Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР НА МЕЖІ СТОЛІТЬ

Слово Просвіти, №29 за 2011 рік

Нещодавно побачила світ книга відомого громадсько!політичного і культурного діяча, академіка НАН України, директора Інституту літера! тури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ Миколи ЖУЛИНСЬКОГО “Нація. Культура. Література”, приурочена до його 70!ліття. Це зібрання праць, які визна! чають суспільний і науковий світогляд Жулинського за останні роки. Він був категорично проти того, щоб книга починалася з якоїсь величальної передмови. Коли вона вийшла, то виявилося, що багато тем співзвучні з сучасною ситуацією в Україні, перебувають в одному контексті та пот! ребують коментарів. Писати рецензію на книгу було б занадто просто. Натомість значно цікавішою є можливість поговорити з Миколою Григо! ровичем з приводу тих проблем, які турбують нині українську націю, принаймні таку її частину, як інтелігенція. Книга має промовистий підзаголовок: “Національно!культурні міфи та ідейно!естетичні пошуки української літератури”. Автор дав глибин! ний, досягнутий на основі власного життєвого досвіду аналіз реалій на! шого суспільства, перспектив його національного самовизначення, розкрив ідейно!естетичні пошуки української літератури. Книга має три розділи — “Національні епізоди”, “Європейське переживання України”, “Письменництво”. Власне, це ті три сфери, які найбільшою мірою ці! кавлять мислителя, визначають вектори його світогляду. А загалом у новій книзі Миколи Жулинського домінує ідея антропоцентризму. Лю! дина, особистість, індивід перебувають у центрі його уваги. Навколо пошуку і віднайдення їхньої суті, визначення ролі та призначення у жит! ті й ведеться розмова доктора філологічних наук, письменниці Оксани СЛІПУШКО з Миколою ЖУЛИНСЬКИМ. — Миколо Григоровичу, повернімося до діалогу “Замість передмови”, а саме до надзвичайно актуальної, я б сказала, вічної проблеми “митець і влада”. Ви стверджуєте: “Влада манить, зачаро! вує, втягує людину у вир боротьби спо! чатку за її здобуття, а незабаром — і у вир боротьби за збереження цієї влади. Влада має властивість заманювати мит! ців, як світло метеликів, і ті готові круж! ляти навколо цього сліпучого ореола, яким огортає їхня фантазія сильних світу цього. Особливо тоді, коли влада загор! тається в тогу демократії, коли в особі одного можновладця фокусуються на! родні сподівання на рівність, свободу і братерство”. “Відштовхуючись” від цих слів, хочу запитати: а як Ви оцінюєте сьогоднішню дилему “митець і влада” і яке своє місце бачите у цій ситуації? — Мені здається, що сучасна українська влада не звертає уваги на культуру, літературу і мистецтво та й наша гуманітарна еліта, українська інтелігенція давно вже не чекає від влади розуміння, якоїсь реальної підтримки. Особливо прикро мені, що національна еліта переживає великі розчарування від президентської діяльності Віктора Ющенка, який чітко декларував гуманітарні пріоритети у своїй політиці, але зробив мізерно мало. І передусім тому, що виконавча влада не була в його руках. Я очолював Національну раду з питань культури і духовності при Президентові Ющенку, ми готували відповідні Укази Президента України, які Віктор Ющенко без особливих заперечень підписував, але жоден Указ Президента України не був виконаний у повному обсязі, навіть на половину, на третину. І всі ці укази, доручення Президента Ющенка пішли в небуття. Наче їх і не було. Нинішня влада, нинішня Адміністрація Президента України Віктора Януковича навіть не згадує про ці укази. Можете уявити мій настрій, мої розчарування і мою, ясна річ, нехіть долучатися до якоїсь співпраці з нинішньою владою. Для чого ці ритуальні танці, коли гра ведеться за іншим сценарієм? Для нинішньої влади визначальним є досягнення найповнішої влади, яка, на її думку, дозволить сконцентрувати зусилля на реформуванні економіки задля досягнення вищих соціальних стандартів життя. Цього ж прагне переважна більшість електорату. Нинішні правителі України — від Президента до правлячої партії — Партії регіонів — добре знають, що більшість українського суспільства готова відмовитися, як висловився Микола Бердяєв, “від свободи духу в ім’я хліба”, тому нема потреби їм підживлювати інтелектуальний мозок та духовний потенціал нації. Мені можна заперечити, скажімо, згадати Фрідріха Ніцше, який вважав слабкість злом, а добром — “все, що помножує в людині чуття сили, жадання влади і, зрештою, саму силу”. Але ті, хто наповнений по вінця “жаданням влади”, влади якнайбільшої, всеосяжної, повинні бачити, розуміти, що відчуження в Україні народу від влади і навпаки катастрофічне, влада в очах суспільства аморальна, бо заражена нестримним пориванням до наживи, людей обурює безкарність зловживань владою. Громадського контролю за діями держапарату немає, а якщо і є якісь намагання отверезити протестним викликом, сигналом, заявою, скаргою дії влади, то вони натикаються на продажність судів і чиновництва взагалі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин