“І ми народжені од щедрості любові”. Василь Симоненко · с. 15сторінка оригіналу ↗
ЖИТТЯ, ОСЯЯНЕ ЛЮБОВ’Ю
Слово Просвіти, №29 за 2008 рік
Таїна БРАТЧЕНКО, м. Біла Церква, Київська обл.
У Білоцерківському краєзнавчому музеї відкрилася виставка робіт тала$ новитого художника, нашого земляка Олега Безвербного. Її організував йо$ го старший син Ігор, вшановуючи пам’ять батька.
Здається, що пейзажі оживають знайомою мальовничою природою нашої рідної землі. А на них тихо шелестить зелень вікових дерев на Великій галявині парку “Олександрія” і манять загадкові “Руїни”, де під містком струменить вода, а широка освітлена стежка губиться в далечині, за темними деревами… Усю цю співучу красу нашого краю щедро дарує автор картин — Олег Безвербний, про якого так боляче говорити в минулому часі. Він учасник багатьох обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок, член Спілки художників України, лауреат міської літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького. Нині ж його портрет, який написала Тетяна Матвієнко, висить у центрі зали, над тремтливим вогником поминальної свічки… Вдивляєшся в його риси і дивуєшся, які ясні, блакитні й по-дитячому чисті очі у цього сивобородого чоловіка, його обличчя покреслене зморшками і позначене су-
Петро ЛАНТУХ
Сьогодні нікого не здивуєш фольклорним фестивалем, вони відбуваються в кожній області. Проте є один унікальний — традиційний конкурс народної пісні, що вже удвадцяте зібрав у Вінницькій області автентичні колективи, старших і молодших виконавців. Характерна ознака свята: у конкурсній програмі кожного колективу неодмінно має бути пісня з репертуару видатної народної співачки Явдохи Зуїхи. Саме від неї у селі Зятківцях Гайсинського району на Вінниччині збирач фольклору Гнат Танцюра записав тисячу вісім пісень. Великий збірник “Пісні Явдохи Зуїхи” було опубліковано за сприяння Максима Рильського 1965 року у видавництві “Наукова думка”. Конкурсом народної пісні опікуються обласний центр народної творчості (директор — заслужений працівник культури України Тетяна Цвігун), відділ культури райдержадміністрації (керівник — заслужений працівник культури України Микола Ричков), а також уроджеворими роками. Мабуть, цю душу не затьмарили ні жорстокі випробування долі, ні тяжка праця, ні рання втрата коханої дружини. Можна, не розповідаючи багато про його вкрадене дитинство, назвати лише дату народження: 22 червня 1941 року. Але попри всі труднощі й перешкоди, він вижив, працював із самовіддачею і реалізував свій талант. Усі професії Олега Безвербного пов’язані з землею: він був лісником, столярем, теслею, різьбярем і, нарешті, став художником-пейзажистом. Олег Безвербний не закінчував жодних вищих професійних закладів. Він спочатку навчався у художника Кацімона, а все життя був натхненний чистими джерелами рідної природи. На вечір, приурочений пам’яті художника, прийшли його колеги й шанувальники. Своїми спогадами поділилися ті, кому пощастило знати цього незвичайного пейзажиста. Близький друг, член Національної спілки художників України Анатолій Кирилюк розповів, що Олег Безвербний був майстром на всі руки: вмів лагодити і майструвати різні речі, робив дерев’яні ложки, кухлі, рамки, підсвічники і канделябри. Був дуже щедрою людиною, всім знайомим дарував дерев’яні вироби і свої чудові картини. Попри будь-які труднощі й негаразди він залишався оптимістом. Поет і пісняр Анатолій Кульчицький підкреслив у своїй розповіді надзвичайну скромність цього чоловіка. Він ніколи не любив, щоб у його присутності хвалили картини і ніколи не критикував творів колег. Той, хто вперше бачив Олега
Кіндратовича, дуже здивувався б, що цей невисокий, худорлявий сивобородий чоловік — автор картин, які виставляли на міжнародних виставках у Польщі, Болгарії, Канаді. Персональна виставка відбулася в Національному фонді культури. Взірцем скромності може бути і його ставлення до лауреатства. Неодноразово йому пропонувала подати заявку до участі у конкурсі на міську літературно-мистецьку премію імені І. Нечуя-Левицького. Коли, нарешті вмовила і підготувала рекомендацію від колективу, він пообіцяв, що напише заяву і занесе її до відділу культури. За день до закінчення прийому заяв зателефонувала Олегові Безвербному. Виявляється, він про це забув, бо займався ремонтом, а нині закінчує картину, а якщо писатиме заяву, то згає багато часу. Його заяву віднесла інша людина. Звичайно, Олег Кіндратович став лауреатом премії ім. І. Нечуя-Левицького. А як було б нам усім соромно, якби ця людина, гідна ще й вищої нагороди, не отримала жодної через свою скромність. Нині ж його учень і послідовник — старший син Ігор Безвербний. Ще за життя батька я бачила в його майстерні чудові своєрідні пейзажі. У них відчувається батьківська школа, але вони індивідуальні, яскраві й самобутні. Ігор також займається різьбярством, навчає його учнів Білоцерківського ліцею, де викладає. Його молодший брат Роман також захоплюється різьбярством. Отже, в Олега Безвербного гідні спадкоємці.
СБК Вінницького району). Втішно, що у фестивалі взяли участь дитячі колективи з Вінниці (“Вишиваночка”, “Дударик”), Гайсина (“Зозуля-та”). Високий рівень виконання підтвердив вокальний дует учениць Гайсинської дитячої музичної школи Галини Синьоок і Дарії Захарової (пісні “Під дубиною”, “Як посіяв Семен гречку”, керівник Людмила Зозуля). Порадували й самі зятківчани — жіночий колектив виконав пісні “Ой у лузі калина стояла”, “Ой у гаю, у гаю”. Крім того, місцевий композитор Микола Малицький написав на слова Миколи Дмитренка мелодію, а Володимир Ткачук виконав “Пісню про Зятківці”: Зятківці — рідне село, Тепла родинна оселя, Ніжних пісень джерело, Я тут хмелію без хмелю. Організатори відзначили найколоритніші виступи. Головну нагороду — перехідний приз — отримав народний аматорський фольклорно-етнографічний гурт “Калинове гроно” Рожичнянського СБК Оратівського району (керівник Марія Гейчик).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
