“Історія розкриває свою таїну — задля правди і усвідомлення славних і гірких уроків минувшини”. 9 Духовний простір · с. 9сторінка оригіналу ↗
Волинський мученик постав перед святістю Волинський мученик постав перед святістю через 311 років після страти за віру та волю через 311 років після страти за віру та волю
Слово Просвіти, №29 за 2013 рік
На Помісному Соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату, який відбувся 27 червня 2013 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі м. Києва, схвалено проект Діянь про канонізацію мученика Данила Братковського — для місцевого шанування у Волинському краї. Відтепер через 311 років після мученицької смерті волинського страстотерпця, борця за православ’я, поета, громадського діяча, уродженця села Свищів (нині Млинівського району), Данила Братковського можна вшановувати як новопрославленого святого.
е й досі свищівські старожили переповідають історію, як перед стратою Братковський пороздавав борги землякам, виписав їм “вольную”, а спадкоємцям у місцевому храмі зачитав тестамент: “Синам і дочкам триматися цієї віри (православної), за яку я вмираю, якщо хочуть мати благословення Боже… Шаблю — молодшому сину віддати”.
Позицію відданості православній вірі Данило Братковський, шляхтич за походженням, обстоював усе життя. Коли йшла підготовка до проведення собору, де мало виноситися рішення супроти православ’я, він у складі депутації Луцького братства заприсягнув, що докладе усіх зусиль, аби “зберегти цілість святої східної Церкви…”, та дав обітницю: “Не спокушаючись ні ласкою, ні обіцянками, ні дарунками, не уступаючи перед страхом, навіть перед смертною карою, боронити всі догми й обряди, від великого до малого, нічого не додаючи й не опускаючи”. Точної дати народження Данила Братковського архіви не вберегли. Відомо лише, що це 30—40-ві роки XVII століття. Основним місцем проживання Данила Богдановича був маєток у селі Свищів. Однак зі Свищева шляхи-дороги часто стелилися по світах. Освіту Данило здобував в Італії. Він був активним у політичному та громадському житті Речі Посполитої. 1697 року у Кракові накладом у 4 тисячі примірників виходить його поетична збірка “Світ, розглянутий по частинах”. Вірші написані польською мовою з використанням українізмів. У більшості з них жартівливо звучить сатира на тогочасне громадянство Польщі, де не було місця для убогих, а їхньою працею користувався кожен, хто хоч трохи вибився вгору. Видана книга, яка стала відбитком просвітительських поглядів Данила Братковського, значно загострила його стосунки з правлячими силами суспільства, і поет боротьбу пером проти польської, а заодно й української шляхти вирішує продовжити безпосередньою участю у селянськокозацькому повстанні під проводом Семена Палія задля повного визволення Правобережної України з-під влади Польщі. Цей рух охопив Поділля і Волинь. Як вчена людина і патріот українського народу, Братковський написав бунтарську відозву на битву за волю. Семен Палій, прочитавши її, усміхнувся: “І слово воює тепер, мій брате, для ляхів страшніші мушкетів твої рядки…”. Саме із закликом вступати у повстанські загони й іншими важливими документами Данила Братковського затримали неподалік містечка Заслав. В’язня помістили у луцьку в’язницю. У книзі протоколів декретових Луцького громадського суду від 20 листопада 1702 року є запис, що “арештованого вирішено піддати тортурам, щоб домогтися докладніших свідчень, оскільки звинувачений усієї правди не сказав, хоч визнав, що був у Києві і по різних містах, у Палія, в Ростові, де і Самусь був, завжди з козаками і плебеями знався, з Палієм і Самусем, і до злочину проти Речі Посполитої дійшов”. Утім, зрозумівши опісля безуспішність тортур і те, що підсудний через похилий вік і підірване здоров’я міг загинути ще до судового засідання, 25 листопада 1702 року військовий суд призначив Братковському вирок — присудити до покарання на горло і до негайної публічної смертної кари. Наступного ранку “посеред ринку луцького, через ката
Меморіальна дошка Данилові Братковському в місті Луцьку за сім разів мордерсько зістав стятий Данило Богданович — йому відрубали руки, ноги, потім голову і перерубали тулуб”. За складеним перед смертю заповітом поховали мученика у Луцькій братській церкві. В одному з віршів поета-мученика є такі рядки: “Коли братів, родини і отчизни Не зраджу я, то віри вже її повік!” Ці слова більше трьох століть слугують своєрідним епіграфом до життєпису праведника. Нині ж вони набрали ще більшої сили й одухотвореності — у зв’язку з рішенням надати йменню Братковського святості та церковного пошанування.
О. Антоній (Андріюк), настоятель Свищівського Свято- Михайлівського храму: “Цей пам’ятний знак зберігся від старої церкви, в якій колишній власник поселення Данило Братковський зачитував тестамент на вірність православній вірі”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
