. Цього року на місце останнього бою богунівців з’їхалися люди з різних куточків України, щоб у молитві (службу Божу відправив митрополит Рівненський та Острозький Євсевій) віддати шану славним предкам. На мітингу звучало пристрасне слово політиків, науковців, письменників. Естафету перейняли митці, що в піснях оспівували славу предків, долучилися і спортсмени-аматори. Були й салюти з гармати, подібної до тих, які використовували у битві під Берестечком. Цього дня, на редуті вирувало справжнє козацьке свято. Віриться, що така прихильність до історії, до України з роками не зміліє у людських серцях, а ще більше глибшатиме. Після знаменитої Берестецької битви 1651 року Волинська земля рясно вкрилася курга$ нами — братськими могилами полеглих козаків. За три з половиною сторіччя майже всі во$ ни зрівнялися із землею і загубилися у часі та просторі — залишився лише один. Він висо$ чить на місці останнього козацького редуту між селами Плоска та Семидуби Дубенського ра$ йону. Тут 10 липня 1651 року, як стверджують літописці, трагічно та велично завершилася Берестецька баталія. Трагічно, бо загинуло кілька сотень козаків Івана Богуна, прикриваю$ чи відхід основної групи війська. Велично, бо жоден козак не випустив із рук зброї, стояв на редуті непохитно, до останнього подиху. Така роздвоєність стосується і віковічного пошанування полеглих героїв, бо протягом сторіч редут зазнавав і забуття, і наруги, і возвеличення. На щастя, нинішньому часові при$ таманне лише останнє. На Козацькому редуті традиційно першої неділі липня відбуваються урочистості.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин