Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Навести лад у нашому домі”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЗАБЛОКОВАНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Слово Просвіти, №29 за 2009 рік

Учасники мітингу пам’яті Олени Теліги 21 липня 2009 року ського вчинку священик сказав: “Хочу нагадати, чому в християнському суспільстві, в православній Україні шанують хрести. Коли людство дійшло до моральної прірви, Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб він врятував людство, прийнявши смерть на хресті. Смерть на хресті вважали найганебнішою — на них розпинали злочинців. Син Божий принизив себе так, щоб викупити рід людський. Після такої викупної жертви хресне знамено стало мостом переходу з тьми у світло. Хрест — основний символ нашої віри, завдяки якій ми збереглися як народ. Сьогодні ми бачимо, як плюндрують наші символи. Маю надію, що наша влада повернеться обличчям до нас, зуміє припинити ці злочини”. Люди шанобливо підходили до місця розстрілу героїв, які боролися за незалежність України, покладали квіти: від УРП “Собор”, Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги, київської міської організації, молодіжного крила товариства, Фундації імені Олега Ольжича, Київської міської Організації Українських Націоналістів, київської спеціалізованої школи №97 ім. Олени Теліги. “Ім’я Олени Теліги повернулося в Україну після проголошення Незалежності. За радянської влади про неї не згадували, — зазначила Лариса Ляхоцька. — Нині є можливість знати правду про події 1942 року. Про подвижництво Олени Теліги розповідають у школах, ВНЗ, читають її вірші. 2006 року було видано Указ Президента України про відзначення 100-річчя з дня народження поетеси, прийнято рішення спорудити їй пам’ятник. Провели конкурс на кращий проект цього пам’ятника, проект затвердили. Але КМДА досі не знайшла коштів на його втілення. Чи все гаразд у нашій країні? Стають нормою акти вандалізму, руйнування пам’ятників. 2006 року, напередодні 65-річчя першого розстрілу жертв у Бабиному Яру, було розбито меморіальний пам’ятник, тепер — новий злочин”. Заклик навести лад у нашому домі, припинити плюндрування пам’ятників героям звучав у виступах народного депутата України, голови Союзу Українок Лілії Григорович, почесної голови товариства імені Олени Теліги Ольги Кобець, професора, правозахисника Владислава Верстюка, гендиректора Фундації імені Олега Ольжича Сергія Кота, письменниці Марії Морозенко, заслуженої артистки України Світлани Мирводи, інших промовців. Учасники мітингу прийняли звернення, в якому засудили вчинок вандалів, що зруйнували хрест. Петро АНТОНЕНКО Багатостраждальну четверту сесію Верховної Ради України VI скликання нарешті було закрито. Юридично. Бо фактично її “закрили” на два тижні раніше — блокуванням трибуни парламенту, який не зміг за цей час ухвалити не те що закон, а й постанову. Блокувала сесійні засідання фракція реґіоналів. Мотивація — першочергове ухвалення законопроектів про підвищення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, а вже потім — робота над усім іншим. Мотивація демонстративно надумана, бо насправді відбувалося не що інше, як політичні ігри й торги, передвиборний піар. А всі подібні мотивації — популізм і спекуляція на проблемах, щоб можна було, показуючи пальцем на політичних опонентів, казати народові: “Ось хто проти соціального захисту”. Та ніхто не проти, і “мінімалку” треба підвищувати. Інша річ, що це мало дає. Набагато дієвішим було б підвищення реальних зарплат й індексація на інфляцію — знецінення грошей через безконтрольне зростання цін і тарифів. Ось до цього чомусь руки у влади не доходять. Характерний свіжий приклад — дикунська, інакше не назвеш, витівка київської міської влади з черговим підвищенням комунальних тарифів у деяких позиціях мало не у 8 разів. Поки що цей грабунок суд призупинив, але чи хтось може сказати, чого простому українцеві чекати завтра? Словом, не було особливим секретом, що за паралічем роботи парламенту — нестихаюча політична колотнеча нашої владної верхівки. Щодо блокування, то дійшло до абсурду. Останнього дня сесії було заблоковано голову Верховної Ради — просто в його кабінеті. Литвин зміг вирватися звідти і дістатися сесійного залу лише завдяки розблокуванню опонентами реґіоналів, здебільшого з фракції БЮТ. Вони із самого ранку “блокували від блокувальників”, цебто охороняли президію парламенту, де нарешті змогли зайняти свої робочі місця спікер із заступниками. Але далі все одно почалася звична вже ганьба, яку того дня побачили мільйони телеглядачів — виборців, які й обрали позаторік цей парламент. Бійка довкола трибуни й президії парламенту, ламання мікрофонів. І нарешті прорив кількох депутатів-реґіоналів до системи голосування “Рада” і виведення її з ладу, після чого будь-які голосування стали неможливими. Добре, що хоч і в облозі, але перед спікером ще діяв мікрофон у президії, й Литвин зміг закрити сесію. Депутати таки встигли ухвалити в першому читанні законопроект про підвищення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму — більшістю в понад 400 голосів. На законопроект чекає розгляд у другому читанні. Але депутати не встигли “проштовхнути”, як комусь дуже хочеться, зміни в законодавстві про вибори Президента. Відкладено на потім. Напівпаралізований парламент, вперше в нашій історії обраний на позачергових виборах, вже знову начебто “розпущений” ще минулої осені Указом Президента, потім призупиненим. І ніхто не може пояснити, що означає це призупинення. Словом, такий парламент просто віддзеркалює політичне становище, яке стало хронічним, — з гострої стадії перетворилося на звичну. І це вже не блокада трибуни чи якогось мікрофона, навіть парламентського. Це блокада відповідальності політичної еліти перед народом. І марно спікер всі останні тижні сипав ритуальними заклинаннями до очільників наших еліт, керівників держави: мовляв, зберімося нарешті всі разом у парламенті й пошукаємо вихід із кризи. Прийшли б туди Президент і прем’єр, до них долучився б лідер опозиції, а що далі? А далі ми почули б із трибуни чергові випади одного лідера на іншого, кивання одне щодо одного і звинувачення опонентів у всіх українських негараздах. Прикро, коли вищий законодавчий орган держави перетворюють на цирк. Баня над будівлею на Грушевського — це ще не аналогія з банею на площі Перемоги. Але, перефразовуючи відому приказку, мусимо визнати: яке суспільство, яка політична еліта, такий і парламент. Політика, на жаль, робиться не там, а за лаштунками. Тому даймо народним депутатам спокійно відпочити від народу в їхню законну півторамісячну відпустку, а з 1 вересня взятися за законодавчу роботу. А політичним елітам — готуватися до виборів і не втягувати людей у свої колотнечі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин