Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Художній відсвіт багатьох граней нашої української правди”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«Я — ЦЕ МОЇ ТВОРИ…»

Слово Просвіти, №29 за 2009 рік

Ніна ГОРИК, м. Луцьк На урочисті святкування ювіляр згоди не дав. “У тому, що я народився, моєї заслуги нема! Нічого посеред літа завдавати клопоту людям, аби вони кидали свої діла і йшли вітати мене… І не шукайте, бо свій день я маю право провести так, як хочу сам. Хочу піти до церкви, подякувати Богові за прожите, помолитися за майбутнє… Не люблю ювілейної похвальби, хоч, напевно, хтось сказав би і щире слово, від душі… Нехай вибачають. А про мене як про письменника можуть сказати тільки мої твори, усе те, що я спромігся зробити”, — сказав твердо і не піддався на вмовляння. І згадалися мені рядки з його новели “Білий Стік” — присвяти Йову Кондзелевичу: “Банально, але я — це мої твори. Коли ти настільки настирливий, розшукай мою працю, і тоді обов’язково дізнаєшся, хто я”. Справді, про свою людську й творчу сутність, про вболівання і сподівання, громадянську позицію й творчу потугу наш ювіляр, лауреат обласної мистецької премії ім. Агатангела Кримського, повідує у творах. Творчий набуток вагомий: майже півтора десятка книжок для дітей, десяток поетичних збірок, новели, оповідання, повісті, драматичні поеми, сценарії документальних фільмів… А ще — збірка кіноповістей “Цвіт дикої шандри”, яку 2006 року відзначено Міжнародною літературною премією ім. Богдана-Нестора Лепкого, романи: “Круцю, круцю, журавлі” (1996), “Гучва” (2001), “Стохід” (2004), “Чорний припс” (2008). Мало хто серед письменства випробовує перо чи не в усіх літературних жанрах так, як це вдалося Йосипу Струцюку! Бібліографічний покажчик “Під крилами зорі” (Луцьк, 2008), підготовлений до видання колективом Волинської обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки (упорядник Валентина Бабій) свідчить про це красномовно. Дитячі вірші та казки Й. Струцюка час від часу з’являються друком у читанках і хрестоматіях, інтерес до творчості волинського автора виявляють “товсті” журнали (“Дзвін”, “Київ”). Справжнім подарунком письменникові стало читання уривків його повісті “Коливо” в одній із літературних передач Українського радіо. Та, на жаль, ні в столицю, ні “по той бік Дніпра” (і не лише!) книжкам тепер дороги нема — ні в книгарні, ні в бібліотеки. А в них же — художній відсвіт багатьох граней нашої української правди, ще не висловленої до кінця, не поданої сукупно. У широких прозових полотнах Йосипа Струцюка оживає доля його краю — побузького, волинського, збатоженого несподіваними блискавками фатуму, караного всіма бідами тоталітарної системи й сучасними негараздами. Письменник масштабний, цікавий, всеукраїнський, знаний у літературних колах. На його творчість озивалися шанобливими словами такі майстри слова, як Микола Бажан, Дмитро Павличко, Роман Федорів, академік-літературознавець Микола Жулинський. Суджено було Йосипові Струцюку народитися на Холмщині. “Якщо з центру мого рідного села Стрільці піти у напрямку лісу, то обов’язково підніметеся на горб. З того горба в погожу днину, незважаючи на відстань 30 кілометрів, видно бані Пречистенського собору на Даниловій горі. Мій дід, прадід і пра-пра-пра… всі вони на Пречисту запрягали коней і їхали до Холма”, — розповідає письменник у книжці “Під арештом ночі”. А ще згадує, як горіли українські села на Холмщині, як гуртувалася самооборона, як силоміць відривали з родового коріння сім’ї холмщаків і везли якнайдалі від Бугу, вглиб підрадянської України, як за рік-два депортовані родини торували дорогу на Волинь, ближче до рідних країв. Про трагедію переселенців-забужан письменник згодом напише “Гучву” — “повість печальних літ”; про епоху народних митарств, громадянських протистоянь, запалених віхтем зрадливих ідей, — “Стохід” — “повість жорстоких літ”. Але Струцюк-прозаїк не зациклюється на якійсь одній темі. Про це красномовно свідчить нова книжка “Чорний припс”, що вміщує однойменний роман про цинізм партійно-комсомольської епохи і кілька повістей про болючі проблеми сучасної України — міжконфесійні чвари у поліському селі (“Заворіть”), про поневіряння наших земляків по вимушених заробітках (повість “У царстві земному, або Salute amore”). Героями Струцюкових повістей, новел та есеїв ставали видатні постаті: Йов Кондзелевич, Іван Піддубний, Соломія Крушельницька, Микола Вінграновський, Анатолій Пашке- Своє поважне 75-ліття відзначає волинський письменник Йосип Струцюк, творчість якого яскравим рядком уписана у контекст сучасної української літератури. Поет, пісняр, прозаїк широкого жанрового діапазону, драматург, дитячий письменник, кіносценарист, публіцист, наставник творчої молоді… Мало кому вдається протягом творчого життя так широко розгорнути твої мистецькі обрії. “Слово, опромінене талантом”, — так визначив творчу сутність ювіляра письменник і журналіст Віктор Вербич. вич (з двома останніми письменник мав дружні стосунки). Йосип Струцюк пише ґрунтовно, без поспіху, колоритно і правдиво вимальовує характери. Здається, нібито письменник стояв на мовному березі свого народу із диктофоном — його мова така природна, індивідуалізована, багата на фразеологічні перлини, які можна почути лише в глибокому народному середовищі. Як битий громом явір, Йосип Струцюк несе у слові біль своєї землі й власний біль, акумулює настрої, переживання і світогляд земляків, змушує аналізувати минуле і думати про сучасне та майбутнє. Чи не тому на роман “Круцю, круцю, журавлі” волинський педагог, збирач фольклору Олександра Кондратович колись відгукнулась такими рядками: “Читаєш і ловиш себе на думці: і ти так колись чи й зараз думаєш, тільки запізнився, а то й просто побоявся сказати власне слово, а ось автор встиг і не побоявся”. Перу ювіляра належать цікаві драматичні твори. Вистава “Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький” за драматичною поемою “Ромен” з успіхом ішла на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, а поему-казку для дітей “Славен витязь Кожум’яка” поклав на музику волинський композитор Віктор Тиможинський. Відданий історичній тематиці в поезії, прозі та драматургії, письменник і нині перегортає інформаційні пласти, шукаючи відповіді на непрості загадки української минувшини. Цю рису Й. Струцюка свого часу тонко відзначив Михайло Стельмах: “У його творчості важливе дослідницьке начало. Ґрунтовне вивчення рідного краю, його історії, пісні допомогло осягнути глибини сучасності”. І все-таки Йосип Струцюк — поет. У закритій видавничій рецензії на другу поетичну збірку молодого автора “Засвідчення” (1969) Ліна Костенко писала: “Головне, що перед нами — справжній поет. В основі своїй він неординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах”. Так, Йосип Струцюк, сповідуючи традиції шістдесятництва, не бив у бубни комуністичної ідеології, не догоджав лукавій системі. А коли не вдавалося видрукувати правдивого слова — мовчав, замикався в собі. Те, вистраждане наодинці, 1991 року явилося “Терпкими сторінками”, які благословив побратим, близький друг волинського поета Володимир Лучук: “Написані в різні роки, Струцюкові “вірші з шухляди” творять єдину цілість, суцільну картину духовного світу людини, яка живе надією на краще майбутнє”… Заходило ж-бо на Україну, а душу проймав холодок минулих літ: Вечір аж дзвенить зірками, у снігах рипить зима. Я б пішов з колядниками, та колядників нема. Рік новий — і той не впору, переляканий народ. З щедрувальниками б поруч, де ж узяти тих щедрот? Розібрали, розікрали, віри вже ні в що нема. Що не встигли Кос-Арали, остудила Колима. 1966 Потім були “Сторожові вежі”, “Потойбіч тиші”, “Десятий день тижня”, відзначений літературною премією “Благовіст”. Та у творчих поривах і стилістичних шуканнях не загубилась одна з найпривабливіших рис Струцюкової поезії — пісенність. У творчому доробку ювіляра — два пісенних збірники: для дорослих “Ти — моє терпке пісенне диво” і для дітей “Жайвірковий Великдень”. Він створив понад півтори сотні пісень у співавторстві з видатними композиторами: А. Кос- Анатольським, О. Білашем, А. Пашкевичем, І. Карабицем, Г. Майбородою, О. Некрасовим. Кос-Анатольський зазначав: “Йосип Струцюк — один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику”. На Волині мало який мистецький вечір відбувається без пісні на його слова. Багатогранний, творчо несподіваний, заглиблений у себе і закорінений у долю рідного народу, Йосип Струцюк вражає й зацікавленнями: режисер і сценарист самодіяльної кіностудії, збирач фольклору, упорядник пісенних збірників, ентузіаст музейної справи. Це те, чому він віддавав роки й десятиліття. Маючи музичну освіту, він записував не лише тексти, а й мелодії. До пісенника “Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини й Підляшшя”, упорядкованого ним, увійшли понад 200 пісенних текстів і мелодій. На появу цього пісенника тепло відгукнувся Ф. Колесса. На початку 60-х півтора року працював у Колодяжненському музеї-садибі Лесі Українки: записував спогади про Косачів, дбав про відновлення, відкриття в Нечимному музею-будиночка “Лісової пісні”, у співавторстві з І. Чернецьким написав два путівники. Як науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею разом з академіком П. Жолтовським і старшим науковим співробітником музею О. Ошуркевичем Й. Струцюк відшукав десятки ікон, які поповнили фонд музею “Волинська ікона”, брав участь у віднайденні й перевезенні на Волинь найстарішої в Україні чудотворної ікони Холмської Богородиці. Й. Струцюк майже двадцять років очолював літстудію “Лесин кадуб” і дав путівку в літературу багатьом молодим письменникам. Про літстудію, якою керував Йосип Георгійович, як про літературне диво не раз згадували на всеукраїнських творчих семінарах і нарадах. Багатогранна праця Йосипа Струцюка на мистецькій ниві України й зокрема Волинського краю пошанована званням заслуженого діяча мистецтв України. Дай же, Боже, нашому ювілярові многії літа, наснажені творчістю і зігріті людською любов’ю!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин