Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Монументальна шевченкіана є унікальною і неповторною”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ТТеесстт ннаа ннааццііооннааллььннуу ссввііддоомммііссттьь Шевченкіана як безцінний літопис у світі

Слово Просвіти, №29 за 2013 рік

Наталя ГУМНИЦЬКА, м. Львів Історія молодого лучанина Руслана Теліпського, який десять років присвятив дослідженню монументальної Шевченкіани, вселяє надію, що пророче слово Тараса Шевченка про “оновлену землю”, вільну Україну таки збудеться. Глибину розуміння Кобзаря Русланом засвідчують його слова: “Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко. Його не можна маргіналізувати. Наша історія кувалася більше словом, ніж шаблями. Шевченкове слово закликає нас скрізь репрезентувати себе українцями через мову, культуру, історію і почуватися самодостатньою нацією, яку ніхто не може принижувати”. У пошуках скульптурної шевченківської спадщини (монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок) Руслан побував практично в усіх великих і малих містечках і селах України, понад 20 країнах Європи, Азії, Америки. Сьогодні у його колекції понад 600 авторських світлин. Свою фото-шевченкіану Руслан уже продемонстрував у багатьох країнах світу. Як молодий шевченкознавець і громадський діяч, він був членом оргкомітету зі встановлення пам’ятників Кобзареві в Оттаві та Ризі. До 17-ї річниці української незалежності 2008 року організував пішу ходу “Тарасів дороговказ” з Луцька до Канева (хода тривала понад місяць, маршрут завдовжки 1000 км через 9 областей України). 2014-го Рус- Інна НАГОРНА Свічу пам’яті, приурочену до 26-ї річниці відходу в засвіти видатного українського письменника ХХ століття Уласа Самчука, світили в Рівненському літературному музеї його імені. Пошанування почалося грою бандури та піснею “Моя молитва нехай лине” у виконанні наукового співробітника музею Катерини Гавловської. Відбулася презентація книжок сподвижників Уласа Самчука — “Блакитний день волинської землі” Євгена Маланюка та “Віки пливуть над Києвом” Антона Нивинського. Книжки вийшли у серії “Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному” (видавництво “Азалія” Рівненської письменницької організації). Виступили рівненські письменники Петро Велесик, Лідія Рибенко та Василь Горбатюк із Хмельницького, відповідальний секретар обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Олександр Волощук, перший керівник і засновник пластового куреня № 33 імені Уласа Самчука лан планує повторити цей похід у широкому колі однодумців і шанувальників великого Тараса. З наукового погляду цікавим є аналіз дослідником кількісного зрізу наявності скульптурних форм по областях України і закордоння. Із 1200 (за приблизними підрахунками дослідника) монументів Кобзареві 130 споруджено за межами України. В Україні понад 500 скульптурних форм перебувають у західних областях (лідери — Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська). Зокрема, на території Львівщини їх налічується 200 одиниць. А, до прикладу, у Луганській області тау Криму лише по 10. У Донецькій, Закарпатській, Вінницькій, Миколаївській, Херсонській, Волинській областях, за даними Руслана Теліпського, встановлено менше ніж по 20 монументальних зображень Пророка. Несподіваним і прикрим є порівняльний факт, який подає дослідник щодо Полтавської області — близько 40 пам’ятників Тарасові Шевченку і 100 вождю світового пролетаріату Лєніну(!). Звернув увагу дослідник і на мистецький бік скульптурних форм, а, головне, на їхній стан. Багато із них потребують реставрації та елементарного догляду: помити, почистити, упорядкувати прилеглу територію зеленими насадженнями, квітами. Цей побіжний аналіз засвідчує глибоку суспільну апатію українців до свого коріння, до своїх сакральних постатей, до своєї сутності. Адже геній Шевченка пошанований майже у 40 країнах світу (для порівняння — Пушкін у 50, а Папа Римський Ян Павло II у 45). Монументальна шевченкіана, на думку Руслана Теліпського, є унікальною і неповторною. А унікальність полягає у різноманітності підходів до увічнення Кобзаря: за віковою ознакою (від немовляти до старця), за творчою діяльністю (поет, мислитель, філософ, художник, кобзар), за соціальним статусом (кріпак, пастух, римський патрицій, повстанець-революціонер, борець проти соціального і національного гніту, пророк). Дослідник відзначає певну тенденцію до сакралізації сучасних скульптурних образів Шевченка, зокрема у вигляді апостола, ангела, Мойсея і, навіть, Ісуса Христа. Варто дослухатися до щирих слів Руслана Теліпського: “Через свою “Монументальну Шевченкіану” хочу посіяти зернятка духовності й патріотизму, щоб вони проростали в наших дітях”. Якби кожен з нас долучив і свої зерна до пошанування нашого Пророка через виконання його заповітів, серед яких найважливіший і найперспективніший — це любов до України, до рідної землі, то дуже скоро “воскресла” б Україна і “воскрес” її народ у колі вільних і заможних народів світу. Але любов не абстрактну, а переплавлену в конкретні життєствердні справи широкою громадою, насамперед її молодіжним сегментом. Для повернення до генія Тараса важливо кожному на цій українській землі сущому замислитися і чесно відповісти самому собі на питання: “Хто для мене Тарас Шевченко?”; “Хто Тарас Шевченко для України?”; “Хто Тарас Шевченко для світу?”; “Що я зробив для реалізації Його пророчих заповітів?”. Було б корисним, якби наші мас-медіа провели подібним опитуванням тестування наших громадян на національну свідомість, людську гідність й українську ідентичність. Жертовне десятилітнє служіння Руслана Теліпського генію Шевченка є яскравим прикладом для наслідування, особливо серед молодої генерації українців. Костянтин ХОМЕНКО, лауреат Всеукраїнської премії ім. С. Руданського, м. Вінниця Олеся ПОНОМАРЕНКО, науковий працівник Національного музею Тараса Шевченка, м. Київ Колекціонування — справа копітка, але конче необхідна. Утверджуєшся у цій думці, коли знайомишся з матеріалами колекції “Україна і світ”, яку в Києві понад 40 років збирав Юрій Назаренко. У ній колекціонер простежує історію Шевченкіани, зокрема в Канаді, та ту роль, яку творчість поета відігравала в українсько-канадській громадськості. Колекція — понад 300 великоформатних томів на майже 90 тисяч сторінок. Тисячі сторінок займають переклади віршів, присвячених Україні. Дев’яносто два томи — матеріали про Тараса Шевченка, його міжнародне вшанування. На обкладинках фоліантів відгуки знавців, зокрема надписи М. Рильського, І. Вільде, Е. Межелайтіса, переклади творів Тараса Шевченка англійською мовою Г. Маршалла. Ю. Назаренко (псевдонім — Юрій Громадський) народився 25 травня 1904 року в Конотопі (нині Сумська обл.) у сім’ї залізничника. Помер 21 січня 1991 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. Навчався в гімназії. З 1925 року на журналістській роботі. До Вінниці переїхав 1929 року. В окружній газеті “Червоний край” завідував відділом культури, а згодом у редакції обласної газети “Більшовицька правда” обіймав посаду секретаря, брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста. 1933 року заочно закінчив мовно-літературне відділення Вінницького інституту соціального виховання, де вчився разом з Михайлом Стельмахом, Олександром Левадою та Лукою Паламарчуком. Протягом року викладав тут зарубіжну літературу. 1934 року залишив Вінницю. Журналістські стежки молодого літератора пролягли через Одесу, Чернігів і 1936 року привели його до столиці України. Редакторську роботу в Укртехвидаві він поєднував із заочним навчанням у Київському педінституті. Закінчивши його 1939 року, вступив до аспірантури Київського університету. Тут спеціалізується з історії французької літератури. Згодом читав лекції з зарубіжної літератури у Чернігівському, Бухарському інститутах та Київському університеті. У повоєнні роки працював завідувачем відділу преси українського товариства культурних зв’язків із закордоном, у редакціях журналів. Друкуватися почав з 1923 року в періодиці та збірниках України, Білорусі, Вірменії, Башкортостану, Азербайджану, Грузії, Молдови, Литви, Латвії, Казахстану, Комі, Якутії, Чукотки та в інших республіках і автономних округах колишнього СРСР. Систематично публікувалися статті, огляди, рецензії та інформації про українську культуру та її інтернаціональні зв’язки. З його ініціативи громадськість України домоглася, що 1956 року за рішенням Всесвітньої Ради миру на всіх континентах відзначали 100-річчя від дня народження Івана Франка. Це був перший міжнародний ювілей українського письменника. Чимало зусиль доклав Ю. Наза-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин