Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Холодний Яр кличе до боротьби за волю і за людяність”. Гість номера 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗

Лариса Лісовська: Лариса Лісовська: «Я відчувала духовну присутність свого батька»

Слово Просвіти, №29 за 2013 рік

“Уперше я приїхала в Україну 1994 року” — Коли і від кого Ви дізналися, ким був Ваш батько? — Уперше почула про свого батька, коли підслухала розмову моєї матері з керівництвом школи, коли вона записувала мене до першого класу. Тоді мені було 6 років. На запитання, де батько дівчинки, мама відповіла “він помер”. Я була вражена і засмучена, але не сказала, що чула цю розмову, і вдавала, що мій вітчим був моїм батьком. Цю таємницю про батька я зберігала до 12 років, саме тоді мама все мені розповіла. — Коли уперше побували в Україні? — Уперше я приїхала в Україну 1994 року, відвідувала своїх родичів у Києві й Рівному. Зустрілася з чоловіком, який листувався з мамою, саме він розповів мені багато про Юрія. То було дуже цікаво й хвилююче, адже він досліджував життєвий шлях батька. — Що Ви робили в Непалі? — У Непалі я навчала англійської мови тибетських утікачів. Їхні розповіді про жахіття, які чинили китайські комуністи, дуже подібні до того, через що пройшли українці. Я співчувала цим людям, вони духовні, люблять життя. Непал — чудова країна. — Що відчували, коли виступали 18 квітня 2010 р. у Мельниках, столиці Холодноярської республіки, на меморіальному мітингу? — Коли приїхала до села Мельники 2010 року, була тяжкохвора. Мене глибоко вразив дух поваги та шани до звитяжців Холодного Яру, я відчувала духовну присутність свого батька. Він часто розмовляє зі мною у снах, але того разу його присутність була відчутніша. Потім стан мого здоров’я різко погіршився, і лікарі в Україні сказали, що мені необхідна пересадка печінки. Тому я поїхала до Америки. Коли я була в Україні, до мене приїхала донька Ляля, вона вперше відкрила для себе Україну і полюбила цей край. Моя донька віддала половину своєї печінки, а лікар, українець Юрій Геник, який мешкає в Лос- Анджелесі, мене прооперував. Тому я завдячую своїм життям двом людям: Лялі і Юрію Генику. — В одному з інтерв’ю Ви писали: “Я увесь час їздила світом, часто подорожувала, багато ризикувала, потрапляла у всілякі небезпечні ситуації, однак… усе закінчувалось добре”. Де Ви побували? В які ситуації потрапляли? Розкажіть про це детальніше. — Я багато подорожувала світом, тому що хотіла дізнатися, як живуть люди в інших країнах. Подорожі — моє велике захоплення. Я завжди подорожувала сама, нічого не боялася, адже маю янгола-охоронця, який мене береже. Відсутність страху в мене пов’язана з вірою. Мій батько мав глибоку віру, його часто щось рятувало з різних небезпек. Напевне, саме дух батька врятував мене, коли я лежала в лікарні Лос-Анджелеса. Це надало мені рішучості, аби зробити щось добре, вшанувати його пам’ять. Я зобов’язана протистояти спробам інших людей, котрі використовують його ім’я у своїх корисливих цілях. Нині стан мого здоров’я стабілізувався і я можу повернутися до праці та поширювати знання про батька. Отож я та люди, які допомагають мені, готуємо перевидання першодруку книги “Холодний Яр”. Існуючі перевидання зазнали редакційних змін, а тому віддаляють книгу від духу її творця. Тому саме першодрук точно передає і дух часу, і дух письменника, адже збагнути справжній дух твору можна тільки тоді, коли прочитаєш книгу такою, якою вона була написана спочатку. Я вважаю, що навіть смерть батька була своєрідним посланням. Навіть у таборі, в останні дні свого життя, він допомагав українцям, яких хотіли переслати до Союзу, де на них чекала смерть чи концтабори. Його вдова зазнала наклепів і зневаги від тих, хто поширював брехню про те, що він був комуністом. Підтверджується лише відома істина, що ті, які йдуть дорогою правди і любові, часто стають мучениками. Щодо країн, які я відвідала, то це всі країни Європи, Північна Африка, Японія, Корея, Австралія, Індія та Непал. Особливо сподобалася Шотландія та англійські краєвиди. Також до вподоби Таїланд. Я щаслива, коли подорожую. “Хочу перевидати всі праці-першодруки свого батька” — Колись радикальні погляди Вам були “не дуже симпатичні”. А нині? — Не люблю радикалізму чи строгого усталеного знання. Вважаю, що духовний ріст можливий лише у вільної людини. Найважливіше — сповідувати прості істини, так, як учив Христос. Гадаю, батько дотримувався цих духовних засад. Для мене він — Герой. Легко говорити, але жити та діяти — то є зовсім інше. — У якому університеті Ви навчалися? — Я отримала ступінь бакалавра з англійської літератури та психології в Каліфорнійському університеті Берклі. Приємно згадую студентські роки. — Ви жили в Німеччині, США, Великобританії. Тепер — в Україні. Де Ви найкраще почувалися? — Моє улюблене місце для життя — Україна. Тут мені добре. Ляля також почувається тут добре. І ми маємо намір оселитися тут назавжди. — Що відчували, коли перебували в Демидівці на Полтавщині, де народився Ваш батько? — Коли я відвідала Демидівку, мене пройняв особливий дух цього місця. Дуже важливо, що пам’ять про мого батька гідно вшанована у Полтаві. Пані Людмила Кучеренко влаштувала мені гарну ознайомчу поїздку містом. — Ваша бабця — Людмила Соколовська — “з польсько-шляхетського коріння”, дідусь — офіцер російської армії. Яка країна нині Вам ближча — Польща чи Росія? — Мій дідусь не був росіянином, він лише служив у російському війську. Щодо мого бачення Росії, то жодних негативних почуттів у мене до пересічних росіян немає, не люди винні, усе залежить від влади. Мені сподобалася Польща, адже я сама на чверть полячка. — Чим зараз займаєтеся? — Живу, продовжую пізнавати зміст життя. А також маю намір перевидати всі праці-першодруки свого батька. Пишу книжку для молоді, яка називається “Козак зі зірок”. — Ваш батько не прагнув, як інші емігранти, що перебували в Німеччині у таборах для переміщених осіб, виїхати до США в пошуках спокійнішого життя, оскільки казав, що “з Європи ближче до Холодного Яру”. А Ваші дочки й онуки коли-небудь відвідають Холодний Яр? — Батько завжди глибоко в серці беріг Холодний Яр, хоча, відвідавши його знову 1942 року, він потім переповідав мамі, що дух Холодного Яру заник сильно — через чужинецьку владу. Коли я побувала в краю Холодного Яру, почула багато російської мови, а також побачила, що люди майже нічого не знають про події того часу, про Юрія Горліс-Горського. Хоча іскра залишається, і на неї я покладаю мої надії і надії мого батька. — Якби Вам довелося виступати у США чи Великобританії перед публікою і говорити про Україну, Вашого батька, про Холодний Яр, на чому б закцентували? Американці чи англійці Вас би зрозуміли? Чи спочатку мали б прочитати батьків “Холодний Яр”? — Холодний Яр кличе до боротьби за волю і за людяність, і до Шевченкового “Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”. Світ також усвідомлює потребу цього заклику. Я знаю, що українці не сплять і свідомі того, що треба робити. А ті, хто спить, одного дня пробудяться і повстануть проти неправди, зачерпнувши Духу з Холодного Яру. Бо ця потреба вже визріває в цілому світі, не лише в Україні. Українська земля зродила багато героїв — звитяжців, оборонців Правди, і нікуди не дітися їй від свого Призначення, а лише далі гідно нести свій обов’язок на цій Землі. Українська діаспора в усьому світі добре знає про трагічне минуле і не забуває про нього. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Лариса Лісовська — дочка хорунжого Армії УНР Юрія Городянина-Лісовського, який під прізвищем Юрій Горліс-Горський у 30-х роках минулого століття опублікував свої спогади — роман “Холодний Яр” про національно-визвольну боротьбу українців на Чигиринщині. “Холодний яр” Юрія Горліс-Горського, — писав у передмові до роману (видання 1992 року у видавництві “Червона калина”) Роман Федорів, — легендарна книжка, яка, з’явившись у Львові у 1937 р., відразу завоювала широку читацьку громаду… Жорстока правда про повстанську боротьбу в легендарному козацько-гайдамацькому Холодному Яру захоплювала читачів, виховувала у них любов і пошану до великого змагу українського селянства за свою волю”. Словом, перед нами — документальний бестселер. Якось у газеті я прочитав, що нині у Львові мешкає дочка Юрія Городянина-Лісовського, тож вирішив познайомитися з нею. І як наслідок зустрічі — інтерв’ю, яке й пропоную читачам “СП”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин