Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Звертаємося до поетових нотаток від 27 липня 1857 р. — унікальних, зокрема, міркуваннями мистецтвознавчого характеру”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Шевченковому Щоденнику — 160 років

Слово Просвіти, №29 за 2017 рік

Продовжуємо проект, присвячений 160-річчю від початку в червні 1857 р. Шевченкового Щоденника, який поет вів до травня 1858 р., а в липні подарував М. М. Лазаревському. Щомісяця ми публікуватимемо один-два записи Тараса Григоровича з авторськими коментарями історика-шевченкознавця Володимира Мельниченка. Сьогодні звертаємося до поетових нотаток від 27 липня 1857 р. — унікальних, зокрема, міркуваннями мистецтвознавчого характеру. У тексті Щоденника курсивом виділено слова, що коментуються. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії Ук% раїни ім. Т. Шевченка 27 липня Сегодня за обедом Ираклий Александрович сообщил мне важ% ную художественную новость, вычитанную им в “Русском инва% лиде”. Новость эта для меня инте% ресна своею неновостью. “Инва% лид” извещает, что наконец ко% лоссальное чудо живописи, кар% тина Иванова “Иоанн Крести% тель” окончена! И была представ% лена римской публике во время пребывания в Риме вдовствующей императрицы Александры Федо% ровны. И по словам самого худож% ника, в газете сказано скромного, произвела фурор, какого он не ожидал. Дай Боже нашому теляти вовка зъисты. Но мне что%то страшно за автора “Марии Маг% далины”. Двадцатилетний труд сохранил ли сочность и свежесть жизни, не увял ли он, как южный роскошный цветок от долгого и ненужного поливания? Не зап% лесневел ли он, как хмельное пи% во от долгого брожения? Боже сохрани всякого артиста от такого печального и запоздалого урока. Еще будучи в Академии, я мно5 го слышал об том колоссальном, тогда уже почти оконченном тру5 де. Художники нерешительно го5 ворили об нем. Аматоры реши5 тельно восхищались, в том числе и покойный Гоголь. Карл Павлович Брюллов никогда ни слова не го5 ворил о картине Иванова, самого же Иванова в шутку называл немцем, т. е. кропуном. А кропа5 нье, по словам великого Брюлло5 ва, верный признак бездарности, с чем я не могу согласиться в отно5 шении Иванова, глядя на его “Ма5 рию Магдалину”. Восторженное письмо Гоголя ничего не сказало художнику, ни даже опытному знатоку об этом произведении. Теоретики все од5 ним миром мазаны. Граф де Кенси написал отличнейший трактат о “Юпитере Олимпийском” — ста5 туе Фидия. Издал его in folio вели5 колепно, для своего времени (в начале текущего столетия), и ес5 ли бы не приложил к своему рос5 кошному изданию рисунков, ху5 дожники бы подумали, что душа самого великого Фидия говорит устами вдохновенного графа. Но неуклюжие изобличители5рисунки испортили все дело. Как после это5 го верить этим восторженным теоретикам? Говорит как будто бы и дело, а делает черт знает что. Почтенному графу, вероятно, нравились эти рисунки%уроды, если он приложил их к своему ученому трактату. Как бы я был рад, если бы картина Иванова опровергла мое предубеждение. К коллекции моих будущих эстампов а la aquatinta прибавился бы еще один велико% лепный эстамп. О картине Моллера “Иван Бо5 гослов проповедует на острове Патмосе во время праздника бак5 ханалий”, о которой я случайно прочитал в “Русском инвалиде”, что она показывается в Петер5 бурге публично в пользу раненных в Севастополе. Не знаю, почему я имею выгоднее понятие о карти5 не Моллера, чем о многолетнем произведении Иванова. …Ираклий Александрович… Усков Іраклій Олександрович (1810—1872) — нащадок корін% них запорожців, комендант Но% вопетровського укріплення з 1853 р., майор, затим підполков% ник, відіграв позитивну роль у засланському житті Шевченка. Поет по%доброму згадував І. О. Ускова у багатьох листах із Ман% гишлака, написаних у 1853—1857 рр., та в Щоденнику. Скажімо, в червні 1857 р. писав М. М. Лаза% ревському: “Ираклий Александро% вич (щоб його лихо не знало) вели% кий мені приятель… Він мене п’ятий рік годує і напуває”. ...в “Русском инвалиде…” “Русский инвалид” — вій% ськова газета, що виходила в Пе% тербурзі у 1813—1917 рр. У літе% ратурному додатку до газети від 17 березня 1857 р. було надруко% вано Шевченкову поезію “Заво% рожи мені, волхве…” під назвою “Пустка”, без прізвища автора. Через чотири роки, 2 березня 1861 р., тобто невдовзі після смерті Шевченка, редактор газе% ти П. Лебедєв згадував, як “М. С. Щепкін, зупиняючись від сліз на кожному кроці, прочитав нам у 1856 р. ці вірші в Москві”. ...картина Иванова “Иоанн Креститель” окончена! Ішлося про картину росій% ського художника Іванова Олек% сандра Андрійовича (1806–1858) “Явлення Христа народу”. Знаю% чи, що над цією картиною худож% ник працював два десятиліття, Шевченко побоювався, чи не вплинуло це негативно на її ху% дожню свіжість і життєву пере% конливість, чи не зів’яла “роз% кішна квітка” від довгого, над% лишкового поливання. Вийшло так, що, познайомившись зі зна% менитою картиною після повер% нення до Петербурга, Тарас Гри% горович не змінив свого скептич% ного ставлення до неї. Щодо цього у спогадах Шев% ченкового приятеля кінця 1850%х рр. М. Д. Новицького є цікавий, але мало ким помічений штрих: “Водив він мене і по академічним залам, говорячи про художество й подовгу зупиняючись біля різних більш або менш відомих картин, а особливо біля знаменитої кар% тини Іванова “Явлення Христа народу” і брюлловської “Облоги Пскова”. Перша його захоплюва% ла своїми деталями, а особливо окремими фігурами, але в цілому він був нею невдоволений: “Страшно вимовити, — говорив він, — а в цілому... ну, точно гобе% лен!” (Спогади про Тараса Шев% ченка. К., 2010. С. 410). У листі до С. Т. Аксакова від 15 липня 1858 р. Шевченко жорс% тко писав: “В Академии выставле% на теперь картина Иванова, о ко% торой было много и писано, и гово% рено, и наделала синица шуму, а моря не зажгла. Вялое, сухое про% изведение. Повторился Овербек в самом непривлекательном виде”. Німецький художник Овер% бек Фрідріх (1789–1869) був гла% вою школи художників%романти% ків, так званих “назаретян”, які вдавалися до ідеалізації серед% ньовічного мистецтва, відмежо% вуючись від реальної дійсності та суспільних проблем. Але, на дум% ку сучасних шевченкознавців, “зіставлення з ним О. А. Іванова безпідставне: насправді творчість О. А. Іванова, полемічно спрямо% вана проти естетичних принци% пів і творчої практики Ф. Овербе% ка, була перейнята глибокими й тривожними суспільно%значущи% ми роздумами, волелюбними прагненнями, гуманістичним змістом (що відзначала вже того% часна критика в особі О. Герцена й М. Чернишевського) і станови% ла важливий етап у розвитку ро% сійського мистецтва на шляху до реалізму” (Тарас Шевченко. Пов% не зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 6. К., 2003. С. 458). ...вдовствующей императрицы Александры Федоровны. Ішлося про вдову Миколи І (до заміжжя — принцесу пруську Фредеріку Луїзу Шарлотту Віль% гельміну), російську імператри% цю Олександру Федорівну Рома% нову (1798—1860), яку нещадно висміяв Шевченко у комедії “Сон” (1844): ... аж ось і сам, Високий, сердитий, Виступає; обок його Цариця5небога, Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще, на лихо, сердешне, Хита головою. Так оце5то та богиня! Лишенько з тобою. Характерно, що в довідці кан% целярії ІІІ відділу — вищого орга% ну таємної політичної поліції — його начальнику В. А. Долгору% кову про зміст Шевченкової ко% медії “Сон” чиновники навіть че% рез десять років — у жовтні 1858 р. не посміли нагадати про ці вбивчі рядки. Зате вони старанно переказали антицаристський зміст поезії: “Із рукописних його творів більше вартий уваги за шкідливим спрямуванням вірш його “Сон”. Тут Шевченко пред% ставляв себе уві сні й перенесе% ним спочатку в Сибір, затим у Москву і, нарешті, в С.%Петер% бург. У Сибіру він бачить злочин% ців у рудниках і в ланцюгах, які гинуть під ударами покарань; у Москві описує виснаження військ на параді, а в С.%Петербур% зі — зібрання в палаці. В зібранні сьому, за його словами, чекали государя імператора з трепетом, і коли він вийшов, усі вельможі мовчки оточили його; розмова йшла про отчизну, петлиці й ос% танні маневри; кожний намагав% ся стати ближче до імператора, щоб удостоїтися отримати від нього ляпаса чи хоч би півляпаса; государ підійшов до найстаршо% го, ткнув йому в обличчя; вель% можа, зі свого боку, ткнув наступ% ного за ним, цей — наступного, і, таким чином, стусан зверху обій% шов усіх — від першого до того, який стояв біля дверей; а в зіб% ранні розляглося: ура, ура, ура! В іншому місці козаки виражають% ся у нього: “О царю поганий, ца% рю проклятий, лукавий, аспиде неситий!” (Точно цитували жан% дармські канцеляристи поета! — В. М.). Шевченко вдається до всіх їдких і пасквільних виразів, де тільки торкається государя імпе% ратора і взагалі росіян. У кінці “Сну” він уявляє себе перед пам’ятником, спорудженим Пет% ру І%му Катериною II, і виливає жовч свою, як на того, так і на ін% шу, кажучи, що Петро I приду% шив свободу Малоросії, а Кате% рина II довершила почате ним” (Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814— 1861. К., 1982. С. 299). Зауважу, що поема “Сон”, у якій поет уперше звинуватив са% ме Москву в нарузі над україн% ською нацією, написана після першого відвідання поетом міста в лютому 1844 р. Існує перекон% лива версія, що тоді О. М. Бодян% ський познайомив Шевченка з книгою французького мандрів% ника маркіза Астольфа де Кюсті% на (1790—1857) “Росія в 1839 ро% ці”, що вийшла в світ у Парижі в 1843 р. і користувалася великою популярністю в Росії. Саме в ній розповідалося про “надмірну ху% добу” російської імператриці та про те, що нервові конвульсії спотворювали риси її обличчя, “примушуючи іноді навіть трясти головою”. А. де Кюстін поясню% вав це наслідками потрясіння, викликаного виступом декабрис% тів у день коронації її чоловіка: “Вона ніколи не могла поправи% тися від хвилювання, пережитого нею в день вступу на престол”. Нагадаю, що навіть у день смерті російської імператриці 20 жовтня 1860 р. поет відгукнувся жорстким віршем, який свідчив, що глибинна ненависть до неї нітрохи не згасла: Хоча лежачого й не б’ють, То і полежать не дають Ледачому. Тебе ж, о суко! І ми самі, і наші внуки, І миром люди прокленуть! Дай Боже нашому теляти вовка зъисты. Українське народне прис% лів’я. Говориться жартівливо про що%небудь непосильне, немож% ливе для здійснення ким%небудь. …автора “Марии Магдалины” Ішлося про картину О. А. Іва% нова “Явлення Христа Марії Магдалині” (1835). ...сохранил ли сочность и све% жесть жизни... Між іншим, у липні 1858 р., тобто, за рік після Шевченка, ко% ли картина О. А. Іванова вже була в Петербурзі, мистецький журнал “Иллюстрация” писав: “Картина ця має мало недосконалостей, але всі вони зливаються в одному головному недоліку. Цей недолік картини в тому, що писалася вона 20 років. Вона прекрасна, проте як згадаєш, що Іванов писав її 20 років, стане досадно...” Таким чином, Шевченко мудро перед% бачив тодішнє сприйняття по% лотна серед багатьох художників ів суспільстві… Проте хто нині згадує, скіль% ки років працював художник над справді прекрасною картиною… Еще будучи в Академии… Тарас Шевченко навчався в петербурзькій Академії мистецтву 1838—1845 рр. ...тогда уже почти окончен* ном труде. Справді, зробивши перші ескі% зи до картини у 1833 р., О. А. Іва% нов уже в 1837 р. переніс компози% цію на полотно, а наступного року відтушував і тердесьєною (темно% жовтою фарбою). До 1845 р. кар% тина була фактично завершена, за винятком деяких штрихів. Шев% ченко був абсолютно точним! ...в том числе и покойный Го% голь. Шевченко зарахував М. В. Го% голя до числа “аматорів”, тобто, непрофесіоналів, любителів у га%

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин