Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Українці у світі · “Наші діти живуть без нас”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

(НЕ)БЛИЗЬКИЙ СВІТ

Слово Просвіти, №29 за 2009 рік

Марта ШОКАЛО, Українська служба Бі-Бі-Сі Українських заробітчан найбільше в Росії. Основна маса зосереджена в Москві. За даними російської міграційної служби, українців тут 3,5 мільйона. Далі узбеки, таджики та інші національності. На Рубльовці тільки й чути: ось те побудували українці. Павлово — типове підмосковне котеджне містечко для багатих і дуже багатих. І традиційне місце роботи українців. Мене зустрічає Ігор із Ромнів на Сумщині. Він будує дім для колишнього директора хлібозаводу. Це чотириповерхова споруда, в якій я кілька разів навіть заблукала. Ігор розповідає, що в їхній бригаді майже всі українці, кілька білорусів і молдован. — Чому українці на таких роботах найчастіше? — Мабуть, найкраще працюємо. — Чула, що зараз конкуренцію вам створює дешева робоча сила з Азії — таджики, узбеки. — Вони лише ціну збивають, але на роботу їх беруть неохоче. Вони землю копають. Ігор у Москві вже вісім років і збирається пробути ще принаймні ПО.СУСІДСЬКИ Тетяна БІДЗІЛЯ, м. Бережани Віднедавна культурно-освітні контакти молодіжного середовища нашого краю із зарубіжними партнерами стали розвиватися інтенсивніше. Про це свідчить чергова поїздка делегації вчителів та учнів Бережанської гімназії ім. Б. Лепкого, представників районної влади, ДНЗ “Золотий ключик” до Ключборка — польського міста-побратима Бережан в Опольському воєводстві, з яким уже давно склалися чудові партнерські відносини. Цьогорічний візит бережанської делегації в Ключборк і партнерів до Бережан відбувся за проектом “Поляк і українець — громадяни Європи”. Польсько-українська співпраця з короткою й водночас глибокозмістовною назвою “Разом” надає можливість здійснювати обмін учнівськими делегаціями двох сусідніх країн, поглиблювати співпрацю дорослих і молоді для майбутнього комфортного проживання у спільному європейському домі. Реалізувати насичену програму перебування бережанців у Польщі протягом тижня допомагали директор адміністрації освіти в Ключборку Тадеуш Конарскі, директор гімназії № 2 в Богачіцах Роберт Вєтшик, директор громадської гімназії № 5 у Ключборку Роман Каміньскі, координатор проекту Анна Літнер (гімназія № 2), члени коле- Книгарня на Арбаті два. Розповідає, що його неодноразово запрошували на роботу в Київ, але він не хоче, бо там, каже, дурять. А в Москві — ні. Зарплату завжди платять вчасно. Ігор — плиточник. Хвалиться, що інколи за місяць заробляє по кілька тисяч доларів. В Україні будує власний будинок, і коли повернеться, збирається відкрити власний бізнес. Каже, що знає людей, які приїжджають у Москву з Європи: зараз тут ліпші заробітки. Ще одна перевага — близько додому. Тому більшість українців приїжджають сюди ненадовго. Місяць-другий працюють, кілька місяців удома. “Не змогла б ні в Італії, ні в Португалії, бо треба жити роками. Адже вдома чоловік, діти. І люди тут такі самі, як ми, і мова — для мене це дуже важливо”, — розповідає Раїса. Вона зі Жмеринки, працювала на керівних посадах. Тут — хатня робітниця уже восьмий рік. Раїса хвалить господарів, вони вже ніби члени її родини. Живе в окремому двоповерховому будиночку, де, як вона каже, є все для повноцінного життя. — То вам подобається ваше життя? — Важко навіть сказати, чи подобається, — посміхається жінка. — Це вже від мене не залежить. Так сталося, що просто мушу тепер тут бути. Гроші тримають. На Рубльовці мене найбільше вражає відмінність між тими, хто, як і я, приїхав електричкою, і тими, хто тут мешкає. Старі дачні будиночки, як і їхні господарі, доживають віку. Їх змінюють маєтки, яких я не бачила ніде. Така розкіш контрастує із загальною російською бідністю. У цьому районі сотка землі коштує 100 тисяч доларів. Але є місця, де й по 200 тисяч. Як пояснює Раїса, чим ближче до еліти і до дачі Путіна, тим дорожче. На відміну від українських котеджних містечок, інфраструктура розвиненіша: бездоганні дороги, чисто, салони з продажу ексклюзивних авто, супермаркети. Чую від Раїси: “Коли мене питають, скільки заробляю, кажу: чого не питаєте, що я там роблю і як почуваюся? Якщо фінансово ми більше маємо, то морально тут дуже страждаємо. Наші діти живуть без нас, хати стоять без нас”. В одному глянцевому журналі вичитала, що зараз серед багатих росіян — мода на духовність. Тепер хизуються не кількістю авто чи розміром яхти. Найпрестижніше мати власного духівника, постувати тощо. Але попри те, що в Росії мешкає близько двадцяти мільйонів етнічних українців, тут досі немає жодної української церкви. “Ми намагалися створити українську церкву в Москві, — розповідає Василь Антонів, голова першої в Росії спілки українців “Славутич”. — Була єдина під Москвою, п’ять років проіснувала, але її знищили. Прийшов ОМОН, на священика одягли кайданки і на тому єдина українська церква закінчилася”. Так само в Росії немає жодної української школи, крім недільної при Культурному центрі України, який розташований на Арбаті. Ліворуч від нього український ресторан “Увага”, правоворуч — українська книгарня. Вигляд будівлі ошатний, всередині мармур, позолота. Центр було засновано 1993 року, на його будівництво витратили вісімдесят мільйонів доларів з бюджету України. Тут є готель, виставкова зала, біблотека, де можна прочитати українськомовну пресу, — більше її ніде не знайдеш. Особлива гордість директора центру Володимира Мельниченка — актова зала, яка не поступається філармонії. Стільці тут із київського оперного театру, можливо, ще столипінські. Володимир Мельниченко каже, що зараз навряд чи вдалося б зробити такий український центр у Москві. Часи змінилися. Спілкуючись із українцями в Росії, доходиш висновку, що українські організації й самі українці тут незгуртовані. На співи чи культурні заходи збираються хіба ті, хто живе тут давно, але не заробітчани. “Вони не йдуть у наші товариства. Реєстрація, не хочуть “світитися”. Та й Україна близько. Вони приїдуть на Заробітчанське помешкання

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин