Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» “Дарма що йде йому 77'й рік: працює донині”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ІЗ РОДУ ЛІКАРІВ І ПОЕТІВ

Слово Просвіти, №29 за 2011 рік

Святослав ВАСИЛЬЧУК, голова Житомирської “Просвіти”, заслужений журналіст України Нічого не виникає з нічого. Будь-якому явищу чи події є своє пояснення. І в тому, що Олекса Боржковський, мешканець невеличкого подільського містечка Брацлав на Вінниччині, з’явився на світ (1934 р.) рівно через сто років після народження відомого українського поета, класика української літератури Степана Васильовича Руданського, є своя логічна закономірність: самою Долею йому було суджено продовжити традиції роду — стати лікарем як і його видатний прапрадід по батькові, що йде від Степанової молодшої сестри Ольги (С. Руданський своїх дітей не мав). Тож згодом випускник Брацлавської середньої школи О. Боржковський поїхав вступати саме до медичного інституту у Вінниці. Батько Василь Васильович не раз було казав хлопцеві: — Маємо підтримати родинну традицію. Ти вже знаєш, відкіля вона ведеться: мій прадід, Степан Васильович Руданський, був лікарем, закінчив Медико-хірургічну академію в Петербурзі, а згодом працював дванадцять років на посаді міського лікаря Ялти в Криму. Про його поетичний талант уже й не кажу: ти читав “Співомовки”, переклади “Іліади”, “Слова о полку Ігоревім” та інше. Але насамперед ми лікарі, так повелося у нашому роду. Батько Василь Васильович був теж лікар, тільки ветеринарний. Але хіба лікувати братів наших менших, тварин не менш почесно? — То Боже створіння, і душа болить, коли дивишся на них, хворих, німих і безсловесних. Людина хоч розкаже про свою хворість, а тварина, бідолашна, мовчить і терпить. Тож і намагаєшся вилікувати її. Олекса цілком поділяв батькову позицію, тому охоче поїхав до Вінниці, успішно склав вступні іспити і став студентом медінституту. Роки навчання минали, студент набирався знань, практики, досвіду. Він — хірург-отоларинголог. Тож коли по завершенню навчання 1959 року в інститут приїхали “покупці” відібрати кілька десятків кращих випускників для служби у війську, серед них був і Олексій Боржковський. Так почалася його довга військова медична служба по віддалених тайгових гарнізонах, де колись каторжани “ведмедів пасли”. Служив тривалий час у складі військ Далекосхідного військового округу начальником отоларингологічного відділення військового шпиталю. Нелегка була робота. Щодня приймав кілька десятків пацієнтів, багатьом робив хірургічні операції. Виїжджав на медогляди у віддалені гарнізони. А там скрізь дрімуча тайга, сопки, 40-градусні морози і сніг по пояс взимку, а влітку допікають комарі і ядуча мошка… Та служба є службою, маєш виконувати її справно, адже від нього залежало здоров’я тисяч вояків. Ніколи не забував Олексій Васильович, що він українець зі славного козацького міста Брацлав на мальовничому Поділлі, роду давнього і шанованого, козаків, Виступає Олексій Боржковський, праправнучатий племінник Степана Рудан' ського, дослідник життя і творчості поета хліборобів, священиків, а згодом і лікарів. Куди не закинула б його військова медична служба, скрізь возив із собою Шевченкового “Кобзаря” та кілька раритетних видань С. Руданського. Часто запрошував додому колег-офіцерів, земляків, яким читав і Шевченка, і Руданського. Для українців далеко за межами рідного краю оселя О. Боржковського стала оазою рідного слова та духовності. Згодом службові дороги привели його на далекий захід, у Групу радянських військ у Німеччині. А вже звідти дослужував в Україні, у складі військ Прикарпатського військового округу. Тут, у чині підполковника медичної служби, на посаді начальника отоларингологічного відділення військового шпиталю в Житомирі й завершив Олексій Васильович свою військову службу. Але не роботу, бо вже відставником лишився в шпиталі на тій же посаді: керівництво впрохало залишитися, зважаючи на великий лікарський досвід і неабияку працелюбність ветерана. Дарма що йде йому 77-й рік: працює донині у військовому шпиталі, лікує солдатів та офіцерів української армії. Та є ще одна заповітна мета у ветерана: дослідження життя і творчості свого знаного родича і земляка, видатного українського поета-класика Степана Руданського. Цьому він присвячує свій вільний час, усі відпустки. Побував у Санкт-Петербурзі, де навчався С. Руданський, у Ялті в Криму, на Вінниччині, де народився і вчився поет-класик: у селі Хомутинці Калинівського району, в Шаргороді, де Степан навчався в духовній бурсі, в Кам’янці- Подільському, де згодом продовжив навчання в духовній семінарії. У Хомутинцях він домігся створення музею С. Руданського, впорядкував своїм коштом могили батьків поета і кількох його близьких родичів. У Ялті, де жив, творив і працював лікарем С. Руданський, і де йому встановлено пам’ятник, домігся, щоб одну зі шкіл міста було названо ім’ям поета. Біля пам’ятника висадив квітник із квітів з батьківщини поета. А ще Олексій Васильович системно і невтомно пропагує серед людей творчість свого видатного родича і поета. Часто виступає перед військовими, медичними працівниками, у лікарнях, школах, ВНЗ Житомира та Вінниччини. Він — багатолітній учасник щорічного літературно-мистецького свята, приуроченого творчості поета-сатирика, поета-лірика, поета-історика Степана Руданського, яке відбувається у січні в райцентрі Калинівка. На святі заз-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин